П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15562/24
Категорія:105000000 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 26.07.2024р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Чоран А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,
У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., Чорноморського відділу державної виконавчої служби (далі - Чорноморського ВДВС) в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про:
- визнання протиправним та скасування п.3 постанови про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 04 грудня 2023 року ВП№67979379;
- визнання протиправним та скасування п.3 постанови про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 04 грудня 2023 року №ВП 71771282;
- визнання протиправною та скасування постанови Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 08 травня 2024 року ВП №74939133;
- визнання протиправною та скасування постанови Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 08 травня 2024 року №ВП 74939309.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що на підставі виконавчого листа, виготовленого за рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 жовтня 2011 року по справі №2-356/11, щодо стягнення заборгованості на користь публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "ОТП Банк" солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 1 061 796,65 грн., приватним виконавцем Колечко Д.М були відкриті виконавчі провадженні №67979379 та №71771282. Водночас, між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк" були врегульовані правовідносини шляхом укладення угоди про врегулювання боргу від 20 жовтня 2023 року. У зв'язку з надходженням заяви від ПАТ "ОТП Банк" про закінчення вищевказаних виконавчих проваджень на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) до приватного виконавця, останній 04 грудня 2023 року виніс відповідні постанови в межах виконавчих проваджень №67979379 та №71771282 про їх закінчення.
Разом з тим, в п.3 постанов про закінчення виконавчих проваджень №67979379 та №71771282 від 04 грудня 2023 року приватним виконавцем зазначено, що постанови ВП №67979379 від 09052023 року та №71771282 від 22 грудня 2021 року про стягнення з боржників основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа №2-356/11, виданого 30 квітня 2015 року Іллічівським міським судом Одеської області, підлягають примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом №1404-VIII.
Приватним виконавцем Колечко Д.М. направлено постанови про стягнення основних винагород з позивачів до Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), на підставі чого державним виконавчою службою було відкрито виконавчі провадження №74939133 та №74939309 про стягнення в солідарному порядку з позивачів основної винагороди приватного виконавця у розмірі 104 018,59 грн.
Не погоджуючись із винесенням вищевказаних постанов відповідачів, позивачі звернулись до адміністративного суду з позовом до приватного виконавця та державної виконавчої служби в порядку ст. 287 КАС України.
Відповідач - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., позов не визнав, вказуючи, що хоча і наявний чіткий причинно-наслідковий зв'язок між діями приватного виконавця, вжитими у рамках виконавчого провадження, та фактичним погашенням боргу, проведеним боржниками, через те, що кошти не пройшли через депозитний рахунок виконавця, його основна винагорода так сплачена боржниками і не була. Приватний виконавець вважає, що забезпечивши повне фактичне виконання рішення суду, він виконав завдання, покладене на нього Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) та має право на отримання основної винагороди. Отже, зазначення у постанові про закінчення виконавчого провадження суми основної винагороди приватного виконавця є не правом виконавця, а є законодавчо встановленим обов'язком, між тим, право на стягнення основної винагороди виникає не на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження, а на підставі постанови про стягнення основної винагороди.
Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п.3 постанови про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 04 грудня 2023 року ВП №67979379.
Визнано протиправним та скасовано п.3 постанови про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 04 грудня 2023 року ВП №71771282.
Визнано протиправною та скасовано постанову Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 08 травня 2024 року ВП №74939133.
Визнано протиправною та скасовано постанову Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 08 травня 2024 року ВП №74939309.
Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму сплаченого позивачами судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 937,92 грн.
В апеляційній скарзі приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- апелянт вказує, що хоча і наявний чіткий причинно-наслідковий зв'язок між діями приватного виконавця, вжитими у рамках виконавчого провадження, та фактичним погашенням боргу, проведеним боржниками, через те, що кошти не пройшли через депозитний рахунок виконавця, його основна винагорода так сплачена боржниками і не була;
- апелянт вважає, що забезпечивши повне фактичне виконання рішення суду, він виконав завдання, покладене на нього Закону №1403-VIII та має право на отримання основної винагороди. Отже, позов боржників, який зводиться до намагання у судовому порядку позбавити виконавця його конституційного права на працю задоволенню не підлягав;
- зазначення у постанові про закінчення виконавчого провадження суми основної винагороди приватного виконавця є не правом виконавця, а є законодавчо встановленим обов'язком, між тим, право на стягнення основної винагороди виникає не на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження, а на підставі постанови про стягнення основної винагороди;
- враховуючи, що лист із постановою про закінчення виконавчого провадження (24 лютого 2024 року) та лист із вимогою виконавця погасити основну винагороду (04 березня 2024 року), надіслані на адресу боржника ОСОБА_2 , вказану у виконавчому документі та яку він вказує у цьому позові, та повернулись із відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" - боржник вважається таким, що отримав лист приватного виконавця. Аналогічна оцінка поштовому відправленню із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", направленому у рамках виконавчого провадження, була надана Верховним Судом у постанові по справі №755/20261/21 від 13 вересня 2023 року;
- приватним виконавцем було надано до суду докази того, що 15 лютого 2024 року боржниця отримала та оглянула надіслану їй на Вайбер постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2023 року за номером, який боржниця вказувала у своїх заявах про зняття арешту. Незважаючи на те, що із фото, зроблених 15 лютого 2024 року з екрану телефону вбачається, що на повідомленні, надісланому боржниці містяться дві фіолетові галочки, на екрані телефона можна побачити час 16:49 та замість дати примітку "сьогодні". Із фото екрану телефону, що були зроблені перед поданням відзиву до суду, видно, що примітка "сьогодні" на попередніх фото відповідає даті 15 лютого 2024 року. Тобто, боржниця дійсно отримала і оглянула оскаржувану постанову 15 лютого 2024 року з 16:44 (час направлення) до 16:49 (час здійснення фото із екрану телефону) у Вайбер. У порушення вимог ст.ст. 90, 210, 211 КАС України суд першої інстанції не дослідив належним чином відповідні докази, зазначені обставини не встановив;
- приватний виконавець посилався на ці обставини у клопотанні про залишення позову без розгляду та зменшення витрат на правову допомогу та це підтверджувало, що принаймні станом на 25 березня 2024 року ОСОБА_1 отримала оскаржувану постанову приватного виконавця та не скористалась правом на подання адміністративного позову у строки, передбачені законом, у зв'язку з чим згідно із ч.3 ст. 123 КАС України позов мав бути залишеним без розгляду.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
На підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 жовтня 2011 року по справі №2-356/11 було видано виконавчий лист від 30 квітня 2015 року щодо стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "ОТП Банк" солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у розмірі 1 061 796,65 грн. (т.1 а.с.135).
На підставі вищевказаного виконавчого листа, а також відповідної заяви ПАТ "ОТП Банк" від 22 грудня 2021 року про відкриття виконавчого провадження, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №67979379 від 22 грудня 2021 року щодо боржника ОСОБА_1 . Окремо у п.3 постанови від 22 грудня 2021 року було зазначено про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 104 018,59 грн.
Крім того, на підставі вищевказаного виконавчого листа, а також відповідної заяви ПАТ "ОТП Банк" від 09 травня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №71771282 від 09 травня 2023 року щодо боржника ОСОБА_2 . Окремо у п.3 постанови від 09 травня 2023 року було зазначено про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 104 018,59 грн.
Згодом, як вбачається з наданої стороною позивачів Угодою про врегулювання боргу до Кредитних договорів №ML-505/087/2008 від 24 вересня 2008 року та №RML-506/001/2007 від 26 жовтня 2007 року (далі Угода) (т.1 а.с.23-24), а саме п.2.2.1, ОСОБА_1 (як позичальник) до 20 жовтня 2023 року зобов'язувалась погасити боргові зобов'язання за кредитними договорами у розмірі 400 000 грн., зокрема, 200 000 грн. на кредитний договір №ML-505/087/2008 від 24 вересня 2008 року та 200 000 грн. на кредитний договір №RML-506/001/2007 від 26 жовтня 2007 року.
Відповідно п.2.2.2 Угоди вбачається, що за умови належного виконання позичальником умов цієї угоди, сторони домовились, що позичальник буде вважатися таким, що погасив свої боргові зобов'язання перед кредитором в повному обсязі і кредитор здійснить анулювання (прощення) боргу у розмірі 634 075,88 грн. та судовий збір у розмірі 1 820 грн.
Враховуючи врегулювання правовідносин за вищевказаною Угодою та погашення заборгованості боржниками у повному обсязі за вищевказаним виконавчим документом, що сторонами по справі не заперечувалось, представник ПАТ "ОТП Банк" звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. із заявами від 04 грудня 2023 року про закінчення виконавчих проваджень за №67979379 та №71771282 на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.
На підставі вищезазначених заяв, приватним виконавцем були винесені наступні постанови:
- постанова від 04 грудня 2023 року в межах ВП №67979379 про закінчення виконавчого провадження (боржник - ОСОБА_1 ), в п.3 якої зазначено, що постанова від 22 грудня 2021 року в межах ВП №67979379 про стягнення з боржника основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа №2-356/11, виданого 30 квітня 2015 року Іллічівським міським судом Одеської області, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом №1404-VIII (т.1 а.с.224-225);
- постанова від 04 грудня 2023 року в межах ВП №71771282 про закінчення виконавчого провадження (боржник - ОСОБА_2 ), в п.3 якої зазначено, що постанова від 09 травня 2023 року в межах ВП №71771282 про стягнення з боржника основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа №2-356/11, виданого 30 квітня 2015 року Іллічівським міським судом Одеської області, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом №1404-VIII (т.2 а.с.102-103).
15 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. на адресу позивачів засобами поштового зв'язку були направлені відповідні листи з вимогою в добровільному порядку сплатити основну винагороду приватного виконавця за постановами від 22 грудня 2021 року в межах ВП №67979379 та від 09 травня 2023 року в межах ВП №71771282 (т. 1 а.с.235-236, т. 2 а.с.115-116). Разом з тим, вказані листи позивачами отримані не були та повернулись на адресу приватного виконавця з відміткою "за вказаною адресою не проживає", що підтверджується матеріалами виконавчих проваджень.
На підставі вищезазначеного, приватним виконавцем Колечко Д.М. було направлено заяви про примусове виконання постанов про стягнення основних винагород з позивачів до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), з огляду на що державними виконавцями Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) було винесено наступні постанови:
- постанова від 08 травня 2024 року про відкриття ВП №74939133 з виконання постанови приватного виконавця Колечко Д.М. від 22 грудня 2021 року в межах ВП №67979379 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. основну винагороду приватного виконавця у розмірі 104 018,59 грн.;
- постанова від 08 травня 2024 року про відкриття ВП №74939309 з виконання постанови приватного виконавця Колечко Д.М. від 09 травня 2023 року в межах ВП №71771282 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. основну винагороду приватного виконавця у розмірі 104 018,59 грн.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчі провадження відносно позивачів були закінчені на підставі добровільного виконання рішення суду та погашення ними суми кредиторської заборгованості, то у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. були відсутні підстави для стягнення з позивачів основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа.
Таким чином, постанова про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 04 грудня 2023 року ВП №67979379 та постанова про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 04 грудня 2023 року №71771282 в частині п.3 є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно, оскільки приватний виконавець Колечко Д.М. не отримав права на примусове стягнення з боржників основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа, то постанова Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 08 травня 2024 року у ВП №74939133 та ВП №74939309 щодо стягнення з боржників основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 1, ч.1 ст. 3, ч.1 ст. 5, ст. 10, ч.3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, ч.ч.1-3 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII, п.19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регламентовані Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року.
Відповідно ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст. 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, але не виключно, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України та судові накази.
За ч.1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 3 ст. 45 Закону №1404-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частинами 4, 6 ст. 31 Закону №1403-VIII передбачено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену ч.4 цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
Згідно п.19 Порядку №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Проаналізувавши вказані правові норми колегія суддів вважає, що розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Разом з тим, за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
При цьому, право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2022 року по справі №420/6845/18, від 03 червня 2021 року по справі №640/17286/20 та від 26 серпня 2021 року по справі №380/6503/20.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 жовтня 2011 року по справі №2-356/11 було виконано через добровільне погашення боржниками в повному обсязі заборгованості за виконавчим документом №2-356/11 від 30 квітня 2015 року, а не через вчинення приватним виконавцем заходів примусового виконання вищевказаного судового рішення, які призвели до його примусового виконання боржниками.
Разом з тим, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було винесено постанови від 04 грудня 2023 року в межах ВП №67979379 та ВП №71771282 про закінчення виконавчих проваджень, в п.3 яких зазначено, що постанова від 22 грудня 2021 року в межах ВП №67979379 та постанова від 09 травня 2023 року в межах ВП №71771282 про стягнення з боржника основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа №2-356/11, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом №1404-VIII.
Так, Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року по справі №420/6845/18 зазначив, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п.19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Враховуючи той факт, що виконавчі провадження відносно позивачів були закінчені на підставі добровільного виконання рішення суду та погашення ними суми кредиторської заборгованості, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. були відсутні підстави для стягнення з позивачів основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа.
З огляду на викладене, постанова про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 від 04 грудня 2023 року ВП №67979379 та постанова про закінчення виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 від 04 грудня 2023 року №71771282 в частині п.3 є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, постанови Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 08 травня 2024 року про відкриття ВП №74939133 та №ВП 74939309, були винесені з примусового виконання вищевказаних постанов приватного виконавця Колечко Д.М. в межах ВП №67979379 та №71771282 щодо стягнення на користь останнього основної винагороди за примусове виконання боржниками виконавчого листа №2-356/11, які визнані колегією суддів протиправними.
Таким чином, постанови Чорноморського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 08 травня 2024 року ВП №74939133 та ВП №74939309 є похідними від постанов приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. ВП №67979379 та №71771282 в частині стягнення з боржників основної винагороди за примусове виконання виконавчого листа, а тому також підлягають скасуванню.
За ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно п.1 ч.2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апелянта про пропуск позивачами 10 денного строку звернення до суду з даною позовною заявою, посилаючись на те, що матеріали справи містять докази отримання та огляду позивачкою надіслану 15 лютого 2024 року на Вайбер постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2023 року за номером, який боржниця вказувала у своїх заявах про зняття арешту, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №405/9040/19 вказав, що СМС повідомлення може бути належним доказом сповіщення лише за наявності заяви сторони з проханням сповіщення її таким способом.
Разом з тим, матеріали справи не містять згоди позивачів на отримання сповіщення по даному виконавчому провадженні шляхом СМС повідомлення.
Більш того, колегія суддів зазначає, що існування постанов від 04 грудня 2023 року про закінчення виконавчих проваджень №67979379 та №71771282 не передбачало стягнення у примусовому порядку з позивачів грошових коштів, так само як і існування постанови, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди та не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення.
Вищевказана правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 26 травня 2022 року по справі №420/6845/18.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи в апеляційному провадженні, колегія суддів вказує наступне.
10 вересня 2024 року до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання адвоката позивачки Кострич М.П. про розподіл судових витрат, а саме стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
Відповідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно п.4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 грудня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пункт 9 ч.1 ст. 1 Закону №5076-VІ встановлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно п.6 ч.1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно ч.ч.4, 5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Колегією суддів встановлено, що професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачам адвокатом Кострич М.П. на підставі договорів від 27 лютого 2024 року №08/24 та від 10 травня 2024 року №27/24, якими передбачено дії які може вчиняти адвокат від імені позивачів по справі.
На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 16 000 грн. адвокатом Кострич .П. надано:
- додаткову угоду №4 до Договору №08/24 про надання правничої допомоги від 27 лютого 2024 року;
- додаткову угоду №3 до Договору 278/24 про надання правничої допомоги від 10 травня 2024 року.
- акти виконаних робіт №2 та №4 від 09 вересня 2024 року.
Колегія суддів констатує, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції було здійснено у порядку письмового провадження. Протягом розгляду справи адвокатом Кострич М.П. було підготовлено лише відзив на апеляційну скаргу (7 аркушів) та клопотання про розподіл судових витрат (5 аркуші).
Колегія суддів зазначає, що дійсно надані стороною позивачів докази підтверджують, що витрати на професійну правничу допомогу фактично були понесені.
В той же час, у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2023 року по справі №640/8003/20, від 25 травня 2023 року по справі №440/7120/20, від 20 червня 2023 року по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року по справі №560/3073/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (заява №71660/11), п.80 рішення у справі Двойних проти України (заява №72277/01), п.88 рішення у справі Меріт проти України (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Так, 13 вересня 2024 року до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання (заперечення) приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 200 грн., або відмову у їх стягненні. В обґрунтування вказаного клопотання заявник вказав, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не узгоджується із засадами співмірності та виваженості та є неприйнятним. Так, з урахуванням ціни позову, обсягу матеріалів у справі, підготовлених процесуальних документів дана справа не відноситься до складних, а тому вимога позивачів у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн. є необґрунтованою.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18 дійшов висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості і верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, враховуючи такі критерії як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін.
Дослідивши матеріали справи, надані представником позивачів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу письмові докази, а також врахувавши доводи клопотання (заперечення) приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. про зменшення або відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про неспівмірність заявлених позивачем до відшкодування коштів із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, приходить до висновку про зменшення розміру стягнення таких витрат до 3 000 грн.(1 500 грн на користь ОСОБА_1 , 1 500 грн на користь ОСОБА_2 ), що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат саме в зазначеному розмірі.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 вересня 2024 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.