Справа № 487/7326/24
Провадження № 2/487/2733/24
24.09.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого-судді А.А. Лагоди
секретаря К.Е. Мамчур
представника позивача О.В. Бузіна
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди,
22.08.2024 представник КП ММР «Миколаївелектротранс» адвокат Бузін О.В. звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд стягнути з ОСОБА_1 30800,00грн., вартість пошкодженого ним майна підприємства, у вигляді скла правої двері трактора Mahindra9500 №57114 ВЕ, який є власністю підприємства.
В обґрунтування позову представник позивача вказує, що 12.07.2024 позивач, в результаті спроби, самостійно замінити петлю на правій двері трактору Mahindra 9500 №57114 ВЕ, пошкодив дверне скло, яке підлягає повній заміні. Вартість нового скла складає 30800,00грн. Трактор є власністю позивача. 08.08.2024 відповідач розірвав трудовий договір за ст.38 КЗпП. 09.08.2024 на адресу відповідача було направлено претензію-вимогу про сплату вартості пошкодженого майна підприємства. 13.08.2024 відповідач направив на Viber свого керівника ОСОБА_2 письмову, написану нам власноруч, заяву, в якій підтвердив обставини пошкодження ним скла правої двері трактору. Підприємство змушене було за власні кошти придбати нове скло в сумі 30800,00грн. Зважаючи на відмову добровільно відшкодувати кошти, позивач за захистом свого порушеного з боку відповідача права, звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 23.08.2024 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, просив відмовити в його задоволення за необґрунтованістю. При цьому суду пояснив, що він дійсно проводив ремонт скла на двері трактору Mahindra 9500, оскільки була пошкоджена деталь, яку йому виготовили та він попередивши його безпосереднього керівника ОСОБА_2 та за його згодою проводив відповідну заміну деталі під час вказаних дій скло розбилось. Зазначає, що ремонтні роботи проводив за наказом безпосереднього керівника тому він не несе відповідальності за пошкодження майна.
Проаналізувавши викладені в позовній заяві обґрунтування позивача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, пояснення свідка, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 21.05.2024 між КП ММР «Миколаївелектротранс» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, що оформлено наказом 192/К-тр від 20.05.2024. Як слідує з наказу ОСОБА_1 було прийнято в службу автогосподарства на посаду тракториста 3 розряду, на період відсутності основного працівника ОСОБА_3 , з посадовою інструкцією відповідач ознайомлений та інструктаж з ОП та ТБ відповідач пройшов.
08.08.2024 ОСОБА_1 звернувся з заявою до керівника позивача в якій просив його звільнити за власним бажанням. 08.08.2024 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з посади тракториста 3 розряду, що підтверджується наказом №329/К-тр від 08.08.2024.
Підставою звернення до суду з позовом стало те, що, як стверджує представник позивача, відповідач 12.07.2024 пошкодив скло на правій двері трактору Mahindra 9500 №57114 ВЕ, що належить позивачу, чим завдав останньому шкоду на 30800,00 грн., що підтверджується копією рахунку № НОМЕР_1 від 20.08.2024, копією видаткової накладної № 8649 від 13.08.2024, копією платіжної інструкції № 1809 від 21.08.2024, фотографією трактора, копією пояснення, копією претензії-вимоги від 09.08.2024 №156/юр, копією довідки про доходи від 19.08.2024 №1034/45/01/05, свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 .
Стаття 130 КЗпП України визначає що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» визначено, що у відповідності зі ст.130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. Виходячи з вимог ст.15 ЦПК суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.
КЗпП України передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену (ст.ст.132, 133 КЗпП України) й повну (ст. 134 КЗпП України).
Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 135-3 розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції товарів. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками від 29.12.1992 № 14, при розгляді справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей переданих йому для зберігання або інших цілей ( п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно ст.135-1 може бути укладено такий договір та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність.
У правовому висновку Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі № 6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, відповідач ОСОБА_1 в період з 21.05.2024 по 08.08.2024, працював в КП ММР «Миколаївелектротранс» на посаді тракториста 3 розряду.
За свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 вбачається належність трактора колісного марки Mahindra 9500, 2021р.в., заводський номер № НОМЕР_3 , позивачу.
Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на те, що в результаті самостійних дій відповідач пошкодив дверне скло трактора Mahindra9500 №57114 ВЕ чим завдав шкоди позивачу на суму 30800,00грн. та в силу ст.134 КЗпП відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено про взяття відповідачем на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей переданих йому для зберігання або інших цілей в рамках трудових відносин.
Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому слід використовувати визначення вини, викладене в статтях 23-25 Кримінального кодексу з урахуванням особливостей трудових правовідносин.
Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.
Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.
Згідно із вимогами ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
В постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 11.12.2015 №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» зазначено, що підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода. Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором посадовою інструкцією, наказами керівника тощо. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП). Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна,необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого (мова йдеться про реальні збитки та упущену вигоду - ст. 22 ЦК України); в) прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов одночасно є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Робочою інструкцією тракториста 3, 4, 5, 6 розряду служби автогосподарства (код КП 8331), затвердженої директором позивача 01.07.2023, передбачено завдання та обов'язки робітника, підпорядкування тракториста безпосередньо начальнику служби автогосподарства. Так, тракторист виявляє та усуває несправності в роботі трактора, виконує щозмінний огляд, поточний ремонт і бере участь у всіх інших видах ремонту трактора та причіпних пристроїв, які обслуговує. При цьому тракторист має знати способи виявлення і усунення недоліків у роботі трактора, причини виникнення несправностей.
Свідок ОСОБА_2 підтвердив інцидент з пошкодженням трактора. Свідок пояснив, що відповідач працював у позивача на посаді тракториста 3 розряду де безпосереднім керівником відповідача був свідок. Свідок не бачив, як сталося пошкодження дверей транспорту але пояснив, що відповідач поставив його вже перед фактом виготовлення петлі до двері трактора та виказав бажання самостійно її встановити, дозвіл на такі дії свідок відповідачу не давав, як і не заперечив йому про такий ремонт власними силами, механік в цей час перебував у відрядженні, про інцидент свідок доповів керівництву.
Зі службової записки від 12.07.2024 свідка ОСОБА_2 на ім'я керівника підприємства вбачається доведення факту події пошкодження дверей трактора відповідачем 12.07.2024, який самостійно намагався замінити зламану ним петлю правої бокової двері трактора. При цьому вказано, що відповідач не звертався до свідка з проханням купити зламану петлю заводського виготовлення, а зробив її самостійно з металу. Також, наданий акт про відмову надати письмове пояснення тракториста СГТЗ ОСОБА_1 від 12.07.2024, за підписом начальника СГТЗ ОСОБА_2 , техніка СГТЗ ОСОБА_4 , водія СГТЗ ОСОБА_5 , підтверджує відмову відповідача надати письмове пояснення стосовно розбитого скла правої бокової двері трактора д.н.з. НОМЕР_4 . Протоколом наради від 12.07.2024, в присутності головного інженера ОСОБА_6 , начальника ВТВ ОСОБА_7 , начальника відділу МТЗтаТЗ ОСОБА_8 , начальника СГТЗ ОСОБА_2 , начальника ТД ОСОБА_9 , начальника ТД ОСОБА_10 , начальника СЕ ОСОБА_11 , ухвалено рекомендувати директору підприємства розглянути пропозицію, щодо зламаного скла правої бокової двері на тракторі Mahindra 9500 4WD д.н. НОМЕР_4 трактористом ОСОБА_1 та вжити заходи по відшкодуванню битків за розбите скло.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту стягнення вартості пошкодженого майна, позивач у силу ст. 130 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу стягнення з відповідача шкоду.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Суд вважає, що заявлені вимоги позивача доведені та підтверджені належними доказами.
Так, позивачем доведено, що відповідач, був прийнятим на посаду тракториста 3 розряду в службу автогосподарства позивача працював на тракторі Mahindra9500 №57114 ВЕ. Саме за ініціативи відповідача з відновлення ним петлі дверцят на тракторі сталася подія його пошкодження ОСОБА_1 , що свідчить про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором та наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила. Розмір заявлених до стягнення збитків відповідачем не оскаржується.
Разом з тим, за встановлених обставин судом не встановлено будь-яких випадків повної матеріальної відповідальності, передбачених ст. 134 КЗпП України, відповідача але наявні підстави покладення на відповідача за заподіяну ним шкоду обмеженої матеріальної відповідальності за ст.132 КЗпП України у розмірі заподіяної з його вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, що складає 16103,29 грн.
Враховуючи викладене, позов слід задовольнити частково.
На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1574,56 грн. (30800,00 грн./16103,29 грн. х 3028,00 грн.)
Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», ст.ст. 11, 15, 16, 256, 257, 267 ЦК України, ст.ст. 130, 132, 134, 135-1, 135-3, 136, 138, 233 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди 16103 (шістнадцять тисяч сто три) грн. 29 коп. та 1574 (одна тисяча п'ятсот сімдесят чотири) грн. 56 коп. понесених судових витрат.
В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», код ЄДРПОУ 03328468, адреса: 54020, м. Миколаїв, вул. Андреєва-Палагнюка, 17.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Суддя А.А. Лагода