05 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9588/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційні скарги Запорізької міської ради та Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року
у справі №280/9588/23
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та матеріальної допомоги,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр від 20.04.2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району;
- стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2023 року по дату ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили;
- стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 32 181,08 грн (тридцять дві тисячі сто вісімдесят одну гривню вісім копійок);
- стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 56 858,00 грн (п'ятдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят вісім гривень нуль копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням процедури звільнення. Так позивачка зазначає, що її належним чином не сповіщено про майбутнє скорочення штату. ОСОБА_1 вважає, що під час її звільнення перебувало удаване (фіктивне) скорочення чисельності працівників, оскільки як вбачається з розпорядження Запорізького міського голови «Про затвердження структури та штатної чисельності районних адміністрацій Запорізької міської ради» від 24.04.2023 №1100 к/тр з 02.05.2023р, до штатної чисельності введено територіальний сектор відділу житлово-комунального господарства та благоустрою, який складається з завідувача сектору та 2-х головних спеціалістів, та і взагалі були відсутні зміни в організації виробництва і праці (в районній адміністрації не проводилися заходи щодо змін організації виробництва і праці). Також зазначає, що ані районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, де позивачка займала посаду заступника голови, ані Запорізькою міською радою, оскільки рішення (Розпорядження) про прийняття на роботу і звільнення приймає голова (в даному випадку секретар Запорізької міської ради), не було запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю. ОСОБА_1 взагалі не було запропоновано іншу роботу. Також, районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, в порушення ч. 1 ст. 116 КзпП України, не проведено в день звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, а саме 16.10.2023 року, виплату всіх сум, що належали їй при звільненні, та й у день перерахування коштів (з порушенням строків), не було письмово повідомлено про їх виплату, із зазначенням суми, нарахованої та виплаченої при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі № 280/9588/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та матеріальної допомоги - задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано розпорядження секретаря Запорізької міської ради № 1064к/тр від 20.04.2023 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 17.10.2023;
- стягнуто з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.10.2023 по 12.02.2024 у розмірі 32 230 (тридцять дві тисячі двісті тридцять) грн. 30 коп.;
- стягнуто з районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 8 342 (вісім тисяч триста сорок дві) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь позивачки витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. та за рахунок бюджетних асигнувань районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району у розмірі 6000 (шість тисяч) грн.
Судом встановлено, що позивачка працювала на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Спірним розпорядженням позивачку звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності працівників. Дослідивши встановлені по справі обставини судом зазначено, що відповідачем дійсно проведено зміни в організації праці та виробництва шляхом зміни чисельності штату державного органу. Разом з тим, відповідачем не надано доказів дотримання процедури вивільнення працівників при скороченні штатів. Так, судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів сповіщення позивачки про майбутнє звільнення, та зазначено, що вихід за місцем проживання та направлення на електронну пошту листа не можна вважати вжиттям всіх можливих заходів щодо особистого сповіщення працівника про майбутнє звільнення. Також судом зазначено, що передбачений законом обов'язок з працевлаштування позивачки відповідачами не виконано; жоден з відповідачів не зазначав та не підтверджував того, що при звільнені позивачки здійснювалась оцінка переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Наведені обставини обумовили скасування розпорядження про звільнення позивачки, та як наслідок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також судом встановлено право позивачки на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. В стягненні моральної шкоди позивачці відмовлено через відсутність доказів понесення моральних страждань.
Не погодившись з рішенням суду, Запорізькою міською радою та Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району подано апеляційні скарги, згідно яких особи, які подають апеляційні скарги просять скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №280/9588/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважають, що суд не належно дослідив обставини по справі та не надав оцінки доводам відповідачів та наданим документам. Так, скаржники вказують, що лише несвоєчасне попередження позивачки про наступне звільнення не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного розпорядження. Вказують, що позивачка перебувала на тривалому лікарняному, і була відсутня можливість зв'язатись з нею будь яким способом. Відповідачами направлялись листи їй на електронну пошту, здійснювався вихід за зареєстрованим та фактичним місцем проживання, складались акти про її відсутність за місцезнаходженням. А отже, відповідачами вживались всі можливі заходи щодо належного сповіщення ОСОБА_1 . Також відповідачі вказують, що у зв'язку з тривалим лікарняним, понад 6 місяців, за результатами проведеної перевірки, праця позивачки визнана такою, що мала низький кваліфікаційний рівень, що обумовлено її тривалою відсутністю. Також, скаржники вказують, що оскільки позивачка тривалий час була відсутня на роботі та не підтримувала зв'язок з керівництвом, відповідачі не мали змоги запропонувати їй роботу, оскільки не були впевненні в бажанні позивачки продовжувати працю.
Крім того скаржники посилаються на протиправну відмову у задоволенні заяви про відвід судді у справі, оскільки судом визнано наявність обставин, що викликають сумніви у неупередженості суду під час розгляду даної справи.
Зазначені у апеляційних скаргах доводи, представники відповідачів повністю підтримали у судовому засіданні апеляційної інстанції, надали свої пояснення та просили скасувати рішення суду.
Позивачка та її представниця також надали пояснення, аргументи апеляційних скарг заперечували, зазначали про процедурні порушення, допущені при звільненні позивачки, на які звернув увагу суд першої інстанції, та зазначене не спростовано доводами апеляційних скарг.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія зазначає, що встановлені судом обставини справи, які не спростовуються сторонами є такими:
Розпорядженням голови Запорізької міської ради від 01.02.2021 року № 137к/тр ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 03.02.2021.
Розпорядженням Запорізького міського голови від 20.04.2023 №1064 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивачку звільнено у перший робочий день, наступний за днем закінчення її тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності працівників) районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Згідно п. 1 Розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 16.10.2023 №250к/тр "Про остаточний розрахунок ОСОБА_1 " визначено, що розпорядженням міського голови від 20.04.2023 №1064к/тр позивачка звільнена 16.10.2023, у перший робочий день, наступний за днем закінчення її тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність (електронний листок непрацездатності №8985703-2017273461-1) з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності працівників) районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Не погоджуючись із звільненням, а також з вимогами поновити на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та моральної шкоди, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів виходить із такого.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Закон України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон №2493 в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Приписами ст.2 вищевказаного закону передбачено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Положеннями ст. 7 Закону №2493 визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням голови Запорізької міської ради від 01.02.2021 року № 137к/тр ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району з 03.02.2021.
В подальшому, розпорядженням секретаря міської ради від 20.04.2023 №1064 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивачку звільнено у перший робочий день, наступний за днем закінчення її тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, з посади заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району згідно з п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності працівників) районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Отже, у справі, що розглядається, позивачку звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Приписами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями ч.2 ст.40 КЗпП визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За приписами ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;
11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Так, продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.
Згідно положень ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Як правильно дослідив суд першої інстанції, згідно листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 17.11.2023 вих. № 21605/033-27/09 "Про надання інформації" в районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району були наявні вакантні посади.
Натомість, відповідачами не подано до матеріалів справи докази пропонування позивачці вакантної посади.
Також, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, у відзивах жоден з відповідачів не зазначав та не підтверджував того, що при звільнені позивачки здійснювалась оцінка переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Крім того, колегія суддів встановила, що до матеріалів справи подано «Попередження про звільнення» від 22.02.202 вих. 02-0-33-27/00371, яке не містить відомостей, що позивачка була ознайомлена з цим попередженням.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів згоди позивачки на електронну комунікацію з питань служби в органі місцевого самоврядування.
Колегія суддів зазначає, що розпорядження від 11.08.2023 № 353р «Про визначення засобів комунікації з працівниками районної адміністрації під час воєнного стану» не існувало станом на час виникнення спірних правовідносин.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надсилання листа на електронну пошту, вихід за місце реєстрації чи проживання позивачки, не є належними та допустимими доказами того, що позивачці повідомлено персонально про наступне вивільнення.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційних скарг щодо відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про залучення додаткових доказів про виконання приписів КЗпП, адже суд першої інстанції правильно звернув увагу, що неможливість подання таких доказів під час підготовчого провадження не обґрунтовано, а також на те, що докази викликають сумнів у їх достовірності, оскільки раніше відповідачі займали іншу позицію.
Крім того, зі змісту матеріалів справи не вбачається ознайомлення позивачки зі змістом листів від 16.02.2023 вих. 13-27/70 та від 21.02.2023 за вих.442/01-22/22.01-248.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що під час звільнення позивачки не дотримано вимоги приписів ст.40, 42 та 49-2 КЗпП України, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування спірного розпорядження № 1064к/тр від 20.04.2023 року і поновлення позивачки на посаді заступника голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Аргументи апеляційних скарг цей висновок не спростовують.
Апеляційний суд також погоджується зі здійсненим судом першої інстанції згідно ст. 235 КЗпП розрахунком середнього заробітку за вимушений прогул, який складає 32230,30 грн. Доводів щодо здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку апеляційні скарги не містять.
Стосовно матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка звернулася 09.08.2023 року із заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. В подальшому, згідно відповіді Департаменту (апарату) виконавчого комітету Запорізької міської ради від 04.09.2023 року № 13-27/557, наданої за результатами розгляду пояснювальної записки районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 28.08.2023 року № 22.01/01-22-720, у виплаті матеріальної допомоги позивачці відмовлено.
Положеннями п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» передбачено право керівникам органів, зазначених у пункті І цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Так, розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 18.06.2021 №400р затверджено Положення про оплату праці працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.
Згідно з пунктом 5 Положення «Матеріальна допомога» передбачено, що надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, здійснюється у розмірах, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, виплачується штатним працівникам, офіційно прийнятим на посаду і включеним у штатний розпис районної адміністрації.
Відповідно до абз. 2 вказаного пункту передбачено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується при наявності фонду оплати праці у разі скрутного фінансового сімейного становища працівника протягом року або в місяці, в якому вона запланована кошторисом на відповідний рік.
Матеріальна допомога виплачується всім працівникам районної адміністрації, які пропрацювали менше 2 місяців в розмірі посадового окладу або як встановлено законодавством (абз.3 п.5 Положення).
Отже, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, позивачка у 2023 році фактично відпрацювала менше двох місяців, а тому колегія суддів вважає, що позивачка має право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу, як передбачено абз.3 п.5 Положення про оплату праці працівників районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Доводи апеляційних скарг цей висновок не спростовують.
Стосовно аргументів про наявність підстав для відводу судді.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено статтею 36 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Приписами ст. 39 КАС України передбачено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
За усталеною практикою Європейського суду існування безсторонності (неупередженості) суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, урахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
ЄСПЛ у рішенні від 09.11.2006 (заява № 33949/02) у справі «Білуха проти України» констатував, що: «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суд. «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». При вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy) від 7 серпня 1996 року, п. 58).».
Колегія суддів зазначає, що обставини, якими мотивовано підстави для відводу судді Максименко Л. Я. , не викликають обґрунтованих сумнівів у неупередженості або необ'єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цього судді як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію», яким керується Європейський суд з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає безпідставними доводи про існування визначених КАС України підстав для відводу Максименко Л. Я ..
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Судова колегія зауважує, що вирішення питання про стягнення суми заявлених витрат, суд вирішує з урахуванням клопотання іншої сторони, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачкою надано суду першої інстанції: договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Іваницею О.О. від 12.10.2023 року; додаткову угоду №1 від 16.10.2023 до Договору про надання правничої допомоги від 12.10.2023, згідно якої сторони погодили розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги; акти про надання правничої допомоги №1 від 18.12.2023 на суму 14 125,00 грн., № 2 від 05.02.2024 на суму 3800,00грн. та №3 від 11.02.2024 на суму 1900,00 грн.; опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по справі № 280/9588/23; копії квитанцій до прибуткових касових ордерів від 18.12.2023 на загальну суму 16 000,00грн.
Відтак, зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, часткове задоволення позовних вимог, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань скаржників на користь позивачки витрат на правничу допомогу, а саме за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради у розмірі 6000,00 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району у розмірі 6000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості. Аргументи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
Крім того, колегія суддів дослідила, що на підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, позивачкою подано до справи:
Договір про надання професійної правничої допомоги від 12.10.23 р., додаткова угода до договору відповідно до якої за представництво в суді апеляційної інстанції сторони погодили, що клієнт сплачує адвокату 2400 грн. за представництво у суді апеляційної інстанції, 4000 грн. - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційні скарги подано до справи. Додаткова угода до договору про надання правничої допомоги передбачала також витрати, пов'язані з прибуттям у судове засідання. Таким чином, станом на час розгляду справи - 5.09.24 р. підтверджуються понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, які складаються з 4000 грн. за підготовку та подання відзиву на апеляційні скарги, та представництво у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, та враховуючи, що відповідно до позиції відповідачів у даній справі, що сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, оскільки на їх переконання рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань скаржників на користь позивачки витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а саме за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької міської ради у розмірі 5000,00 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району у розмірі 5000,00 грн., що є також співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги Запорізької міської ради та Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №280/9588/23 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 з Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району 5000 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 з Запорізької міської ради 5000 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко