Справа № 743/1113/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кравчук М.В.
23 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 09 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області звернулось до Ріпкінського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , в якому просило: затримати вказаного громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Позов обґрунтовано тим, що 07.08.2024 співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
Оскільки у відповідача відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України, так як відповідачем на підтвердження своєї особи надано лише внутрішній паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого 01.02.2024.
Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 09 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що надання іноземцем будь-якого документу що має відношення до нього, не може бути підставою для відмови в задоволені позовних вимог про затримання та поміщення такого іноземця до ПТПІ, як і не може слугувати беззаперечним аргументом щодо його ідентифікації. Такий документ може лише посприяти органам державної влади у вчиненні дій стосовно ідентифікації іноземця.
На думку апелянта, оскільки документи, які б підтверджували законне перебування на території України у відповідача були відсутні 07.08.2024, тому ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно нього правомірно прийнято рішення про примусове видворення з України, що слугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що у органу ДМС відсутні будь-які законні підстави для затримання та позбавлення волі відповідача з урахуванням факту оскарження ОСОБА_2 незаконного рішення про відмову у визнанні його особою без громадянства у судовому порядку.
Відповідач звертає увагу на те, що незаконність затримання ОСОБА_2 є крайнім та неспівмірним заходом у контексті цієї справи, так як порушуються його основоположні права на свободу та особисту недоторканність і на повагу до приватного життя.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рапорту старшого оперуповноваженого в ОВС 4-го відділу 1-го управління ДСР НП України, в ході виявлення іноземних осіб, які перебувають незаконно на території України, було виявлено за адресою: АДРЕСА_1 , 07 серпня 2024 року громадянина, який зовні схожий на особу грузинської національності, який представився як ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надав паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданий 01.02.2024.
З метою ідентифікації вищевказану особу було запрошено до ЦМУ ДМС України для прийняття рішення згідно чинного законодавства України.
У відповідності до довідки про особу, складеної позивачем 07.08.2024, особою є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Російської Федерації, місце виявлення особи: АДРЕСА_1 .
Документ, що посвідчує особу відсутній, інформація про особу за обліками ДМС відсутня (а. с. 5, зворот).
З копії паспорта Російської Федерації серії НОМЕР_1 , виданого 01.02.2024, вбачаються наступні дані про особу, викладені іноземною мовою: « ОСОБА_5 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а. с. 6).
Згідно відомостей інформаційної системи « ОСОБА_6 » за пошуковим запитом: « 07.08.2018-07.08.2024, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1» дані не знайдено (а. с. 7).
Відповідно до протоколу про адміністративне затримання № МКМ 000454 від 07.08.2024, у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого частиною другою ст. 203 КУпАП, для з'ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їм сприяли, 07.08.2024 о 10 год 30 хв. було затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 72 годин.
Того ж дня, 07.08.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно ОСОБА_1 було прийнято рішення про примусове видворення з України. Також відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення в якій зазначено « ОСОБА_7 ».
У подальшому, 07.08.2024 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Враховуючи, що відповідач, не маючи документів, порушив статтю 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та на момент звернення до суду з даною позовною заявою у відповідача відсутні документи, які б давали йому право законно перебувати на території України, вказані обставини зумовили звернення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не доведено, що рішення про примусове видворення прийняте щодо особи, яка станом на час розгляду справи судом затримана в порядку частини другої статті 263 КУпАП, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно зі статті 2 Закону №3773-VI правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
У відповідності до частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно статті 9 цього Закону іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
У силу вимог пункту 1 Порядку підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в'їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 року № 884 громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
При цьому, строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Державної прикордонної служби України, продовжується територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
З аналізу наведених норм вбачається, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення.
Під час розгляду даної справи відповідач у суді першої інстанції наголошував на тому, що він не є ОСОБА_9 , а є ОСОБА_2 , на підтвердження чого надав посвідчення водія, виданого компетентними органами України 23.07.2008, яке видане ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, позивач вказані обставини заперечував та зауважив, що хоча й існує можливість візуальної схожості людей, однак потрібно керуватися чинним законодавством. Також представник позивача вказав, що відбитки пальців отримувались як від відповідача, так і від ОСОБА_2 , однак для їх співставлення не існує технічної можливості.
При цьому, жодних доказів вчинення дій на перевірку справжності паспортного документа Російської Федерації та перевірку тверджень відповідача про те, що він є ОСОБА_2 , позивач не надав. Окрім того, учасниками справи не спростовано факт відсутності у ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 документа, який одночасно посвідчує особу і надає право на виїзд з України.
Тобто, у даній справі фактично, ставиться питання про те, чи є ОСОБА_4 і ОСОБА_2 однією і тією ж особою.
Як свідчать матеріали справи, згідно довідки № 3 від 10.11.2023, виданої Миколаївським ПТПІ , її видано особі без громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Грузія, у тому, що він з 11.05.2022 до 25.08.2023 утримувався у Волинському ПТПІ , а з 25.08.2023 до 10.11.2023 - у Миколаївському ПТПІ .
При цьому, 27 жовтня 2005 року ГУ МВС в Харківській області прийнято рішення про набуття громадянства ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за територіальним походженням на підставі рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 05.09.2005 у справі №118/14 про встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_2 з лютого 1990 року.
Відповідно, 27 жовтня 2005 року ОСОБА_2 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 Пісочинським ВМ Харківського РВ УМВС в Харківській області, а 29 вересня 2008 року ОСОБА_2 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , орган видачі 4440.
Однак, 13 лютого 2014 року рішенням ГУ ДМС України в Харківській області скасовано рішення ГУ МВС в Харківській області від 27 жовтня 2005 року про набуття громадянства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як таке, що набуто унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей (інформація Вовчанського районного суду Харківської області від 10 січня 2014 року про те, що цивільна справа за заявою громадянина ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 за №118/14 в провадженні суду не перебувала).
З огляду на викладене вбачається, що з 13 лютого 2014 року ОСОБА_2 не є громадянином України.
У той же час, Указом Президента Грузії № 339 від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_2 припинено громадянство Грузії у зв'язку із набуттям громадянства іншої держави.
Надалі, 14.01.2021 ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області прийнято рішення № 23, яким відповідачу заборонено в'їзд в Україну терміном на 3 роки на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
13 травня 2022 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі № 344/13425/22 винесено рішення про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, уродженця Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , строком на 6 місяців.
25 січня 2023 року на підставі Восьмого апеляційного адміністративну суду від 25.01.2023 у справі № 344/13425/22 продовжено строк затримання до 27.02.2023.
Надалі, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі № 344/2906/23 продовжено строк затримання з метою ідентифікації в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, уродженця Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до 22.06.2023.
Фактично, ОСОБА_2 , вважає себе особою без громадянства і з метою правового закріплення такого статусу 15 вересня 2020 року та 07 травня 2021 року (повторно) звертався до органів міграційної служби із заявами щодо визнання особою без громадянства, однак такого статусу не набув.
Водночас, у ОСОБА_2 відсутні будь-які документи, які б надавали йому право на законних підставах як перебувати на території України, так і залишити її територію, що було встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративну суду від 20.09.2023 у справі № 344/10752/23, якою залишено без змін рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.06.2023.
У подальшому, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.09.2023 у справі № 344/16678/23, продовжено строк затримання ОСОБА_2 до 09.11.2023 включно.
У свою чергу, уродженець Республіки Грузія ОСОБА_2 звернувся з відповідним позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 06.05.2022 про відмову у визнанні особою без громадянства за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 від 07.05.2021 №1700000014 та зобов'язання визнати ОСОБА_2 особою без громадянства.
Однак, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі № 640/15681/22 вказаний позов залишено без розгляду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №640/15681/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2024, та на даний час справа не розглянута.
Відтак, станом на дату розгляду справи ОСОБА_2 має статус особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють його примусове видворення за межі України.
У відповідності до частини другої статті 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини першої ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Отже, застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного із заходів, передбачених частиною першою ст. 289 КАС України можливе:
- за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення;
- за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
- якщо існує ризик втечі іноземця або особи без громадянства;
- у разі відсутності у іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
За правилами частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
З огляду на викладені норми, видворення іноземного громадянина, який не має жодних документів, за межі України обумовлює необхідність встановлення його особи, тобто чіткої ідентифікації компетентними органами країни походження.
При цьому, згідно статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» паспортний документ - це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Як свідчать матеріали справи, відповідач, вважаючи себе ОСОБА_2 , наголошував на тому, що паспорт громадянина Російської Федерації у нього відсутній та заперечував наявність у нього паспорта громадянина Російської Федерації на ім'я ОСОБА_1 , зазначаючи, що такий документ представникам позивача самим відповідачем не передавався, а позивачем не надано доказів дійсності такого документа.
З огляду на вказане, враховуючи наявні розбіжності у доказах на користь затриманої особи в контексті запобігання ризику свавільного позбавлення її свободи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про перевагу переконливості доказів іменування відповідача ОСОБА_2 над переконливістю доказів іменування відповідача ОСОБА_1 .
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, як станом на дату розгляду прийняття спірного рішення (07.08.2024) так і станом на дату розгляду даної справи ОСОБА_2 має статус особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні на період дії обставин, що унеможливлюють його примусове видворення за межі України (судове оскарження рішення про відмову у визнанні особою без громадянства), враховуючи, що у період з 11.05.2022 до 10.11.2023 останній тримався в ПТПІ (тобто 18 місяців поспіль).
Разом з тим, відповідно до рішення про примусове видворення від 07.08.2024 таке рішення було прийнято стосовно саме ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність можливості ухвалювати рішення про затримання ОСОБА_2 .
Крім того, у рішенні про примусове видворення від 07.08.2024 міститься інформація про повідомлення про прийняття такого рішення громадянина Російської Федерації ОСОБА_7 , що вказує про відсутність інформування ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 про його прийняття.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява №26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
ЄСПЛ наголосив на тому, що затримання відповідно до статті 5 § 1(f) має бути здійснене сумлінно; воно має бути тісно пов'язане з підставою затримання, на яку спирається Уряд («А. та інші проти Сполученого Королівства» (A. and Others v. the United Kingdom, § 164).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 288, 289, 308, 313, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 09 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко