Справа № 640/21655/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
23 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Карпушової О.В., Файдюка В.В., при секретарі Присяжній Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної служби України з питань праці в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» (зі змінами) ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-пра-вового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22 листопада 2022 року як таку, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 28.05.2022 на період дії воєнного стану відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1037/7 від 27.05.2022 «Про надання відпустки»;
- зобов'язати Міністерство юстиції України внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про скасування наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» (зі змінами) ОСОБА_1 та запис про поновлення її на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22 листопада 2022 року за рішенням суду;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 своєчасно невиплачену грошову допомогу на оздоровлення до частини щорічної основної оплачуваної відпустки від 18.04.2022 у розмірі середньомісячної заробітної плати;
- зобов'язати Міністерство юстиції України зробити перерахунок вихідної допомоги ОСОБА_1 та виплатити недоотриману вихідну допомогу у розмірі 15 256,03 грн;
- зобов'язати Міністерство юстиції України сплатити ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі трьох посадових окладів, що становить 44 070 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачка до судового засідання не з'явилась, про дату час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 14.08.2014 ОСОБА_1 після переведення з попереднього місця державної служби, обіймала посади головних спеціалістів різних відділів у Міністерстві юстиції України. Зокрема, починаючи з 20.11.2019 працювала на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права.
Зі слів позивачки 22.03.2022 вона надіслала засобами телекомунікаційного зв'язку співробітнику відділу кадрів Міністерства заяву, в якій просила надати їй частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 23.03.2022, з виплатою грошової допомоги.
Однак, отримавши інформацію про відсутність коштів на потреби виплати матеріальної допомоги, 15.04.2022 ОСОБА_1 оформила та подала нову заяву щодо надання частини основної щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні з 18.04.2022, в якій вже не зазначала про виплату грошової допомоги на оздоровлення.
Наказом Міністерства від 19.04.2022 № 1535/5 «Про надання відпусток» ОСОБА_1 на підставі поданою нею заяви від 15.04.2022 була надана частина основної щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарних днів з 18.04.2022 по 11.05.2022.
23.05.2022 ОСОБА_1 подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 28.05.2022 до закінчення строку дії воєнного стану в Україні.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 27.05.2022 № 1037/7 ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати з 28.05.2022 на період дії воєнного стану.
Додатково позивачка надіслала 24.05.2023 засобами телекомунікаційного зв'язку працівнику відділу кадрів Міністерства свою заяву про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу». Однак у відповідь отримала смс-повідомлення про те, що надання зазначеної грошової допомоги можливе виключно до основної відпустки.
Як стверджує позивачка та не заперечується відповідачем, 05.10.2022 на її особисту електронну пошту надійшло попередження про звільнення (вих. № 91653/14.1/31-22) у зв'язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців, підписане Державним секретарем Міністерства юстиції України Богачовою О.В . У вказаному попередженні відповідач посилався на те, що у зв'язку із прийняттям Міністерством наказу від 19.09.2022 № 413/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України» було скорочено штатну чисельність працівників апарату Мін'юсту з 1152 до 1055 одиниць. При цьому штатним розписом на 2022 рік апарату Міністерства юстиції України, затвердженим Державним секретарем Міністерства 23.09.2022 та введеним в дію наказом Міністерства від 28.09.2022 № 4095/5 з 03.10.2022, посаду головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права скорочено. У зв'язку із наведеним, керуючись ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», відповідач попередив позивачку про наступне звільнення із займаної посади та припинення державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 зазначеного Закону у зв'язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців не раніше ніж через 30 календарних днів з дня доведення до відома цього попередження. Також ОСОБА_1 повідомили про неможливість запропонувати їй іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби у зв'язку з відсутністю наявних вакантних посад в апараті Міністерства юстиції України. Водночас позивачці було запропоновано переведення на одну із наявних рівнозначних посад державної служби за наведеним у додатку до Попередження списку, у разі переведення на яку вона буде призначена на умовах строкового трудового договору на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби, для чого вона мала подати відповідну заяву у 30-дениий строк з дня доведення до відома цього Попередження.
09.11.2022 Міністерством прийнято наказ № 5051/5 «Про звільнення», за змістом якого вирішено 22.11.2022 звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права у зв'язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з виплатою позивачці вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної, додаткової оплачуваної відпустки. Підставами для прийняття цього Наказу визначені попередження про звільнення від 05.10.2022 № 91653/14.1/31-22, п. 1 ч. 1, ч. 3 і 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Електронну копію наказу від 09.11.2022 № 5051/5 (у редакції наказу від 10.11.2022 № 5063/5 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 09 листопада 2022 року № 5051/5») було надіслано особисту електронну пошту ОСОБА_1 разом із супровідним листом від 11.11.2022 № 105570/14.9/31-22, що отриманий позивачкою 11.11.2022.
Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за листопад 2022 року ОСОБА_1 була нарахована вихідна допомога у розмірі 29 380,00 грн. (що становить два розміри посадових окладів - 14 690,00 грн.).
Не погоджуючись із правомірністю вказаними Наказу про звільнення від 09.11.2022, розміром виплаченої вихідної допомоги та відмовою у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка звернулася із цим позовом до адміністративного суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно із ч. 3 цієї ж статті Закону суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
При цьому ч. 5 ст. 87 зазначеного Закону передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Дослідивши наявні у справі матеріали суд встановив, що перед прийняттям відповідачем оскаржуваного Наказу від 09.11.2022 позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати починаючи з 28.05.2022 тривалістю до звершення строку дії воєнного стану в Україні.
У контексті наведеного суд зазначає, що особливості трудових відносин працівників у період дії воєнного стану, запровадженого відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», регулюються нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 12 зазначеного Закону протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що роботодавець у період дії воєнного стану може за власною ініціативою звільнити працівника, який перебуває у відпустці, але саме першим робочим днем після закінчення відповідної відпустки.
Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 5 вказаного першим робочим днем для працівника (позивачки), який у період дії воєнного стану перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану в Україні, є перший день після закінчення дії воєнного стану в Україні.
В даному випадку на час підписання відповідачем наказу від 27.05.2022 № 1037/7 про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати з 28.05.2022 на період дії воєнного стану в Україні діяв Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, яким було затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно з яким у свою чергу воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 строком на 90 діб, тобто до 23.08.2022 включно.
Після цього Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15.08.2022 № 2500-ІХ затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»», згідно з яким воєнний стан в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, тобто до 21.11.2022.
Надалі, 07.11.2022 враховуючи ту ситуацію, яка склалась в Україні, Президентом України Зеленським В.О. був виданий Указ за № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
08.11.2022 Президентом України Зеленським В.О. внесений на розгляд до Верховної Ради проект закону «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» (реєстраційний № 8189).
16.11.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 16.11.2022 № 2738-ІХ, який 18.11.2022 опубліковано в газеті «Голос України»
Отже, зазначеним Законом № 2738-ІХ, що набрав чинності з 08.11.2022 було продовжено строк дії воєнного стану ще на 90 днів, тобто до 19.02.2023.
Наведене свідчить про те, що станом як на 09.11.2022, так і на 22.11.2022 (день зазначений в Наказі від 09.11.2022 № 5051/5 як день звільнення позивачки з посади) відпустка ОСОБА_1 , надана останній згідно наказу Міністерства від 27.05.2022 № 1037/7 не припинила свою дію та відповідно тривала.
Вищевказане свідчить про протиправність прийнятого Міністерством від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» в силу його невідповідності вимогам ст. 5 України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» та поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Порядок обчислення вихідної допомоги при звільненні визначений Порядком про обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Так, згідно п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної платі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок) цей Порядок застосовується для обчислення середньої заробітної плати у випадках виплати, зокрема, виплати вихідної допомоги при звільненні.
Абзацами 3, 4 п. 2 цього Порядку визначено, що в усіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абз. 7 п. 2 Порядку, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
У свою чергу відповідно до абз. 3, 5 п. 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Згідно з п. 8 зазначеного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плат і визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідні виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (пункт 8 Порядку).
Таким чином, Порядком чітко визначено період за яким обчислюється середня заробітна плата для розрахунку вихідної допомоги.
Вихідна допомога нараховувалася позивачці на підставі наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення», де зазначено дату звільнення - 22.11.2022.
Водночас за наявними у матеріалах справи розрахунково-платіжними відомостями ОСОБА_1 та табелями обліку використання робочого часу за місяці липень - жовтень 2022 року Департаменту приватного права, що передують початку події, свідчать про відсутність розрахункового періоду, у зв'язку з тим, що в цей період ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, а отже дії відповідача по нарахуванню вихідної допомоги у двократному розмірі посадового окладу за відповідною посадою відповідає положенням Порядку.
Більш того, оскільки суд дійшов до висновку про протиправність наказу про звільнення та необхідність поновлення позивачки на посаді, то підстави для стягнення вихідної допомоги та визначення розміру такої у даному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що умовою гарантованої виплати державному службовцю допомоги на оздоровлення є факт надання останньому щорічної основної відпустки (або її частини). При цьому виплата грошової допомоги здійснюється у взаємозв'язку із наданням основної щорічної відпустки та за відповідною заявою державного службовця.
Суд встановив, що подана позивачкою засобами телекомунікаційного зв'язку заява від 21.03.2022 фактично не була реалізована, оскільки вже 15.04.2022 нею була оформлена та подана нова заява, в якій не містилося прохання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.
У подальшому на момент подання заяви від 24.05.2023 позивачка вже не перебувала у щорічній основній відпустці, що в силу наведених вище норм ст. 57 Закону України «Про державну службу» виключає підстави для надання зазначеної грошової допомоги.
Стосовно вимоги позивачки про зобов'язання Міністерства юстиції України внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про скасування наказу Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» (зі змінами) ОСОБА_1 та запис про поновлення її на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22 листопада року за рішенням суду, суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних. Разом з тим, суд зауважує, що в межах даного провадження судом було скасовано наказ Міністерства юстиції України від 09.11.2022 № 5051/5 «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу нормативно-правового забезпечення нотаріату Управління нормативно-правового забезпечення нотаріату Департаменту приватного права Міністерства юстиції України з 22.11.2022, а отже належним чином поновлено порушені права позивача.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України обумовлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та рішенням відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Карпушова
суддя В.В.Файдюк