Справа №127/19592/24
Провадження №1-кп/127/561/24
20 вересня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
при розгляді у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2024 за № 12024020040000198, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,-
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, постійного джерела доходу, а отже може переховуватися від суду, впливати на потерпілого та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів. Вважає, що застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам. Проти задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід заперечував.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , позицію якого підтримав обвинувачений, заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Вважають, що прокурором не доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Обвинувачений мав постійне місце проживання, не має наміру впливати на потерпілого і свідків та переховуватися від суду, для виконання ним своїх процесуальних обов'язків буде достатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - домашній арешт.
Суд, заслухавши думку сторін судового провадження, дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2024 обвинуваченому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 14.05.2024 включно.
В подальшому ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області неодноразово продовжувався строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Стосовно ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, раніше судимий, офіційно не працевлаштований, немає постійного джерела доходу, немає стійких соціальних зв'язків.
При цьому суд зазначає, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Однак, суд враховує сукупність вказаних вище обставин та доходить висновку, що сукупність даних обставин збільшує ризик переховування від суду настільки, що його неможливо відвернути, не тримаючи особу під вартою.
Суд зазначає, що доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду, оскільки має постійне місце проживання, самі по собі не можуть служити підставою для зміни запобіжного заходу, а мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілого та свідків, суд, оцінюючи наявність ризику, не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із потерпілим та свідками, які на даний час не допитані, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив.
Крім того, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», суд враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Суд приймає до уваги стадію даного судового провадження, в межах якого обвинувачений, потерпілий та свідки не допитувались, докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не дослідженні. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Оскільки позицію сторони захисту про можливість зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід не можливо визнати такою, що ставить під сумнів викладені вище висновки суду, суд вважає за необхідне продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 314-315 КПК України,
Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту - відмовити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без зміни, продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, починаючи з 20.09.2024 до 18.11.2024 включно.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених КПК України.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя