Номер провадження 22-ц/821/1459/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/181/24 Категорія: на ухвалу ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 вересня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.
секретар Любченко Т.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 09.07.2024 (повний текст складено 12.07.2024, суддя в суді першої інстанції Бесараб Н.В.) про закриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
у лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №45/П/84/2013-980 від 17.12.2013 1275446,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.2013 між ПАТ «Комерційний Банк «НАДРА» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №45/П/84/2013-980, відповідно до умов якого ПАТ «Комерційний Банк «НАДРА» надав ОСОБА_2 кредит на умовах визначених договором. 15.07.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ПАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено договір №GL19N617898ПВФО від 16.06.2020 про відступлення права вимоги. Таким чином, ТОВ «ФК «Довіра і Гарантія» набуло права кредитора за кредитним договором, який був укладений між ПАТ «КБ Надра» та ОСОБА_2 та є власником всіх прав вимоги за вищезазначеним кредитним договором, у тому числі на отримання всіх платежів, передбачених договором. ОСОБА_2 належним чином не виконує обов'язку повернення кредиту та її заборгованість перед банком складає 1275446,94 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02.11.2022 у справі №755/19685/21 встановлено, що позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та має заборгованість у розмірі 1275446 грн.94 коп. Вказане рішення суду набрало законної сили. Станом на дату звернення до суду вищевказані суми погашені не були.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 09.07.2024 на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України закрито провадження в даній цивільній справі з посиланням на те, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.11.2022 у справі №755/19685/21.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач подав засобами поштового зв'язку 01.07.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що ухвала постановлена без повного з'ясування обставин, з неправильною оцінкою наданих доказів, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вказує на те, що рішення суду в іншій справі, на яке послався суд першої інстанції, закриваючи провадження, ухвалено у спорі з іншими предметом та підставами позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Анфьорова К.С. просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а вимоги скаржника - без задоволення, оскільки правові підстави для задоволення позову відсутні, враховуючи тотожність обох справ.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, якими керувався суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому, суд дійшов висновку, що обидві справи №755/19685/21 та №700/181/24 є тотожними.
Однак з такими висновками суду погодитися не можна.
У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №347/2115/17 зазначено, що закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Так, у даній справі та у справі №705/921/21 спір дійсно існує між тими ж сторонами Однак у справі №755/19685/21 предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, тоді як у даній справі предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором.
Також, згідно постанови Великої палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16 наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Таким чином, наявність судового рішення про відмову у задоволені вимог позивача у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково вказав, про наявність судового рішення з приводу ідентичного спору між цими ж сторонами та з однакових підстав.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже з урахуванням встановлених в цій справі обставин, висновки суду першої інстанції не можна вважати правильними, адже вони незаконно перешкоджають отримати позивачу доступ до правосуддя для надання судом оцінки обґрунтованості його позовних вимог до відповідача.
Відповідно до положень п.3 ст.379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Отже ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 09.07.2024 про закриття провадження у даній справі слід скасувати з вищевказаних правових підстав, а матеріали справи - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити.
Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 09.07.2024 про закриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- скасувати.
Матеріали даної цивільної справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 24.09.2024.
Суддя-доповідач
Судді