Справа №127/8111/23
Провадження №1-кп/127/244/23
24 вересня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:
судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_5 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, на цей час не відпали.
Обвинувачений ОСОБА_7 щодо продовження строку дії запобіжного заходу поклався на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 , який був залучений судом для проведення окремої процесуальної дії, підтримав думку свого підзахисного.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії, обраного до обвинуваченого запобіжного заходу спливає 29.09.2024. У судовому засіданні встановлено, що клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу було вручене обвинуваченому завчасно. Отже, стороною обвинувачення були дотримані зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства щодовручення копії клопотання обвинуваченому, проте не дотримані вимоги щодостроку звернення до суду з відповідним клопотанням. Разом з тим, суд враховує, що сторона захисту не заперечувала проти розгляду клопотання прокурора, а чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить застережень, згідно з якими порушення порядку звернення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу спричиняє відмову в задоволенні клопотання або ж залишення клопотання без розгляду. Натомість зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання прокурора по суті, надавши доводам сторін відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує таке.
Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
Прокурор, як на підставу для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу, послався на те, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може протиправно впливати на потерпілого та свідків кримінального провадження та намагатиметься ухилитись від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Зазначені доводи прокурора в частині наявності у обвинуваченого наміру ухилятись від суду суд оцінює критично, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених обставин прокурор не надав.
Разом з тим, суд враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, вчиненого в період незнятої та непогашеної судимості. Суд приймає до уваги, що судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене, зокрема не досліджені усі докази згідно з встановленим порядком та обсягом їх дослідження, не допитаний потерпілий.
Крім того, суд враховує, що об'єктивні дані, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, суду надані не були. Натомість ні обвинувачений, ні його захисник не заперечували проти продовження строку дії запобіжного заходу.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на потерпілого та свідків, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Згідно з приписами частини третьої та пункту 1 четвертої статті 183 КПК суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні насильницького кримінального правопорушення.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 24 вересня 2024 року до 23:59 годину 22 листопада 2024 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя-доповідач:
Суддя:
Суддя: