Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/15719/2024
м. Київ Справа № 757/15540/24
24 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів -Музичко С.Г.
- Болотова Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року постановлену під головуванням судді Григоренко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, передано на розгляд за підсудністю до Біляївського районного суду Одеської області (вулиця Кіпенка, 1, місто Біляївка, Одеська область, 67602).
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року про передачу справи на розгляд іншого суду.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що населений пункт, де зареєстрований відповідач, а саме смт. Новотроїцьке, Геніченський район, Херсонська область знаходиться під окупацією, а він звернувся до Печерського районного суду міста Києва, тобто до суду за останнім відомим місцем проживання відповідача. Вказує, що відповідач виїхав з свого зареєстрованого місця проживання ще до окупації і протягом всього часу проживає в місті Києві в Печерському районі.
16 вересня 2024 року апелянт подав уточнену апеляційну скаргу в якій вказує, що відповідач в період написання розписки орендував квартиру в Печерському районі міста Києв, що можуть підтвердити свідки.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю суд першої інстанції дійшов висновку, що справу слід передати на розгляд до Біляївського районного суду Одеської області (вулиця Кіпенка, 1, місто Біляївка, Одеська область, 67602) за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, у зв'язку з непідсудністю справи Печерському районному суду м. Києва.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах процесуального права.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Параграфом 3 глави 2 розділу І ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) справи.
Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до фізичних осіб пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленим законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачене законом.
Суд відкриває провадження у справі за правилами, встановленими у статті 187 ЦПК України.
Частиною 6 ст. 187 ЦПК України встановлено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Згідно положень ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «реєстрація» - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Так, в позовній заяві позивач зазначає, що відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Генічеського району Херсонської області.
В обґрунтування підсудності позову ОСОБА_1 посилається на ч. 1 ст. 27 ЦПК України та зазначає, що смт Новортроїцьке де зареєстрований відповідач знаходиться під окупацією, тому він звертається з позовом до Печерського районного суду міста Києва за останнім відомим місцем проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_2 , однак будь яких доказів на підтвердження цього суду не надано.
Таким чином, згідно матеріалів позовної заяви, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача є, АДРЕСА_3 , що не належить до територіальної підсудності Печерського районного суду м. Києва.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Крім того, як визначено у ч. 1 ст. 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Враховуючи недопустимість порушення правил щодо підсудності, а також ту обставину, що позивачем позовну заяву подано з порушенням територіальної юрисдикції (підсудністю) судів, суд приходить до висновку про необхідність передачі справи за належною підсудністю.
Таким чином, з урахуванням місця реєстрації проживання відповідача, дана справа підсудна Генічеському районному суду Херсонської області.
Разом з цим, відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду Всеволода Князєва від 26.09.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області» визначено з 03 жовтня 2022 року територіальну підсудність судових справ Генічеського районного суду Херсонської області за Біляївським районним судом Одеської області (вулиця Кіпенка, 1, місто Біляївка, Одеська область, 67602).
Отже, аналізуючи викладене, суд першої інстанції дійшоввірного висновку, що справу слід передати на розгляд до Біляївського районного суду Одеської області (вулиця Кіпенка, 1, місто Біляївка, Одеська область, 67602) за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, у зв'язку з непідсудністю справи Печерському районному суду м. Києва.
Окрім іншого апеляційний суд зазначає наступне.
Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).
Особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21).
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду за встановленою територіальною юрисдикцією (підсудністю) постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді