Справа № 240/3805/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
23 вересня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Моніча Б.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
-визнати протиправними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а саме:
неповідомлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про виникнення у неї права на призначення пенсії і порядок її призначення до 17.10.2009 року (Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів з дня виникнення права на пенсію за віком (а саме за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 р.) після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати);
відмову Житомирського ОПФУ в Житомирській області привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсії за віком за заявою ОСОБА_1 від 30.01.2018 року;
відмову Житомирського ОПФУ в Житомирській області здійснити доплату невиплаченої різниці пенсії за віком за заявою ОСОБА_1 від 30.01.2018 року;
-зобов'язати Житомирське ОПФУ в Житомирській області вчинити певні дії, а саме:
терміново призначити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі згідно діючого законодавства починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року);
терміново провести перерахунок та привести у відповідність до діючого законодавства розмір пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року);
терміново виплатити різницю пенсійного забезпечення ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року (з дня виникнення у позивача права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року позов задоволено:
-визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невідновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком з 07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009);
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009);
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області привести розмір пенсії за віком ОСОБА_1 у відповідність до висновків суду у вказаній справі та здійснити перерахунок і виплату пенсії починаючи з 07.10.2009 (з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009).
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт послався на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 240/3805/19 постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до цього ж суду.
Однак, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року задоволено заяви про самовідвід суддів Боровицького О.А., Шидловського В.Б. та Матохнюка Д.Б. від розгляду адміністративної справи №240/3805/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу в порядку ст. 31 КАС України від 11.07.2024, визначено наступний склад суду: головуючий суддя-Граб Л.С., судді Моніч Б.С. та Сторчак В.Ю.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживала в Україні та з 2004 року перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Корольовському районі м.Житомира Житомирської області, правонаступником якого є Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та отримувала пенсію за віком.
Виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.08.2005 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини.
Позивач з 06.09.2005 проживає в Федеративній Республіці Німеччина, 19.06.2005 прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджується змістом копії паспорта для виїзду за кордон.
Постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 визнано неправомірними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити, нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , яка була їй призначена відповідно до Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.06.2016 року. Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 29.06.2016 року залишено без розгляду.
30.01.2018 позивач ОСОБА_1 звернулася до Житомирського ОУПФУ із заявою, в якій повідомила, що на виконання судового рішення їй відновлено виплату пенсії, проте її розмір в грошовому еквіваленті не відповідає вимогам законодавства. Просила терміново привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсійного забезпечення та здійснити доплату невиплаченої різниці починаючи з 30.06.2016.
Листом від 27.09.2018 №М-80 позивачу повідомлено, що згідно ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така пенсія перерахунку не підлягає. Розмір пенсійних виплат станом на 30.06.2016 становить 342,42 грн. розмір поновленої пенсії обчислено згідно вимог чинного законодавства.
Позивач, вважаючи, що пенсія їй має бути відновлена та приведена у відповідність до чинного законодавства саме з 07.10.2009 року (з дня виникнення права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року), звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 квітня 2024 року у даній справі, колегія суддів виходить із наступного.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги охоплюються періодом з 07.10.2009. При цьому, з матеріалів справи встановлено, що постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 у справі №295/67/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 визнано неправомірними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 зобов'язано Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити, нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , яка була їй призначена відповідно до Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.06.2016 року. Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 29.06.2016 року залишено без розгляду.
В той же час Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року в частині, що стосується строку звернення ОСОБА_1 до суду вказав, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 7 жовтня 2009 року виплату пенсії позивачу не було відновлено з вини відповідача. За обставинами цієї справи обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами в частині відновлення виплати пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, тому є необґрунтованими, а відтак доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 122 КАС України знайшли своє підтвердження.
Щодо наявності постанови Богунського районного суду від 22 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року у справі №295/67/17 та якою позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року залишені без розгляду, то Верховним Судом зазначено, що наявність цього рішення не є перешкодою для розгляду цих вимог при новому розгляді справи.
Оскільки Верховний Суд, в рамках розгляду цієї справи дійшов висновку, що положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, а також, що наявність судового рішення у справі №295/67/17, за результатами розгляду якої позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 29 червня 2016 року залишені без розгляду, не є перешкодою для розгляду цих вимог при новому розгляді справи, суд апеляційної інстанції надає правову оцінку позовним вимогам по суті.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
У статтях 1, 3 та 8 Конституції України також закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 09.07.2003 № 1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За змістом пункту 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За правилами частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року N 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, позивач як громадянка України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 07.10.2009 р. №25-рп/2009.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 проживаючи за межами України є її громадянкою та має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У частині 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закріплено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно зі статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
У п.2.8. Порядку №22-1 зазначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
За приписами п.2.22 Порядку №22-1 документами, що засвідчують місце проживання особи, є паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
П.4.1 Порядку №22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Згідно з п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
За таких обставин, колегія суддів, виходячи із приписів ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплату пенсії ОСОБА_1 має бути поновлена.
Поряд з цим, відповідно до абз.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений у ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачу відновлено виплату пенсії за віком з 30.06.2016 та її розмір становить 342,42 грн.
Зважаючи на те, що розмір пенсії ОСОБА_1 нижчий за встановлений законом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача привести у відповідність розмір пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність та здійснити перерахунок і виплату пенсії починаючи з 07.10.2009.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Моніч Б.С. Сторчак В. Ю.