23 вересня 2024 року
м. Київ
справа №260/10589/23
адміністративне провадження №Зі/990/110/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про відвід судді Загороднюка Андрія Григоровича від участі у розгляді справи №260/10589/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання дії та бездіяльності протиправними,
01 січня 2024 року не погоджуючись із ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №260/10589/23
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Загороднюку А.Г., суддям Білак М.В., Кашпур О.В.
Ухвалою від 07 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (судді: Загороднюк А.Г., Білак М.В., Кашпур О.В.) відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
19 вересня 2024 року вчетверте до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_1 (далі - заявниця, ОСОБА_1 ) про відвід судді Загороднюка Андрія Григоровича від участі у розгляді справи №260/10589/23.
У заяві про відвід ОСОБА_1 висловлює повну недовіру судді Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду Загороднюку А.Г .
Заявниця вказує, що суддя Загороднюк А.Г., маючи чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області від 21 червня 2017 року №6, перебуває в стані конфлікту інтересів, що безпосередньо порушує принцип несумісності, передбачений чинним законодавством України.
ОСОБА_1 , посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17, зазначає, що особа, яка перебуває на посаді судді, не може займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.
Заявниця звертає увагу на те, що особа, яка є суддею, отримавши свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, окрім Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підпадає під дію Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного.
ОСОБА_1 вважає, що перебування Загороднюка А.Г. на посаді судді та наявність у нього свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю є порушенням принципу несумісності і може бути розцінено як корупційне правопорушення.
Ухвалою від 03 вересня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г., у зв'язку з перебуванням члена колегії судді Кашпур О.В. у відпустці, запропонував Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Закарпатської області та Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури у визначений строк надати пояснення щодо питань, порушених ОСОБА_1 у численних заявах, включно щодо заявленого відводу колегії суддів.
18 вересня 2024 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду на виконання ухвали Верховного Суду від 03 вересня 2024 року надійшли пояснення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, зокрема щодо заявленого відводу. Третя особа вважає, що заяви ОСОБА_1 у сукупності з іншими заявами, з приводу яких надані ці пояснення, є надуманими, необґрунтованими та такими, що містять ознаки намагання втручання позивачки в діяльність колегії суддів Верховного Суду, є засобом морально-психологічного тиску на суддів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя та мають на меті вплив на безсторонність Суду.
За наслідками вирішення питання про обґрунтованість заявленого відводу Верховний Суд на підставі частини четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постановив ухвалу від 19 вересня 2024 року, якою визнав необґрунтованою заява скаржника про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Загороднюка Андрія Григоровича та передав останню до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає цю справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду питання про відвід.
За наслідками автоматизованого розподілу заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, визначеної для розгляду цієї справи, передано на розгляд судді Жука А.В.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
За текстом частин одинадцятої, дванадцятої статті 40 КАС України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Скаржником заявлено клопотання про здійснення розгляду відводу за його участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Крім того, позивач просить надати дозвіл на трансляцію судових засідань.
Аналіз частини восьмої статті 40 КАС України дозволяє прийти висновку, що вирішення питання про відвід у відкритому судовому засіданні це право, а не обов'язок суду.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08.12.1983 у справі "Axen v. Germany" ("Аксен проти Німеччини"), заява № 8273/78; рішення від 25.04.2002 у справі "Varela Assalino v. Portugal" ("Варела Ассаліно проти Португалії"), заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмові заяві, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Отже, у цій справі Суд не вбачає підстав для вирішення питання про відвід у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відповідно проводити трансляцію судових засідань.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заяви про відвід , Верховний Суд виходить з наступного.
Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтею 36 КАС України, відповідно до частин першої-четвертої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Згідно з частиною третьою статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
У цьому випадку, є цілком очевидним, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, існує необхідність довести стороною наявність відповідних суб'єктивних та об'єктивних критеріїв.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЕСПЛ) існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, урахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року в справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява №4785/02 та рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року в справі «Олександр Волков проти України», заява №21722/11).
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Отже, не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до повноваження Вищої Ради правосуддя віднесено ухвалення рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності.
Отже, за відсутності відповідного рішення Вищої ради правосуддя посилання заявника на порушення суддею Загороднюком А.Г. вимог закону щодо несумісності є безпідставними.
Крім того, висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17, на який посилається заявник, не є релевантним щодо розгляду питання про порушення суддею вимог несумісності, оскільки він зроблений у справі, в якій позивачка оскаржувала рішення Ради адвокатів про відмову у видачі їй свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
У той же час Верховний Суд наголошує, що не можуть бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Проаналізувавши доводи, наведені позивачем у заяві про відвід суддів ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про відвід судді Загороднюка Андрія Григоровича від участі у розгляді справи №260/10589/23 не містить будь-яких об'єктивних доказів та доводів, які б підтверджували наявність обставин, що обґрунтовано викликають сумнів у неупередженості або необ'єктивності цих суддів, зокрема таких, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цих суддів як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію».
Враховуючи викладене, керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України, Суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про відвід судді Загороднюка Андрія Григоровича від участі у розгляді справи №260/10589/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання дії та бездіяльності протиправними - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
А.В. Жук,
Суддя Верховного Суду