23 вересня 2024 року
м. Київ
справа №280/7188/20
адміністративне провадження № Зв/990/13/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 280/7188/20 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, рішення комісії, зобов'язання вчинити певні дії,
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора з вимогами:
- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Запорізької області від 27.08.2020 №1638к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області;
- поновити ОСОБА_1 в Запорізькій обласні прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області з 28.08.2020;
- визнати протиправним і скасувати рішення № 9 Дванадцятої кадрової комісії від 15.07.2020 про неуспішне проходження атестації;
- стягнути з Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
Як на підставу позову позивач посилався на відсутність передбачених законом підстав для його звільнення. На думку позивача, реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому він як прокурор обіймав посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, як це передбачає пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», не було, тож не могло бути і підстав для звільнення з указаної підстави. Позивач також уважав оскаржуване рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації упередженим і необґрунтованим.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 позов задоволено:
- визнано протиправним і скасовано рішення № 9 Дванадцятої кадрової комісії від 15.07.2020 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Запорізької області від 27.08.2020 №1638к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області;
- поновлено ОСОБА_1 у Запорізькій обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області з 28.08.2020;
- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.08.2020 по 22.02.2021 у сумі 211 311 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 рішення суду першої інстанції змінено, абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 в Прокуратурі Запорізької області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Прокуратури Запорізької області з 28 серпня 2020 року».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи позивача, які стосувалися відсутності ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або скорочення чисельності прокурорів як передумови для звільнення прокурора в спірних правовідносинах.
За висновками суду апеляційної інстанції, позивач звільнений у зв'язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, а не у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури або скороченням чисельності прокурорів, що підтверджується посиланням у наказі про звільнення саме на підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України 19.09.2019 № 113-IX, яким чітко визначено, за якою підставою звільняється прокурор у разі неуспішного проходження ним атестації.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення кадрової комісії.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, у матеріалах справи відсутні докази, що позивач або члени його сім'ї здійснювали дії щодо приховування користування рухомим майном або інші дії, які б свідчили про його недоброчесність, як це зазначено в оскаржуваному рішенні.
Щодо зауважень кадрової комісії про причетність позивача до кримінального та адміністративного переслідування учасників мирних акцій протесту під час Революції Гідності, то суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до висновку про результати службової перевірки факт порушення ОСОБА_1 вимог Кримінального процесуального кодексу України під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12014080000000030 від 26.01.2014 не знайшов свого підтвердження.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2022 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №280/7188/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд указав, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку № 221 відповідно до Закону № 113-ІХ).
Виходячи із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Верховний Суд зазначив, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
Оцінюючи оскаржуване рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є вмотивованим, у ньому зазначено обставини, що стали підставою для його прийняття; та наведена оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується відповідна процедура.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що відповідно до оскаржуваного рішення кадрової комісії позивач був включений до групи прокурорів у кримінальному провадженні та підтримував у судовому засіданні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо учасника Революції Гідності, який 26 січня 2014 року брав активну участь у акції протесту, яке було судом задоволено. При наданні пояснень щодо декларування криптовалют, які належали дружині, позивач виявив нещирість та надав суперечливі пояснення щодо сімейних відносин. Надаючи письмові пояснення на запитання кадрової комісії, ОСОБА_1 пояснив, що з 2018 року почав жити з дружиною окремо, але не встиг ще оформити розлучення офіційно. Водночас у подальшому підтвердив, що у 2019 році подружжя проживало разом. У рішенні також було зазначено, що позивач задекларував право користування двома автомобілями, при цьому не розкрив інформації про їхніх власників, чим порушив вимоги Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, який зобов'язує прокурорів бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів; вживати всіх можливих заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів; діяти на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, уникати особистих зв'язків, фінансово-ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора.
З огляду на наведені обставини, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.
ІІ. ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ
28 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2022 з підстави, передбаченою пунктом 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування заяви позивач зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 (справа №33-5/2022(9/22)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
У цьому Рішенні Конституційний Суд України, відповідаючи на питання, порушені у конституційній скарзі (щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, згідно з яким: «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII), дійшов таких висновків: (1) оспорюваний припис Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 1311 Конституції України; (2) оспорюваний припис Закону № 113-IX не відповідає конституційному принципу верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, унаслідок чого цей припис не можна вважати "правом" у державі, керованій верховенством права (правовладдям).
Позивач зазначає, що положення пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX було одним зі складників спеціального порядку звільнення прокурорів, й оскільки цей пункт був визнаний неконституційним, позивач уважає, що його не попередили про майбутнє звільнення, що є грубим порушенням трудового законодавства, і, як наслідок, підставою для визнання його звільнення з прокуратури незаконним.
Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2023 відкрито провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 280/7188/20.
Від Офісу Генерального прокурора на адресу суду касаційної інстанції 13 квітня 2023 року надійшов відзив на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій останній зазначає, що заява ОСОБА_1 є безпідставною і необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідач зауважив, що за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.01.2019 (справа № 820/2462/17), від 19.11.2018 (справа № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 15.05.2019 (справа № 640/20317/16а), від 23.12.2019 (справа № № 814/1274/17), від 17.03.2020 (справа № 826/7286/18).
Відповідач також зауважив, що на момент вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій та ухвалення оскаржуваної постанови положення пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ були чинними. При цьому Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 норми Закону № 113-ІХ, які були застосовані судами у справі № 280/07188/20, неконституційними не визнавалися.
ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частини першої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Згідно з частиною другою статті 365 КАС України заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №280/7188/20, Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у відносинах, у яких виник спір.
Зокрема, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативно-правової підстави.
Так, у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним», у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.
У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підтримана об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об'єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.09.2022 виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.
Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21.12.2022 зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленій у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Ці ж самі висновки об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22.12.2022 у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №808/1628/18.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у разі неуспішного проходження атестації, зокрема у справах № 600/1450/20-а (ухвала від 13.04.2023), у справі № 140/11713/20 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 240/35883/21 (ухвала від 27.04.2023), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27.04.2023), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 160/6238/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04.05.2023), у справі № 420/4572/20 (ухвала від 03.05.2023), у справі № 380/21729/21 (ухвала від 09.05.2023), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10.05.2023), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11.05.2023).
Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №280/7188/20, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є рішенням суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, а, відповідно, це рішення суду не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 (пункт 2) визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що має значення для вирішення наступних справ і не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого ухвалене остаточне судове рішення.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 280/7188/20.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Згідно з частиною першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 280/7188/20 відмовити.
Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 280/7188/20 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко