23 вересня 2024 року справа №360/1406/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 360/1406/23 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 25.11.2020 по 29.04.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 25.11.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 29.04.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.11.2020 по 29.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.11.2020 по 29.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 25 квітня 2022 року, премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 25 квітня 2022 у розмірі 217%;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 25 квітня 2022 року, премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 25 квітня 2022 у розмірі 217%;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 29.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 29.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 25.11.2020 по 29.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 25.11.2020 по 25.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 25.11.2020 по 25.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виплата якої передбачена пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача на дату звільнення з Військової частини НОМЕР_1 - 29.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 16056,00 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту згідно з підпунктом 8 пункту 6 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у розмірі 16056,00 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 30 діб за 2021 рік та за 8 діб за 2022 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 8 діб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2019-2022, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 29.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2019-2022, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 29.04.2022;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн щомісячно, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2022 за період прийняття безпосередньої участі у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 24.02.2022 по 29.04.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн щомісячно, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2022 року за період з 24.02.2022 по 29.04.2022, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.04.2022 по 12.05.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.04.2022 по 12.05.2022 у сумі 6287,97 грн.
Ухвалами Луганського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року, від 4 квітня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу через пропуск строку звернення до суду.
Постановами апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, 16 травня 2024 року відповідно ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року, від 4 квітня 2024 року відповідно - скасовано; справу № 360/1406/23 направлено для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу через пропуск строку звернення до суду.
Постановою апеляційного суду від 15 липня 2024 року:
- апеляційну скаргу адвоката Лихачова Романа Борисовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 360/1406/23 - задоволено;
- ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 360/1406/23 - скасовано.
- справу № 360/1406/23 направлено для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року позовну заяву - повернуто позивачу відповідно до частини другої статті 123 КАС України.
Ухвалу суд обґрунтував таким.
«Таким чином, до строків звернення до суду позивача відповідно до частини четвертої статті 3 КАС України не можуть бути застосовані положення статті 233 КЗпП України, чинні до 30.06.2023.
Також суд повторно звертає увагу, що позивачем та її представником не надано жодного доказу на підтвердження неможливості звернення до суду через вагітність (погіршення самопочуття, перебування на стаціонарному лікуванні тощо).
Отже, суд, не застосовуючи до спірних правовідносин положення КЗпП України до 30.06.2023, застосовує на підставі частин третьої та четвертої статті 3 КАС України положення статті 233 КЗпП України, чинною станом на дату вчинення конкретної процесуальної дії.
У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції, виконавши вимоги постанови суду апеляційної інстанції стосовно аналізу строку звернення до суду щодо кожної позовної вимоги, повно та всебічно проаналізувавши практику Верховного Суду, на яку посилався суд апеляційної інстанції, а також застосувавши іншу практику Верховного Суду щодо строків звернення з позовом до суду, дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, проаналізувавши зазначені позивачем та її представником причини пропуску звернення до суду, дійшов висновку про їх неповажність.».
Представник позивача не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального права, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.
В обгрунтування доводів посилався на те, що оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX (29.04.2022 року позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ), позивачем строк не пропущено. Отже, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду
Крім того, той самий склад суду першої інстанції вже вчетверте повертає адміністративний позов без правових підстав, саме тому у апеляційній скарзі окрім скасування ухвали суду від 29.07.2024 року про повернення адміністративного позову ставиться питання про передачу справи до суду першої інстанції у іншому складі суду.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що всі документи у цій справі, що надійшли в паперовому вигляді або через офіційну електронну пошту суду скановано та експортовано в КП «Діловодство спеціалізованого суду». Паперова справа на формувалась, крім процесуальних документів та документів, які надійшли до суду в паперовому вигляді.
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції перевірив матеріали справи, вивчив доводи апеляційної скарги і дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, застосував редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду.
З висновками суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі №280/6779/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
В рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем строк не пропущено.
Отже, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду.
Крім того, судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права.
Постановою апеляційного суду від 15 липня 2024 року:
- апеляційну скаргу адвоката Лихачова Романа Борисовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 360/1406/23 - задоволено.
- ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 360/1406/23 - скасовано.
- справу № 360/1406/23 направлено для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду. Скасовуючи ухвалу суду від 27 травня 2024 року, апеляційний суд дійшов таких висновків.
«Позовні вимоги стосуються періодів проходження позивачем служби з 25.11.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 29.04.2022.
На момент звільнення позивача з військової служби та виключення її із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (29 квітня 2022 року), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Проте, судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення ухвали про повернення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 02 березня 2023 року у справі № 460/14618/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на вказане, є помилковим висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки її право на звернення до суду відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком». Отже, фактично суд першої інстанції вкотре повернув позовну заяву у цій справі з аналогічних підстав, невірно застосовуючи норми щодо строків звернення до суду.
За ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч.ч. 2, 3 ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, суд першої інстанції, порушив вимоги вищевказаних статей, оскільки не виконує судові рішення - постанови апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, 16 травня 2024 року, 15 липня 2024 року, якою скасовано попередні ухвали з направленням справи для продовження розгляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції зобов'язаний неухильно дотримуватися норм процесуального та матеріального права та виконувати вимоги постанов апеляційного суду, а не надавати їм правову оцінку, оскільки це взагалі виходить за межі наданих йому повноважень.
Також, суд першої інстанції порушив вимоги п. 5 ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно яких основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно п. 1 ч. 4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до передчасного вирішення питання про повернення позову, внаслідок чого ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи зі стадії відкриття провадження у справі.
Клопотання апелянта про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду не підлягає задоволенню, оскільки це не передбачено нормами КАС України вразі скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Разом з тим, апеляційний суд роз'яснює позивачу право звернення із заявою в порядку ст.ст. 36, 39 КАС України за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Керуючись ст. ст. 161, 241, 250, 311, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 360/1406/23 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду з обов'язковим відкриттям провадження у справі.
Повний текст постанови складений 23 вересня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: І.В. Геращенко
А.А. Блохін
І.В. Сіваченко