П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/6222/24
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року по справі за позовом Миколаївської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
03 липня 2024 року Миколаївська міська рада звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 19.06.2024 року за виконавчим провадженням №74890886 про накладення штрафу та постанови від 21.06.2024 року про закінчення виконавчого провадження №74890886.
03 липня 2024 року позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про закінчення виконавчого провадження № 74890886 від 21.06.2024 року, обґрунтовуючи ці вимоги тим, що після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем надіслано повідомлення до відділу поліції № 1 Миколаївського управління поліції ГУНП в Миколаївській області про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року відмовлено у забезпеченні позову.
Суд виходив з того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про закінчення виконавчого провадження є фактично вирішенням спору по суті - відміною дії постанови, що є неприпустимим на етапі забезпечення позову.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову про вжиття заходів забезпечення позову.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) своїм правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311, ст.312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За правилами частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносини з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням обставин справи, вжиття заходів забезпечення позову не відповідатиме завданню адміністративного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на наступне.
Частина перша статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета позову;
4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII, рішення інших державних органів належать до виконавчих документів, на підставі яких підлягають примусовому виконанню рішення відповідно до цього Закону.
Вказуючи на протиправність оскаржуваних постанов, позивач залишив поза увагою, що юридична оцінка рішенню надається судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
За таких обставин суд апеляційної інстанції наголошує, що наведені позивачем підстави стосовно очевидної протиправності оскаржуваного рішення є оціночними та мають бути встановлені судом за наслідком розгляду даної справи по суті заявлених позивних вимог, а не на стадії забезпечення позову, яке вирішувалось до відкриття провадження по суті.
Крім того, сама лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 400/722/19.
В свою чергу, суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Тому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
За наведених обставин суд першої інстанції, з якім повністю погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що наведені позивачем обґрунтування заяви про забезпечення позову не доводять існування обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а відтак заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Враховуючи зазначене, ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпечення позову (п.2 ч.1 ст.294 КАС України), після її перегляду в суді апеляційної інстанції, не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Керуючись ст.ст.311,315,317,321,322,325,382,383,328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко