П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36007/23
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.,
повний текст судового рішення
складено 22.05.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Марченко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.11.2023 року №203-23, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2023 році звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС від 13.11.2023 року №203-23 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача, таке рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що за віросповіданням є християнином, а прихильники зазначеної релігії на даний час терплять переслідування за релігійними ознаками з боку озброєного угрупування «Боко Харам» внаслідок відсутності належного захисту зі сторони представників влади. Позивач вважає, що у разі повернення до країни походження, він може стати жертвою переслідування, а також зазнати численних порушень свої прав, зокрема катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження та покарання через його релігійні покарання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Нігерії.
10.11.2018 року позивач ОСОБА_1 прибув з Нігерії в Україну з метою навчання, державний кордон України перетнув на підставі студентської візи серії Y03962138.
Протягом 21.03.2012 року - 12.06.2023 року ОСОБА_1 перебував в Україні без належних правових підстав, тобто нелегально.
Головним управлінням ДМС України в Одеській області 31.08.2022 року прийнято стосовно позивача рішення №607 про примусове повернення в країну походження, яким зобов'язано покинути територію України у термін до 29.09.2022 року.
Рішення від 31.08.2022 року №607 позивачем виконано не було, як не булі і оскаржено у встановленому порядку.
09.02.2023 року ГУ ДМС в Одеській області було подано адміністративний позов до ОСОБА_1 про примусове видворення за межі території України.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 09.02.2023 року по справі №522/2659/23 позов ГУ ДМС в Одеській області задоволено, примусово видворено з України громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі №522/2659/23 рішення Приморського районного суду м.Одеси від 09.02.2023 року залишено без змін.
Лише 12.06.2023 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання міжнародного захисту.
04.07.2023 року позивачу видано довідку про звернення за захистом в Україні №014076, видану Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області з терміном дії до 30.12.2023 року.
Про причини звернення за міжнародним захистом позивач повідомив, що під час його перебування в Україні, у період 2010-2012 років, у штаті Плато в місті позивача почалась релігійна криза, внаслідок чого мусульмани почали нападати та вбивати християн, що забрало життя багатьох людей. Позивач залишився в Україні за порадою батьків, тому що вони бачили, як їхні сусіди втратили дітей.
30.06.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.06.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
У порядку проведення процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з позивачем проведено анкетування та 5 співбесід (27.06.2023 року, 04.07.2023 року, 28.07.2023 року, 15.08.2023 року, 13.10.2023 року).
30.08.2023 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ «Щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
За результатами розгляду заяви та особової справи громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 відповідно до абзацу 5 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.10.2023 року.
13.11.2023 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №203-23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Відповідно до повідомлення Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 20.11.2023 року №215 відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з наступним:
подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;
отримана інформація про причини виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не було надано жодних доказів того, що він підпадав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні, у тому числі за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Правовідносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно зі ст.2 Закону №3671-VI питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з визначенням п.1 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI).
Особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI).
У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року також дано поняття «біженець» - особа, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Згідно з ч.5 ст.5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Як визначено ч.1 ст.7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За правилами ч.5 ст.10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884 (надалі - Правила №649)).
Підпунктом «е» п.2.1 розділу ІІ Правил №649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (п.1.2 розділу І Правил №649).
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації: із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Так, право на життя і заборона катувань, зокрема, закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно положень ст.3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.
Відповідно до статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Як вбачається з матеріалів справи, причинами звернення за міжнародним захистом позивач зазначав наступне:
- переслідування за ознакою релігії;
- побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару та тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження.
Вищезазначені побоювання позивач пов'язує з діяльністю угрупування «Боко Харам» та інших терористичних структур на території Нігерії.
Отже, фактично, підставою для звернення позивача до міграційної служби 12.06.2023 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало те, що позивач є християнином, а у його місті існує релігійна криза, внаслідок чого мусульмани нападають та вбивають християн, що забирає життя багатьох людей.
Варто зауважити, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.
Однак, як в ході розгляду органом міграційної служби заяви позивача про надання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту, так само і в позовній заяві та в апеляційній скарзі, позивачем не зазначено та не надано ніяких аргументованих пояснень та доказів щодо загрози переслідування на батьківщині, які б послужили причиною звернення до міграційної служби, та доводів щодо відмови країни громадянської належності захищати права позивача від дискримінації та переслідувань.
Додатково встановлено, що родина позивача в Нігерії не зазнавала та не має ризиків зазнати переслідування через безпечність їх проживання.
Як вже було зазначено вище, обґрунтовуючи свої побоювання, заявник посилається на факт війни між християнами та представниками радикального ісламістського угруповання «Боко Харам» на території Нігерії.
Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, такі побоювання позивача за своє життя здебільшого викликані «внутрішніми переконаннями» ніж конкретними прикладами із його повсякденного життя, що не є достатнім доказом на підтвердження факту його переслідувань за релігійною ознакою у випадку повернення на Батьківщину. У свою чергу, інформаційні матеріали, на які посилається позивач, носять «загальний» характер і жодним чином не підтверджують існування можливості того, що саме позивачу буде спричинено шкоду та (або) неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позивач не обґрунтував та не вказав про підстави неможливості повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач прибув на територію України 10.11.2008 року, з 21.03.2012 року нелегально знаходиться на території України, а звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 12.06.2023 року.
При прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою.
Таким чином, тривалість проміжків часу між закінченням терміну легального перебування на території України та часом звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
При прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою.
А тому, судом першої інстанції вірно зауважено, що тривалість проміжків часу між закінченням терміну легального перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Судова колегія враховує аналіз матеріалів по країні походження позивача та вважає, що дана інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача (термін звернення за захистом тощо), які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає належних підстав вважати, що позивач прибув на територію України саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності.
Інших об'єктивних доводів на спростування висновків суду першої інстанції скаржником не наведено.
Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, та співбесід останнього із посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань та реальної небезпеки для нього стати в країні походження жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повний текст складено та підписано 24 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька