24 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1975/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в адміністративній справі №280/1975/24 (головуючий суддя І першої інстанції Семененко М. О.) за позовом ОСОБА_1 до Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про накладення штрафу у розмірі 148309,20 грн. на ОСОБА_1 на підставі ч.14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки в рамках виконавчого провадження №57555383 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.05.2012 і досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 01.04.2024.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі №280/1975/24 за позовом ОСОБА_1 до Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанов.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та справу направити до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.
Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що судом першої інстанції враховано позицію Великої Палати Верховного Суду та прийнято обгрунтоване рішення щодо закриття провадження у справі.
Судом апеляційної інстанції справа розглянута в порядку статті 311 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги встановила наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі № 280/1975/24, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом регулювання за Сімейним кодексом України та ст. 71 Закону № 1404-VIII, є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту, що узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі № 280/1975/24 є правомірність постанови Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про накладення на позивача штрафу у розмірі 148309,20 грн. на підставі ч.14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки в рамках виконавчого провадження №57555383 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.05.2012 і досягнення дитиною повноліття.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 5 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За частиною 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Станом на час розгляду апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021року у справі № 2610/27695/2012 зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIIІ - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст.195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах.
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному ч. 2 ст. 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в адміністративній справі №280/1975/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в адміністративній справі №280/1975/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко