П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3225/24
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В. Дата і місце ухвалення: 03.07.2024р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа Міністерство оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про переведення його на іншу посаду у зв'язку з тяжкою хворобою матері та її потребою у сторонньому догляді від 10.11.2023р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про переведення його на іншу посаду у зв'язку з тяжкою хворобою матері та її потребою у сторонньому догляді від 10.11.2023р., поданого 10.11.2023р., у встановлений законом строк.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що починаючи з 14.05.2022р. він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зв'язку з тяжкою хворобою його мати ОСОБА_2 , 1953р.н., потребує постійного стороннього догляду. ОСОБА_1 знайшов вакантну посаду старшого стрільця 1 відділення охорони 2 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 та 10.11.2023р. звернувся з рапортом до відповідача про надання згоди на переведення його на відповідну посаду. Проте, зазначений рапорт командиром військової частини НОМЕР_1 не розглянутий, жодного рішення за клопотанням позивача не прийнято, що є протиправною бездіяльністю відповідача.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 03.07.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції необґрунтовано враховано лист-відповідь військової частини НОМЕР_1 за запит адвоката Трофименка А.О., поданий в інтересах ОСОБА_1 , від 14.02.2024р., в якому зазначено, що рапорт позивача від 10.11.2023р. не представляється за можливе задовольнити через самовільне залишення 07.11.2023р. ОСОБА_1 військової частини. При цьому, судом першої інстанції не враховано відсутність в матеріалах справи доказів направлення відповідачем позивачу чи його представнику вказаного листа-відповіді від 14.02.2024р. або вручення його останнім.
Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що позивач 07.11.2023р. самовільно покинув розташування військової частини НОМЕР_1 та по теперішній час до неї не повернувся. ОСОБА_1 , діючи всупереч Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не перебуваючи в розташуванні військової частини, вигадав власний порядок звернення з рапортом до командира (дистанційний, поштовий) в обхід своїх безпосередніх начальників.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2022р. №273 ОСОБА_1 вважається таким, що з 14.05.2022р. зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 .
Рапортом від 07.11.2023р. капітаном ОСОБА_3 повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .
За даним фактом направлено доповідь командиру ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 07.11.2023р. №01/0989/9767нт.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 07.11.2023р. №3516 призначено службове розслідування з метою встановлення умов та причин, що сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2023р. №316 позивач з 07.11.2023р. вважається таким, що самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення з припиненням виплат.
Як стверджує позивач, 10.11.2023р. ним було подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про переведення його на посаду старшого стрільця 1 відділення охорони 2 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », відповідно до відношення №2185 від 10.11.2023р.
У рапорті зазначено, що переведення військовослужбовця зумовлено потребою догляду за його матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка відповідно до висновку ЛЛК КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Снігурівської міської ради №6545 від 13.11.2023р. за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Докази отримання військовою частиною НОМЕР_1 вказаного рапорту в матеріалах справи відсутні.
08.12.2023р. ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 10.11.2023р. (вх. №5087 від 08.12.2023р.).
Стверджуючи, що його рапорт від 10.11.2023р. військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуто ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , зазначив, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , оскільки листом від 14.02.2024р. відповідач повідомив представника позивача про неможливість розгляду рапорту ОСОБА_1 про переведення його в інше місце проходження військової служби у звязку з самовільним залишенням військовослужбовцем військової частини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.13 ст.6 Закону №2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Згідно п.112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Пунктом 113 Положення №1153/2008 передбачено переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, приписами п.4.15 якої визначено, що переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які мають потребу за станом свого здоров'я або за станом здоров'я членів сімей змінити місце служби і проживання, а також за сімейними обставинами та з інших поважних причин, або на нижчу на один ступінь посаду за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені військові звання старший лейтенант або молодший сержант (старшина 2 статті)) провадиться на особисте прохання відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 82 Положення за рапортом військовослужбовця, поданим за підпорядкуванням.
Суд зазначає, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналогічні норми встановлені п.144-1, п.144-2 Положення №1153/2008.
Як вже зазначалося колегією суддів, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2023р. №316 позивач з 07.11.2023р. вважається таким, що самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення з припиненням виплат.
14.11.2023р. директору ТУ ДБР у м.Краматорськ направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення солдатом ОСОБА_1 у порядку ст.214 КПК України.
За наведених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання військової частини НОМЕР_1 про неможливість розгляду рапорту позивача від 10.11.2023р., який надійшов до військової частини 08.12.2023р., про переведення його до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Розгляд вказаного рапорту може мати місце лише у випадку повернення солдата ОСОБА_1 до місця проходження військової служби, про що військова частина повідомила представника позивача листом від 14.02.2024р. №1124.
На момент подання рапорту позивач не виконував обов'язків військової служби, а посилання позивача на положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та інші нормативно-правові акти, що стосуються порядку проходження військової служби в даному випадку є недоречними, так як ці норми регулюють порядок звернення, проходження (переміщення, звільнення тощо) військовослужбовців на момент виконання ними обов'язків військової служби.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.11.2023р., поданого 08.12.2023р., про переведення його на іншу посаду у зв'язку з тяжкою хворобою матері та її потребою у сторонньому догляді.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування рішення від 03.07.2024р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук