П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3532/23
Головуючий І інстанції: Ярощук В.Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 27.07.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та третьої особи - Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,-
05.04.2023р. представник ОСОБА_1 - адвокат Окольчина І.М. звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , в якому просила суд:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненадання довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно згідно з Додатком №1 до телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 видати йому довідку про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно відповідно до Додатку №1 до телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. він, перебуваючи у відрядженні у Військовій частині НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсіч і стримування збройної агресії. Тому, відповідач на підставі телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298, був зобов'язаний повідомити Військову частину НОМЕР_2 , на грошовому забезпеченні якої він перебував, про безпосередню його участь в бойових діях за формою, наведеною в Додатку 1 до цієї Телеграми. Проте, відповідач протиправно не виконав вказану Телеграму, у зв'язку з чим він за період 24.02.2022р. по 10.06.2022р. включно не отримав додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, у належному розмірі.
Ухвалою суду першої інстанції від 10.04.2023р. залучено Військову частину НОМЕР_2 до участі у даній справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (на стороні відповідача).
12.06.2023р. ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду також було залучено до участі у справі Міністерство оборони України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (на стороні відповідача).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача відносно ненадання довідки позивачу про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. Зобов'язано відповідача видати позивачу довідку, яка містить відомості про прийняття ним участі у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 26.10.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.07.2023р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
17.11.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
12.12.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - молодший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого оператора радіолокаційного відділення Військової частини НОМЕР_3 .
Згідно з п.1 наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 18.01.2022р. за №8/ДСК «Про залучення особового складу до сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», позивача, як військовослужбовця Військової частини НОМЕР_3 , було залучено з 26.01.2022р. для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до пп.1.1.1.14.2 п.1 наказу Командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) від 02.02.2022р. №26/дск (з відміткою гербової печатки Військової частини НОМЕР_1 ІІ (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 )), позивач з 27.01.2022р. вважався таким, що прибув до складу сил та засобів, і бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
27.01.2022р. позивача відряджено у підпорядкування командувача Операції об'єднаних сил, що підтверджується посвідченням про відрядження від 27.01.2022р. №372/2/30.
Як вбачається з довідок Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) від 27.04.2023р. за №313/11/2469 та від 27.04.2023р. №313/11/2468, згадана гербова печатка Військової частини НОМЕР_1 ІІ в період з 30.04.2018р. по 05.03.2022р. використовувалась на об'єднаному командному пункті Об'єднаних сил, керівництво на якому здійснювалось Командувачем об'єднаних сил апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, з 05.03.2022р. по 10.06.2022р. використовувалась Угрупованням об'єднаних сил, керівництво на якому здійснювалось Командувачем відповідного угруповання, а з 11.06.2022р. по теперішній час - оперативно-стратегічним угрупованням « ОСОБА_2 », керівництво на якому здійснювалось Командиром відповідного угруповання.
За змістом листа Військової частини НОМЕР_2 від 28.12.2022р. №350/302/2/2252, ОСОБА_1 дійсно приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпечуючи здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 24.02.2022р. по 29.08.2022р. включно. Відповідно до наказів Генерального штабу Збройних Сил України від 18.01.2022р. за №8/дск та Командувача ОСУВ «Хортиця» від 13.06.2022р. за №4/дск позивач перебував у відрядженні, з метою здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.
Згідно з пп.18 п.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.11.2022р. №447-г, позивачу виплачено додаткову винагороду в розмірі 100000 грн. за період з 11.06.2022р. по 28.08.2022р.
Підставою для цього нарахування зазначено довідку Військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022р. №ОСУВ Хортиця/8/1337.
У той же час, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2023р. №313/11/515, позивач за 2022р. у відрядженні в Військовій частині НОМЕР_1 не перебував.
09.01.2023р. ОСОБА_1 , разом із іншими військовослужбовцями, звернувся до відповідача із колективним зверненням щодо нарахування та виплати їм додаткової винагороди, в розмірі збільшеному до 100000 грн., за періоди їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
У відповідності до листа Фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 03.02.2023р. №350/147/2/185пс, у період з 24.02.2022р. по 31.12.2022р. позивачу проводилась виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. А у період з 11.06.2022р. по 28.08.2022р. позивачу нараховувалась додаткова винагорода з розрахунку 100000 грн. на місяць, пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях. Інших документальних підтверджень про безпосередню участь у бойових діях позивача за період з 13.04.2022р. по 10.06.2022р. до військової частини не надходило.
Вважаючи, що відповідач протиправно не надав довідку про безпосередню участь у бойових діях за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р., що призвело до не виплати установленої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 додаткової винагороди в розмірі до 100000 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний адміністративний позов, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить із наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військова служба, у розумінні ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, які визначені законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку відносно захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
У відповідності до ч.1 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону №2011-XII, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260).
За змістом п.2 Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, що пов'язані із безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. А до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку № 260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини; накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних видів і додаткових видів грошового забезпечення ; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
У силу п.17 цього ж Порядку, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64 та «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022р. №69 Кабінетом Міністрів України 28.02.2022р. прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
Пунктом 1 Постанови №168 (із змінами, внесеними відповідно до постанов Кабінетом Міністрів України від 07.03.2022р. №217, від 22.03.2022р. №350, від 01.04.2022р. №400, від 01.07.2022р. №754 та від 07.07.2022р. №793) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 2-1 Постанови № 168 визначено порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
У період виникнення спірних правовідносин було чинним рішення (телеграма) Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298.
Відповідно до абз.3 п.3 Телеграми №248/1298, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або ж заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь військовослужбовця (у тому числі або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах у вказаній Телеграмі також визначено надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 цієї ж Телеграми встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в Додатку №1 до цієї Телеграми.
Як передбачено п.5 Телеграми №248/1298, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн., зокрема, здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин.
У подальшому, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України було видано Окреме доручення від 23.06.2022р. №912/з/29, яке застосовується з 01.06.2022р. і визначає умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.
За змістом п.1 Окремого доручення, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях...» необхідно розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або ж начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу у групування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій у відповідності до бойових розпоряджень; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Абзацами 1,2 п.3 Окремого доручення передбачено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у тому числі повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Водночас, абз.3-7 п.3 Окремого доручення передбачено те, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки чи бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Згідно з п.п.5,6 Окремого доручення, виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. здійснювати. Зокрема, на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Аналіз вищеназваних нормативно-правових актів свідчить, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Збройних Сил України збільшується до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів (виконання завдань у складі сил та засобів здійснення заходів тощо).
Таким чином, для визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. відповідно до вимог Постанови №168, необхідно встановити докази безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів.
Тобто, законодавець, очевидно, запроваджуючи два види доплат (30000 грн. та 100000 грн.) мав на меті, що збільшений розмір такої доплати пов'язаний не лише з виконанням обов'язків військової служби, натомість, має характер винагороди за виконання особливо складних бойових завдань.
Сторонами у цій справі не заперечується, що за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. позивачу виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30000 грн.
У той же час, підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн. розмірі є довідка про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, яка видається на підставі визначених абз.3 п.3 Телеграми №248/1298 документів.
Вказана довідка має надаватися саме тією військовою частиною, в якій військовослужбовець здійснював таку безпосередню участь, а не військовою частиною, з якої військовослужбовця було направлено у відрядження.
Колегія суддів зауважує, що саме лише проходження військовослужбовцем військової служби на території Донецької області не є підставою для видачі довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, та, відповідно, для виплати додаткової винагороди в збільшеному розмірі.
Предметом спору у даній справі є оскарження позивачем бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненадання довідки про його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 24.02.2022р. по 10.06.2022р.
Для встановлення факту неправомірної бездіяльності відповідача щодо ненадання довідки про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. необхідним, передусім, є встановлення факту його реальної участі у відповідних діях та заходах.
Як чітко слідує зі змісту Телеграми №248/1298 та Окремого доручення дана обставина повинна бути підтверджена бойовими наказами (розпорядженнями), журналами бойових дій, рапортами командира підрозділу тощо.
Водночас, ані до суду першої, а ані до суду апеляційної інстанцій позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували його безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах проведення воєнних (бойових) дій в період здійснення зазначених заходів за відповідний період.
До того ж, як вже зазначалося вище, Військовою частиною НОМЕР_1 було надано до суду довідку від 02.06.2023р. №313/11/515 про те, що позивач за 2022р. у відрядженні в Військовій частині НОМЕР_1 не перебував.
При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку звертався до відповідача задля отримання довідки про його безпосередню участь у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022р. по 10.06.2022р. згідно з Додатком №1 до Телеграми №248/1298, матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача просила суд першої інстанції витребувати саме від Військової частини НОМЕР_1 докази безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 22.02.2022р. по 10.06.2022р., однак згідно наданих відповідей до суду та апеляційної скарги вбачається, що такі відомості і інформація у Військової частини НОМЕР_1 відсутні.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або ж відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст.74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або ж відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У даному випадку, матеріалами справи виключно підтверджено лише той факт, що відповідно до п.1 наказу Командувача об'єднаних сил (по стройовій частині) від 02.02.2022р. №26/дск, ОСОБА_1 з 27.01.2022р. прибув до складу сил та засобів, брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
27.01.2022р. позивача відряджено у підпорядкування командувача Операції об'єднаних сил, що підтверджується посвідченням про відрядження від 27.01.2022р. №372/2/30.
Водночас, на підставі довідки від 07.10.2022р. №ОСУВ Хортиця/8/1337 у період з 11.06.2022р. по 28.08.2022р., позивачу було виплачено додаткову грошову винагороду за вказаний період у збільшеному розмірі. Вищезазначене не заперечується самим позивачем та підтверджується листом Фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 03.02.2023р. №350/147/2/185пс.
Що ж до листа Військової частини НОМЕР_2 від 28.12.2022р. №350/3-03/2/2252, відповідно до якого у період з 24.02.2022р. по 29.08.2022р., зокрема позивач, брав участь у бойових діях, то даний лист не може бути належним і достатнім доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях або відповідних заходах, оскільки він не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, яка складається з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Крім того, зазначений лист не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.
Отже, на думку судової колегії, у відповідача, в даному випадку, не існувало будь-яких правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди, виходячи із розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період. Як наслідок, право ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ №168, у спірний період порушено не було.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, що призвело до невірного вирішення справи і безпідставного задоволення позовних вимог.
При цьому, одночасно слід звернути увагу й на те, що такої ж правової позиції дотримується П'ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 08.01.2024р. у справі №420/7259/23, від 05.03.2024р. у справі №420/7250/23 та від 28.03.2024р. у справі №400/3534/23 (ухвалених за аналогічних обставин).
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також і керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 23.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко