Справа №127/16719/24
Провадження №1-кп/127/476/24
24 вересня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.03.2024 за № 12024020010000442,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Після виконання вимог частини третьої статті 479-2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обвинувачений ОСОБА_4 надала згоду на закриття кримінального провадження у зв'язку із втратою сили закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння. При цьому зазначив, що наслідки такого закриття йому зрозумілі.
Прокурор проти закриття кримінального провадження не заперечував. Разом з тим, просив приєднати до матеріалів справи відомості щодо речових доказів, накладеного у кримінальному провадженні арешту, а також щодо вартості витрат на залучення експертів.
Потерпіла в судове засідання не з'явилась, однак прокурор надав суду письмову заяву останньої, згідно з якою вона просить суд здійснити розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 , будучи обізнаним у тому, що в Україні введений воєнний стан, 18.03.2024 приблизно о 10:00 год. прийшов до приміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору, що по АДРЕСА_1 .
Перебуваючи у вищевказаному приміщенні, близько 10:20 год. ОСОБА_5 помітив раніше не знайому йому жінку - ОСОБА_6 , яка поклала на стіл свою жіночу сумку чорного кольору. Усвідомлюючи, що у зазначеній сумці можуть бути грошові кошти або інші цінні речі, в ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме жіночої сумки ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливим мотивом, ОСОБА_5 близько о 10:25 год. підійшов до столу, де знаходилася сумка ОСОБА_6 , та переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, взяв зазначену сумку, в якій знаходились мобільний телефон марки «Nomi» моделі «і144m», грошові кошти в сумі 100 грн. та посвідчення інваліда на ім'я ОСОБА_6 . Після чого, ОСОБА_4 залишив приміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору, а викраденим розпорядився на власний розсуд.
Вартість викраденої у ОСОБА_6 жіночої сумки, станом на 18.03.2024 становила 180 грн., вартість мобільного телефону марки «Nomi» моделі «і144m», становила 190 грн.
Своїми умисними діями ОСОБА_5 завдав ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 470 грн.
Зазначені дії ОСОБА_4 кваліфіковані за частиною четвертою статті 185 КК за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану.
Частиною першою статті 2 КК регламентовано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
09.08.2024 набрав чинності Закон України від 18.07.2024 № 3886-IX «Про внесення зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких посилень відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» (далі - Закон № 3886- ІХ).
Вказаним Законом внесені зміни до статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), згідно з якими дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).
При цьому суд враховує положення частини шостої статті 3 КК, відповідно до якої зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Згідно з частиною другою статті 4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Частиною першою статті 5 КК визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
В свою чергу частиною третьою статті 5 КК передбачено, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Зі змісту пункту 1-2 статті 284 КПК випливає, що кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою.
При цьому пунктом 4-1 частини першої статті 284 КПК визначено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Відповідно до абзацу 4 частини сьомої статті 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-2 цього Кодексу.
Частиною першою статті 479-2 КПК регламентовано, що суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною третьою статті 479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Суд також враховує, що Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 22.08.2024 (справа № 567/507/23) зауважив таке.
Частиною другою статті 51 КпАП встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою статті 51 цього Кодексу, настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 НМДГ. Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становила від 0,5 до 2 НМДГ.
Аналіз указаних норм закону, як зазначив ВС, свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений статтею 51 КпАП, а саме 2 НМДГ.
Положеннями частини першої статті 3 КК встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина шоста статті 3 КК).
Згідно з пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2024 року становив 3028 грн. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2024 році для кримінально-правової кваліфікації становив 1514 грн.
Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість майна, яким він заволодів, 2 НМДГ, тобто 3028 гривень.
Як суд вже зазначив вище, внаслідок інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 КК, завдана матеріальна шкода потерпілій на суму 470 грн. Тобто вартість майна, яким заволодів обвинувачений ОСОБА_4 є меншою за розмір, з якого відповідно до Закону України № 3886-IX та положень ПК настає кримінальна відповідальність, а саме 3028 грн. (станом на момент вчинення кримінального правопорушення).
З огляду на викладене, враховуючи згоду обвинуваченого ОСОБА_4 , суд з урахуванням висновків, зроблених ВС у наведеній вище постанові, а також принципу зворотної дії закону в часі, закріпленого статтею 58 Конституції України та статтею 5 КК, вважає за необхідне закрити кримінальне провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до приписів статті 100 КПК.
Разом з тим, згідно з наданою стороною обвинувачення копіями ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2024 на речові докази у кримінальному провадженні накладений арешт, який згідно з приписами частини четвертої статті 174 КПК доцільно скасувати.
Відповідно до приписів частини другої статті 124 КПК витрати на залучення експерта суд стягує з обвинуваченого на користь держави у разі ухвалення обвинувального вироку. Поряд з тим, частиною першою статті 126 КПК регламентовано, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 17.06.2020 (справа № 598/1781/17), згідно з якою КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Крім того, у постанові від 01.02.2024 (справа № 930/497/23) ВС дійшов до висновку, що закриття кримінального провадження стосовно особи з нереабілітуючих підстав і застосування до неї м'якшої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє її від сплати процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.
У вказаній постанові ВС також зауважив, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак з огляду на певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Зазначена підстава дає суду змогу в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження. У разі згоди особи на завершення кримінального провадження в зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані з розслідуванням кримінального провадження, має відшкодувати саме ця особа.
При цьому суд також вважає слушним наголосити на тому, що реабілітуючими підставами закриття кримінального провадження є ті підстави, що пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив кримінальне правопорушення (встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати).
Під час досудового розслідування було зібрано достатньо доказів для підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, разом з тим у судовому засіданні обвинувачений надав згоду на закриття кримінального провадження та не наполягав на продовженні судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку, а відтак не використав свого права на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення (не наполягав на своїй реабілітації). Тобто настали певні обставини - втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, за яких кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 виключається.
З огляду на викладене, враховуючи приписи частини першої статті 126 КПК та правовий висновок ВС, висловлений у постанові 01.02.2024 (справа № 930/497/23), суд вважає за доцільне судові витрати на залучення експертів від час досудового розслідування покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 284, 371 КПК, суд
Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.03.2024 за № 12024020010000442 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, - закрити на підставі пункту 4-1 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Речові докази:
- DVD-диск із відеозаписами з камер відеоспостереження, який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження;
- жіночу сумку чорного кольору, яка поміщена до спецпакету НПУ СУ № PSP 3113850, мобільний телефон «Nomi» моделі «і144m» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який поміщений до спецпакету НПУСУ № FPS 5007606, які передані до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_6 .
Арешт, накладений на речові докази, на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2024, - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 1514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) гривень 56 (п'ятдесят шість) копійок витрат на залучення експертів.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: