19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/14687/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі №160/14687/24 (головуючий суддя першої інстанції - Бухтіярова М.М.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 28.05.2024 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо не відкликання (скасування) довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1222 від 10.08.2010 року.
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відкликати (скасувати) довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1222 від 10.08.2010 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк (десять днів з дня отримання копії цієї ухвали) для усунення недоліків позову шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску; оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 3028,00 грн..
25.06.2024 року на адресу суду першої інстанції від позивача надійшли письмові пояснення на ухвалу від 10.06.2024 року з долученням квитанції про сплату судового збору.
Судом першої інстанції встановлено часткове виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024 року, оскільки позивачем разом з поданими доказами сплати судового збору, не подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року адміністративний позов повернуто позивачу.
Цією ж ухвалою роз'яснено право повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та прийняти рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим. Апелянт посилається на протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення з огляду на те, що скоєне відносно нього порушення суб'єктом владних повноважень є триваючим порушенням, тому оскільки присічного строку, з настанням якого держава може вважатися вільною від виконання відповідного обов'язку, не існує, то в даному випадку триваюче правопорушення у вигляді бездіяльності податкового органу припиняється з моменту виконання обов'язку щодо прийняття відповідного рішення.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Аналізуючи викладені вище норми, суд дійшов до висновку про те, що КАС України встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах та передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2018 року у справі №607/6231/17, від 17.04.2018 року у справі №438/769/13-а, від 24.04.2018 року у справі №357/18214/14, від 26.06.2018 року у справі №663/1012/16-а, від 10.07.2018 року у справі №820/4856/17, від 28.08.2018 року у справі №826/11545/17, від 09.11.2018 року у справі №334/3536/17, від 27.11.2018 року у справі №537/2348/16-а, від 27.11.2018 року у справі №305/2056/15-а, від 20.12.2018 року у справі №756/513/17, від 20.12.2018 року у справі №712/7831/16-а, від 22.01.2019 року у справі №201/9987/17, від 07.02.2019 року у справі №802/497/16-а, від 14.05.2019 року у справі №826/26174/15, від 21.12.2019 року у справі №826/12776/15, від 05.05.2022 року у справі №240/10663/20.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
При цьому, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 800/30/17).
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач оскаржує довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1222 від 10.08.2010 року щодо земельної ділянки (кадастровий номер 1211000000:03:001:0222), яка надана позивачу рішенням Криворізької міської ради №3312 від 27.06.2009 року у строкове користування.
Позивач вважаючи дії відповідача щодо формування довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1222 від 10.08.2010 року неправомірними, звернувся 01.11.2023 року до відповідача із заявою про відкликання (скасування) довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №1222 від 10.08.2010 року, відтак, зважаючи на те, що позовну заяву подано до суду 28.05.2024 року, наявні підстави для висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання позивачем листа відповідача від 29.11.2023 року відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у зв'язку із прийняттям довідки Управління Держкомзему у м.Кривому Розі №1222 від 10.08.2010 року, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
При цьому, триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у позивача можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Враховуюче викладене, позивач в порушення частини шостої статті 161 КАС України не подав заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Колегія суддів звертає увагу, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційних прав на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
У своєму рішенні суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що пояснення «про долучення письмових пояснень до матеріалів справи, врахувати фактичне усунення, прийняти позов та відкрити загальне позовне провадження» не може бути враховано судом в якості заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки не містить відповідних вимог.
Разом з тим, позивачем обґрунтувань неможливості усунення недоліків позову у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на усунення недоліків позову надано не було.
Згідно частин першої-другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами позивачу.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі №160/14687/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі №160/14687/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко