24 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 215/3677/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року (суддя Конєва С.О.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Криворізької міської ради
про встановлення наявності компетенції, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити наявність компетенції (повноважень) Криворізької міської ради за результатом розгляду заяви від 14.05.24 вх.116 у сфері управління організувати роботу таким чином, щоб підлегле підприємство проявляло ініціативу для прийняття ненормативного правового акту, а рада діяла в розумінні ст.ст. 3, 144 Конституції України, п. 22 ч. 1 ст. 26, пп. 3 «б» ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю та зобов'язати розглянути заяву на сесії ради.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив, що спір між позивачем (фізичною особою) та відповідачем у цій справі про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача не є компетенційним, тому можливість його вирішення адміністративним судом Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу за територіальною підсудністю згідно з ч. 8 ст. 29 КАС України.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що нею було обрано належний спосіб захисту прав, проте постановляючи оскаржувану ухвалу, суд створив штучні перешкоди для забезпечення захисту Конституційних прав та свобод громадянина.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 820/3713/17 дійшла висновку, що компетенційними є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Верховний Суд у постанові від 05 липня 2019 року в справі № 802/833/17-а зазначив, що компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв'язання законодавчої колізії, а також, усунення наслідків дублювання повноважень.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач в даній справі не є суб'єктом владних повноважень, а отже, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
Також, суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 820/3713/17, відповідно до яких, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.
Оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року в адміністративній справі № 215/3677/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 24 вересня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 24 вересня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров