24 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 340/8463/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 в адміністративній справі №340/8463/23 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної ради, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №331 від 04.07.2023 "Про внесення змін до рішення обласної ради від 11.12.2020 №4 "Про структуру та чисельність виконавчого апарату обласної ради" в частині виключення з структури виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради контрольно-ревізійного відділу;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної ради №148-гр від 06.07.2023 "Про виконавчий апарат обласної ради" та розпорядження голови Кіровоградської обласної ради №66 к від 07.09.2023 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити його на роботі на посаді начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради;
- стягнути з Кіровоградської обласної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1254,35 грн. в день /з дня звільнення 07.09.2023 до дати постановлення рішення в справі, без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів/;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 в адміністративній справі №340/8463/23 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що Розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради від 19.02.2021 №21-к позивач був призначений на посаду начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради.
Відповідно до розпорядження голови Кіровоградської обласної ради від 06.07.2023 №148-гр "Про виконавчий апарат обласної ради" вирішено ліквідувати контрольно-ревізійний відділ апарату обласної ради. На підставі даного розпорядження введено до штатного розпису виконавчого апарату обласної ради посаду заступника керуючого справами з питань комунальної власності виконавчого апарату обласної ради (1 штатна одиниця); посаду головного спеціаліста - уповноваженого з питань запобігання та виявлення корупції виконавчого апарату обласної ради (1 штатна одиниця) та посаду головного спеціаліста відділу з питань комунальної власності виконавчого апарату обласної ради (3 штатні одиниці).
Отже відбулася ліквідація контрольно-ревізійного відділу виконавчого апарату як самостійного підрозділу та покладення його функцій на відділ з питань комунальної власності.
07.07.2023 позивач повідомлений про наступне звільнення 07.09.2023, в зв'язку зі змінами структури та штатного розпису виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради на підставі розпоряджень голови Кіровоградської обласної ради від 06.07.2023 №148-гр "Про виконавчий апарат обласної ради" та від 07.07.2023 №150-гр "Про попередження працівників виконавчого апарату обласної ради" та згідно з ст. 49-2 КЗпП України. Одночасно запропоновано позивачу посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення виконавчого апарату обласної ради, на період увільнення від роботи (у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації та введенням воєнного стану в Україні) до дня фактичної демобілізації особи.
Відповідно до розпорядження від 07.09.2023 за №66-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", з 07.09.2023 позивач звільнений з посади начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради, в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці за п.1 ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись з вказаним розпорядженням, позивач звернувся з зазначеним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи розпорядження, яким ліквідовано структурні підрозділи, в тому числі і той, начальником якого був позивач, відповідач діяв в межах наданих повноважень.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин Суд повинен з'ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод позивача.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280-97/ВР (далі - Закон № 280-97/ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III (далі Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Таким чином, приписи цього закону є спеціальними до спірних правовідносин, які виникли з приводу проходження особою публічної служби, а тому мають пріоритетне застосування. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 280-97/ВР визначено повноваження міського голови, зокрема, останній вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону № 280-97/ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Пунктами 3, 5 частини першої статті 26 Закону № 280-97/ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
При цьому колегія суддів враховує, що підприємство (установа, організація) вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.
Питання встановлення доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 № 756/5243/17-ц.
Згідно з частинами другою та третьою статті 7 Закону № 2493-III, посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 2493-III, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, у разі звільнення працівника посадової особи органу місцевого самоврядування, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці з метою удосконалення та підвищення ефективності роботи структурних підрозділів виконавчого апарату обласної ради.
07.07.2023 позивач повідомлений про наступне звільнення 07.09.2023, в зв'язку зі змінами структури та штатного розпису виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради на підставі розпоряджень голови Кіровоградської обласної ради від 06.07.2023 №148-гр "Про виконавчий апарат обласної ради" та від 07.07.2023 №150-гр "Про попередження працівників виконавчого апарату обласної ради" та згідно з ст. 49-2 КЗпП України. Одночасно запропоновано позивачу посаду головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення виконавчого апарату обласної ради, на період увільнення від роботи (у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації та введенням воєнного стану в Україні) до дня фактичної демобілізації особи.
Отже, позивача було повідомлено про вивільнення у строк, передбачений частиною першою статті 49-2 КЗпП України (не пізніше ніж за 30 днів), запропоновано посаду та враховано його освіту, досвід роботи та кваліфікацію.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві, установі, організації протягом усього періоду та існували на день звільнення.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та залишена без змін Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2018, справа № 800/538/17.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено порядок звільнення позивача з займаної посади.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про неправомірність в діях обласної ради щодо ліквідації структурного підрозділу, де він був працевлаштований, як таких, що суперечать постанові КМУ від 28.09.2011 №1001 "Деякі питання здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту", колегія суддів зазначає наступне.
Розпорядженням №331 від 04.07.2023 "Про внесення змін до рішення обласної ради від 11.12.2020 №4 "Про структуру та чисельність виконавчого апарату обласної ради" змінено структуру виконавчого апарату.
Розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради №148-гр від 06.07.2023 ліквідовано структурні підрозділи: контрольно-ревізійний відділ та відділ по роботі з громадськістю та ЗМІ.
Розпорядженням №149-гр від 07.07.2023 затверджено штатний розпис виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради в кількості 46 чоловік.
Так, п. 5 постанови КМУ від 28.09.2011 №1001 рекомендовано органам місцевого самоврядування утворити з 1 січня 2012 р. структурні підрозділи внутрішнього аудиту; під час організації та здійснення внутрішнього аудиту керуватися затвердженим цією постановою Порядком та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами Міністерства фінансів.
Наведені обставини свідчать, що постанова носить рекомендаційний, а не обов'язковий характер.
Положеннями пункту 4 частиною першою статті 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: затвердження за пропозицією голови ради структури виконавчого апарату ради, його чисельності, встановленої відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на утримання ради та її виконавчого комітету.
Відповідно до частини 3 статті 58 Закону № 280/97-ВР, виконавчий апарат ради утворюється відповідною радою. Його структура, чисельність, визначена відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, та витрати на утримання встановлюються радою за поданням її голови.
Отже, аналізуючи вказані положення, колегія суддів доходить до висновку, що приймаючи розпорядження, яким ліквідовано структурні підрозділи, в тому числі і той, начальником якого був позивач, відповідач діяв в межах наданих повноважень.
Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються зібраними у справі доказами, та не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засідання усіх обставин справи в їх сукупності.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 в адміністративній справі №340/8463/23,- залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 в адміністративній справі №340/8463/23,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак