Справа №403/296/22 провадження № 2/403/139/24
19 вересня 2024 року с-ще Устинівка
Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Атаманової С.Ю.,
при секретарі судового засідання Руссу В.І.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з останнього на його користь грошових коштів в загальному розмірі 207500,00 грн. та сплаченого за подання позову судового збору в сумі 2075,00 грн.. Позовна вимога обгрунтована тим, що позивач, за наявності в нього певної суми грошей, надав відповідачу в борг 41500,00 грн. зі сплатою 10% щомісячно від вказаної суми, що підтверджується наданою відповідачем 08 серпня 2019 року письмовою розпискою. Враховуючи, що у визначений розпискою строк - до 25 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 не повернув борг, чим порушив виконання грошового зобов'язання, загальна сума його заборгованості з 08 серпня 2019 року по день подачі позовної заяви до суду, тобто за 40 повних місяців, становить 207500,00 грн., згідно наступного розрахунку: 41500-10%=4150 х 40 + 41500 (основного боргу) = 207500,00 грн.. Оскільки ч.1 ст.1049 ЦК України встановлений обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, позивач вважав наявними підстави для задоволення позову.
В судовому засіданні по розгляду справи по суті позивач ОСОБА_4 підтримав позов та прохав суд його задовольнити, зазначивши, що надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 41500,00 грн., які останній йому в добровільному порядку не повертає. Підтвердив, що на даний час грошові кошти за розпискою від 08 серпня 2019 року як у сумі основного боргу, так і разом із процентами, відповідачем йому повернуті не були.
Згідно письмових заперечень на позовну заяву, поданих відповідачем ОСОБА_2 в порядку п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України, останній прохав відмовити позивачу ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу. На обгрунтування своїх заперечень проти позову зазначив про те, що між ним та позивачем існували інші фінансові відносини, не пов'язані із отриманням коштів в борг, а тому між ними виникли права та обов'язки не ті, що виникають із змісту розписки - договору позики. Його волевиявлення не було вільним, здійснювалось під впливом і не відповідало його внутрішній волі. В частині вимоги позивача про стягнення з нього 164000 грн. відсотків також прохав відмовити, зазначивши, що згідно із Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України та інших актів України щодо дії норм права на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 18, за змістом якого у період дії в Україні воєнного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Крім того, позивачу було відомо, що він являвся військовослужбовцем і на даний час перебуває в складній життєвій ситуації. Відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні по розгляду справи по суті позов ОСОБА_6 не визнав та прохав відмовити в його задоволенні. Суду пояснив, що дійсно розписку від 08 серпня 2019 року він написав особисто і підпис під нею також виконаний ним, однак грошових коштів, зазначених в розписці в сумі 41500,00 грн. він цієї дати власноручно не отримував. Вказану розписку він писав в стані афекту, обумовленого скандалами в сім'ї та розлученням із своєю колишньою дружиною ОСОБА_7 .. Крім того, вказана розписка була написана під диктовку позивача. Умовою написання розписки від 08 серпня 2019 року було повернення позивачем попередньої розписки про взяття коштів в борг, однак він не пам'ятає в якій кількості. Розписка від 08 серпня 2019 року була написана ним в момент повернення позивачу грошових коштів за попередньою розпискою в сумі 41500,00 грн..
На виконання вимог п.п.2, 3 ч.3 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи, а також процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 24 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_6 прийнято до розгляду з відкриттям провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін (а.с.28-29).
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року відмовлено у прийнятті до розгляду поданої відповідачем ОСОБА_2 23 липня 2024 року заяви (письмових заперечень), визначених ним як відзив на позовну заяву, та приєднання їх до матеріалів цивільної справи (а.с.69).
Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року задоволено клопотання відповідача про виклик в судове засідання свідків та у зв'язку з цим оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду цивільної справи (а.с.62, 70).
Заслухавши пояснення сторін, безпосередньо дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом по справі встановлено, що за письмовою розпискою від 08 серпня 2019 року відповідачем по справі ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_6 були отримані в борг грошові кошти в сумі 41500,00 грн. (запис суми здійснений прописом) зі сплатою 10% місячних (а.с.26).
За змістом даної розписки відповідач зобов'язувався повернути борг в повному обсязі до 25 грудня 2019 року.
Згідно наведеного позивачем розрахунку суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, сума процентів за період з 08 серпня 2019 року по день подання позову до суду складає 166000,00 грн., виходячи із суми боргу - 41500,00 грн., кількості місяців - 40 та процентної ставки на місяць - 10% (а.с.21).
На дату розгляду справи по суті належних письмових доказів на підтвердження повернення відповідачем ОСОБА_2 повністю або частково одержаної від позивача суми боргу та сплати щомісячних процентів, в тому числі, письмової розписки позивача ОСОБА_6 , як позикодавця, про отримання ним особисто від відповідача, як позичальника, грошей на виконання зобов'язання за договором позики від 08 серпня 2019 року, суду надано не було.
В судовому засіданні 19 вересня 2024 року в порядку ст.ст.92, 230 ЦПК України, як свідки, були допитані гр-ни ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які дали суду показання про відомі їм обставини справи.
Так, свідок ОСОБА_7 дала суду показання про те, що відповідач ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, з яким вона після розлучення не проживає з 2019 року. Розписку від 08 серпня 2019 року відповідач писав в її присутності. Розписка стосувалась наявних у них з відповідачем перед позивачем спільних боргів, як подружжя. Тому, поділивши борги порівну, її частину заборгованості в сумі 41500,00 грн. позивачу віддали її батьки, а щодо іншої частини боргу, яку мав віддати відповідач, він написав розписку. Грошові кошти позивачем відповідачу в її присутності не передавались.
Свідок ОСОБА_8 суду дала показання про те, що їхня дочка ОСОБА_7 перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , в період якого вони позичали грошові кошти у позивача. Частину спільного боргу в сумі 40000,00 грн. за свою дочку вони з чоловіком позивачу віддали, а іншу частину в сумі 40000,0 грн. позивачу мав повернути відповідач, про що він особисто написав розписку в її присутності та присутності її чоловіка ОСОБА_9 і дочки ОСОБА_7 .. Яким чином була написана розписка (під диктовку позивача чи ні) та на яку суму вона не пам'ятає. В її присутності ОСОБА_2 особисто гроші 08 серпня 2019 року не передавались. Свідком того, чи передавались грошові кошти відповідачу раніше - до 08 серпня 2019 року, вона не була.
Свідок ОСОБА_9 суду дав показання про те, що його дочка ОСОБА_7 перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , в період якого вони позичали грошові кошти у позивача. Частину спільного боргу, точної суми не пам'ятає, за свою дочку вони з дружиною ОСОБА_8 повернули позивачу, а іншу частину боргу мав повернути відповідач, який написав про це розписку 08 серпня 2019 року. Позивач не впливав на написання ОСОБА_2 цієї розписки. Також він особисто не бачив, щоб 08 серпня 2019 року ОСОБА_4 передавав відповідачу гроші. Чи отримував ОСОБА_2 за цією розпискою гроші раніше, він не знає, однак йому відома обставина того, що його дочка ОСОБА_7 та колишній зять ОСОБА_2 брали у позивача гроші в борг.
Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним учасниками судового процесу, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способом захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути примусове виконання обов'язку в натурі.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
З огляду на викладене судом встановлено, що розписка про отримання в борг грошових коштів від 08 серпня 2019 року, оригінал якої був досліджений в судовому засіданні, містить: прізвище, ім'я, по батькові відповідача та його дату народження; прізвище та ініціали позивача; суму грошових коштів, отриманих відповідачем від позивача в якості позики; розмір процентів від суми позики, право на одержання яких має позивач; зобов'язання відповідача з повернення боргу та строк його виконання.
Обставина особистого підписання 08 серпня 2019 року розписки про отримання від позивача ОСОБА_6 в позику грошових коштів в сумі 41500,00 грн. була безпосередньо підтверджена відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні під час надання ним пояснень у вступному слові.
Доказів оспорювання відповідачем ОСОБА_2 дійсності розписки на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України), суду надано не було.
Доказів підписання 08 серпня 2019 року розписки про отримання позики під впливом обману, насильства чи тяжкої обставини відповідачем під час судового розгляду справи також надано не було.
При цьому надані відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснення щодо написання ним розписки від 08 серпня 2019 року під диктовку позивача ОСОБА_6 в стані афекту, обумовленого скандалами в сім'ї та розлученням із колишньою дружиною ОСОБА_7 , а також викладені ним в письмовому запереченні обставини того, що його волевиявлення не було вільним, здійснювалось під впливом і не відповідало його внутрішній волі, не беруться судом до уваги при вирішенні спору, оскільки подібні твердження повністю спростовуються як змістом самої розписки, в якій відповідачем зазначено про її написання ним власноручно та, дослівно, «без примусово», так і відсутністю наданих суду доказів на підтвердження перебування відповідача в такому емоційному стані, внаслідок якого його свідомість була пригнічена і він не міг контролювати свої дії.
Судом також не бере до уваги при вирішенні спору наведені відовідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні обставини не отримання ним особисто в день написання розписки 08 серпня 2019 року визначеної в ній суми грошових коштів та існування між сторонами по справі інших відносин, не пов'язаних із позикою, з огляду на наступне.
За змістом ч.2 ст.640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Тлумачення ч.2 ст.1046 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що закон не містить заборон або обмежень з приводу того, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору, в тому числі і на основі попередньої домовленості сторін.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №206/6401/18, договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Відповідачем ОСОБА_2 під час судового розгляду заперечувався виключно факт отримання ним грошових коштів в день написання розписки від 08 серпня 2019 року, однак ним під час судового розгляду справи не заперечувався факт отримання в якості позики грошових коштів від позивача раніше, тобто до дати складення розписки, і доказів на спростування цієї обставини відповідачем суду надано не було.
Належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами по справі будь-яких інших правовідносин, не пов'язаних із наданням позивачем у борг відповідачу грошових коштів, відповідачем ОСОБА_2 під час судового провадження надано не було.
Надані свідками в судовому засіданні під час їх допиту показання щодо неотримання відповідачем ОСОБА_2 в їх присутності грошових коштів за розпискою від 08 серпня 2019 року, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За змістом абз.2 ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18).
Доказів існування на час укладення договору позики обставин, за яких положення ст.1051 ЦК України не підлягають застосуванню (зокрема, укладення договору під впливом обману, насильства чи тяжкої обставини) відповідачем під час судового розгляду справи надано не було.
На підставі викладеного, враховуючи укладення договору позики від 08 серпня 2019 року в письмовій формі, надані свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час їх допиту в судовому засіданні, як свідків, показання не можуть бути допустимими доказами на підтвердження не одержання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_6 , як позикодавця, грошових коштів, визначених розпискою від 08 серпня 2019 року, внаслідок чого вказані показання не приймаються судом до уваги при вирішенні спору.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встанволених цим Кодексом.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи беззаперечно визнана обставина підписання ним особисто 08 серпня 2019 року розписки про отримання від позивача ОСОБА_6 в якості позики грошових коштів у сумі 41500,00 грн., без надання суду належних та допустимих доказів на спростування цієї обставини, зокрема, шляхом оспорювання дійсності розписки в порядку ч.1 ст.1051 ЦК України на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, суд, виходячи з приписів ст.1046, ч.2 ст.1047 ЦК України, повно та всебічно дослідивши справжню правову природу цієї розписки, приходить до висновку про існування між сторонами по справі правовідносин, що виникли з укладеного ними договору позики, який згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
При цьому, враховуючи визнання сторонами по справі в порядку ч.1 ст.81 ЦПК України обставини того, що саме позивач по справі ОСОБА_4 є позикодавцем за розпискою від 08 серпня 2019 року, та наявність в останнього оригіналу зазначеної розписки, а також написання цієї розписки власноручно відповідачем ОСОБА_2 , допущена при складанні розписки помилка в написанні голосної літери першого та третього складу прізвища позивача як «Грегор'ева», замість вірного « ОСОБА_10 » не впливає на зазначений вище висновок суду щодо укладення договору позики саме між сторонами по справі, оскільки освітній рівень відповідача щодо знання ним української мови, в тому числі правил написання слів, не є предметом оцінки суду при розгляді даної справи.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від у справі №206/501/20 від 07 липня 2023 року, у ч.5 ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Письмових доказів (зокрема, розписки) на підтвердження факту повернення відповідачем ОСОБА_2 позивачу отриманих в позику грошових коштів як частково, так і у повному обсязі суду під час розгляду справи надано не було.
За встановлених обставин, наявність оригіналу розписки від 08 серпня 2019 року у позивача ОСОБА_1 , з урахуванням наведених вище положень ст.545 ЦК України, свідчить про невиконання відповідачем, як позичальником, свого зобов'язання з повернення отриманих в позику грошових коштів.
На підставі викладеного, враховуючи наявність укладеного між сторонами по справі договору позики від 08 серпня 2019 року, презумпція правомірності якого не була спростована під час судового розгляду належними та допустимими засобами доказування, суд приходить до висновку про те, що звернення позивача по справі ОСОБА_1 , як позикодавця, до суду з позовом про захист свого порушеного права на отримання від відповідача ОСОБА_2 , як позичальника, наданих йому за договором позики грошових коштів, здійснено у конкретний спосіб, визначений ЦК України, та обумовлене невиконанням відповідачем передбаченого ч.1 ст.1049 ЦК України обов'язку з повернення отриманої ним суми позики у розмірі та строк встановлений цим договором, внаслідок чого позов в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів в розмірі 41500,00 грн. (сума позики) підлягає до задоволення.
Разом з тим, встановивши невиконання відповідачем ОСОБА_2 умов договору позики від 08 серпня 2019 року щодо повернення отриманої суми позики у визначений в ньому строк, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення з відповідача процентів від суми позики у розмірі 166000,00 грн. підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається зі змісту розписки від 08 серпня 2019 року, позивач ОСОБА_1 , як позикодавець, передав у власність відповідачу ОСОБА_2 , як позичальнику, грошові кошти в сумі 41500,00 грн., дослівно, «під 10% місячних», які останній зобов'язувався повернути в повному обсязі в строк до 25 грудня 2019 року.
Таким чином, розмір процентів від суми позики, право на одержання яких має позивач, був визначений сторонами в укладеному ним договорі як 10% щомісячно та передбачав їх сплату позивачеві разом з основною сумою позики до 25 грудня 2019 року.
Будь-яких інших домовленостей сторін щодо сплати процентів розписка від 08 серпня 2019 року не містить.
Відповідно до положень ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №149/1499/18 (пункти 35, 37), правовідносини стосовно здійснення позикодавцем права на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов'язку повернути кошти до визначеного терміну є різними за змістом. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Подібний висновок щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами викладений також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91).
У постанові від 27 липня 2021 року, прийнятої у справі №910/18943/20 (пункти 35, 42, 43, 45) за позовом АТ «Сбербанк» про визнання кредиторських вимог у сумі 294 221 714,62 грн., стягнення процентів за користування кредитом, пені за прострочення повернення кредиту, процентів та комісії після визначеного договором строку кредитування (в загальному розмірі 1 253 396 626,97 грн.), Верховний Суд зазначив про те, що «…оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання... Право позичальника правомірно користуватись грошовими коштами кореспондується з його обов'язком здійснювати плату за таке користування. Якщо ж право позичальника на користування чужими грошовими коштами припиняється у зв'язку з настанням строку повернення кредиту, то припиняється і обов'язок сплачувати передбачені договором проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами. Підставами припинення нарахування відсотків по кредиту з настанням яких припиняється право кредитодавця нараховувати та стягувати проценти за правомірне користування кредитом є сплив визначеного договором строку кредитування».
За вказаних обставин Верховний Суд погодився із правомірністю висновків судів попередніх інстанцій щодо визнання грошових вимог банку у розмірі 294 221 714,62 грн. та відхилення вимог в іншій частині, оскільки річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України банк не заявляв.
З огляду на викладене, позивач ОСОБА_1 на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України мав право нараховувати проценти від суми позики лише протягом часу, на який він її надав відповідачу ОСОБА_2 (з 08 серпня по 25 грудня 2019 року) та не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі 10 % щомісяця за період після спливу строку повернення позики (після 25 грудня 2019 року), тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 передбачених ч.2 ст.625 ЦПК України індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за прострочення виконання ним грошового зобов'язання позивачем ОСОБА_1 заявлено не було, обгрунтований розрахунок зазначених сум, як таких, що підлягають стягненню з відповідача, до суду позивачем також не подавався. За вказаних обставин, враховуючи на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права до спірних правовідносин та диспозитивність цивільного судочинства, суд не виходить за межі заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог та приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача процентів від суми позики у розмірі 19009 грн. 67 коп. згідно з наступним розрахунком:
1) за серпень 2019 року - 3212 грн. 90 коп. (4150 грн. 00 коп. (розмір процентів за місяць (41500 грн. 00 коп. х 10 :100) : 31 (кількість днів у місяці) х 24 дні (період користування позикою з 08 по 31 серпня);
2) за вересень 2019 року - 4150 грн.00 коп.;
3) за жовтень 2019 року - 4150 грн. 00 коп.;
4) за листопад 2019 року - 4150 грн. 00 коп.;
5) за грудень 2019 року - 3346 грн. 77 коп. (4150 грн. 00 коп. (розмір процентів за місяць (41500 грн. 00 коп. х 10 :100) : 31 (кількість днів у місяці) х 25 дні (період користування позикою з 01 по 25 грудня включно).
6) 3212 грн. 90 коп. + 4150 грн. 00 коп. + 4150 грн. 00 коп. + 4150 грн. 00 коп. + 3346 грн. 77 коп. = 19009 грн. 67 коп..
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_2 процентів за договором позики від 08 серпня 2019 року підлягає задоволенню частково в сумі 19009 грн. 67 коп..
При цьому суд не бере до уваги при вирішення спору зазначені відповідачем в поданому до суду письмовому запереченні обставини неправомірності нарахування позивачем процентів у розмірі 164000,00 грн. з огляду на положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, оскільки позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги до відповідача в порядку ч.2 ст.625 ЦК України пред'явлені не були.
Безпідставним є також посилання відповідача ОСОБА_11 на норми п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування йому, як військовослужбовцю, процентів за користування кредитом, оскільки перебування відповідача на військовій службі згідно належного йому військового квитка охоплюється періодом з 25 травня 2023 року по 14 лютого 2024 року, що знаходиться поза межами як періоду, протягом якого позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами (з 08 серпня 2019 року по 15 грудня 2022 року), так і поза межами періоду нарахування таких процентів, визначених судом (з 08 серпня 2019 року по 25 грудня 2019 року).
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 про стягнення з відповідача по справі ОСОБА_2 на його користь боргу за договором позики в загальному розмірі 207500 грн. 00 коп. підлягає частковому задоволенню на суму 60509 грн. 67 коп., з яких: основна сума позики - 41500 грн. 00 коп., проценти від суми позики - 19009 грн. 67 коп..
При цьому судом враховується, що часткове задоволення позову не позбавляє позивача права звернутися до суду із відповідними позовними вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів за прострочення виконання ним грошового зобов'язання в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач по справі ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру, за яку ним було сплачено судовий збір в розмірі 2075 грн.00 коп., що підтверджується оригіналом квитанції № 74 від 16 червня 2024 року (а.с.19).
З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення судом позову, з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь позивача по справі ОСОБА_6 грошові кошти по сплаті судового збору в розмірі 605 грн. 10 коп. (2075 грн. 00 коп. (100%) - 1469 грн. 90 коп. (70,838713%), при цьому 70,838713% = 146990 грн. 33 коп. (сума, в стягненні якої позивачу було відмовлено), які були сплачені позивачем при подачі ним позову до суду та підтверджені належним письмовим доказом по справі.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики, укладеним між ними 08 серпня 2019 року, в розмірі 60509 грн. 67 коп. (шістдесят тисяч п'ятсот дев'ять гривень шістдесят сім копійок).
В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 в порядку розподілу судових витрат судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 605 грн. 10 коп. (шістсот п'ять гривень десять копійок).
Повне ім'я сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказана в позовній заяві адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , зазначений в позовній заяві реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 24 вересня 2024 року.
Суддя С.Ю.Атаманова