19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 804/3480/16
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року
у справі №804/3480/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання незаконними дій, та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (правонаступник - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила:
визнати незаконними дії Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі по винесенню податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов'язань та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшення суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб;
скасувати податкове повідомлення-рішення N 0002441701 від 02.09.2011 р. про донарахування позивачу податкових зобов'язань по ПДВ на загальну суму 11181 грн. 25 коп., в тому числі, 8945 грн. за основним платежем, 2 236 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;
скасувати податкове повідомлення-рішення N 0002451701 від 02.09.2011 р. про зменшення бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем у податковій декларації з ПДВ за II квартал 2010 року, на суму 8500 грн.;
скасувати податкове повідомлення-рішення N 0003901701 від 14.11.2011 р. про донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на суму 8066 грн. 43 коп.;
скасувати податкове повідомлення-рішення N 0004101701 від 14.12.2011 р. про зменшення бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем у податковій декларації з ПДВ за І квартал 2010 року, на суму 8500 грн.;
скасувати податкове повідомлення-рішення N 0004111701 від 14.12.2011 р. про зменшення бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем у податковій декларації з ПДВ за IV квартал 2010 року, на суму 2814 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та помилковістю висновків контролюючого органу щодо виявлених порушень. Позивачка наполягає, що всі витрати здійснені в межах її господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленою первинною документацією. Крім того, позивачка не погоджується з висновком податкового органу щодо порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого їй донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 7886 грн. 43 коп., посилаючись на те, що реєстрація права приватної власності фізичної особи-підприємця на рухоме та нерухоме майно Цивільним кодексом України не передбачена, внаслідок чого, реєстрація права власності на таке майно здійснюється на фізичну особу, яка використовує його у своїй підприємницькій діяльності. Отже, висновки податкового органу про відсутність взаємозв'язку витрат, понесених позивачкою у зв'язку з ремонтом приміщень, які належать їй як приватній особі на праві приватної власності, з її господарською діяльністю як фізичної особи-підприємця, є неправомірними.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі №804/3480/16 в задоволені адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовлено.
Судом зазначено, що за результатами проведеної документальної перевірки, контролюючим органом встановлено порушення порядку обліку доходів та витрат, заниження податку на додану вартість, завищення податкового кредиту, протиправне завищення валових витрат. Висновки контролюючого органу слугували підставою для прийняття спірних рішень. Судом проаналізовано наявні в справі документи та встановлено, що в межах господарської діяльності позивачка отримувала дохід шляхом здачі в оренду належного їй на праві власності нерухомого майна. На підставі дослідження договорів оренди та даних бухгалтерського обліку позивачки, судом зазначено, що позивачка не виставляла орендарям рахунків за комунальні та телекомунікаційні послуги, та не отримувала від них компенсації витрат на сплачені нею комунальні та телекомунікаційні послуги (газопостачання, електроенергію, водопостачання, водовідведення, вивіз відходів, користування телефоном та інше) у приміщеннях, яким користуються орендарі. Відповідно, в об'єкті оподаткування у складі доходу підприємця некомпенсовані комунальні послуги, що фактично спожиті орендарями, не враховувалися. Отже, витрати на комунальні та телекомунікаційні послуги, сплачені за рахунок позивачки і не компенсовані їй споживачами цих послуг, не пов'язані з отриманням доходу ФОП Губаревої, а тому безпідставно віднесені нею до складу валових витрат. Суд дійшов висновку пор відсутність взаємозв'язку витрат, понесених позивачкою у зв'язку з ремонтом приміщень, які належать їй як приватній особі на праві приватної власності, з її господарською діяльністю як фізичної особи-підприємця. Суд погодився з висновками відповідача щодо протиправності віднесення позивачем до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року сум ПДВ згідно податкових накладних, які були виписані у попередніх податкових періодах, та зазначив, що своєчасне включення податкових накладних до складу податкового кредиту, а також забезпечення контролю за своєчасним їх отриманням, є обов'язком платника податку. Наведені висновки суду обумовили відмову у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі №804/3480/16, як таку що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що судом не враховано викладені у довідці позапланової камеральної перевірки від 10.12.2010 року висновки, які мають співпадати з висновками акту перевірки від 15.08.2011, та висновки, що викладені у постанові Верховного суду України від 15 квітня 20214 року у справі 21-51а14. Вважає, що витрати, пов'язані зі сплатою комунальних послуг за приміщення, що здається в оренду, може бути включено до складу витрат фізичної особи-підприємця у разі їх документального підтвердження та за умови, що договори з комунальними підприємствами на надання комунальних послуг укладено з фізичною особою як підприємцем. Вказує, що при вирішенні спору судом першої інстанції порушено приписи ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 13 Декрету КМУ №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», ст.9 Закону України «Про оподаткування доходів фізичних осіб», ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 55,128,133,134,139 Господарського кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Зазначена справа розглядалася судами неодноразово. Востаннє постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у задоволенні позову Губаревої відмовлено, і рішення підтримано Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 16 листопада 2017 року.
Судом касаційної інстанції 23 квітня 2024 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Верховний суд зазначив, що у ході повторного перегляду справи не було надано оцінки доводам позивачки про те, що висновки про відсутність у ФОП права на врахування у складі витрат амортизаційних відрахувань на основні засоби не відповідають правовій позиції щодо застосування відповідних норм права , викладеній у постанові Верховного Суду України по справі № 21-а 53а14, Закон № 168/97-ВР не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі податкової накладної в інших звітних періодах , наступних після виникнення такого права; оскільки підпункт 177.5.3 пункту 177.5 ст. 177 ПК України набрав чинності лише з 1 січня 2011 року, а періодом , що охоплювався перевіркою був 1У квартал 20009 року та 2010 рік, то посилання відповідача на порушення ФОП вказаних приписів є безпідставним. Верховний Суд зауважив, що саме на контролюючі органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства.
Справа призначена судом апеляційної інстанції до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відповідачу запропоновано надати письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного суду, викладених у постанові від 23.04.24 р. по даній справі.
У судовому засіданні представниками сторін підтримано визначені по справі правові позиції сторін, надано пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, в період з 19 липня по 01 серпня 2011 року посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка позивачки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2011 року N 1068/17-323/2/2544700380, у якому, крім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року N 13-92 (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Декрет), підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 168/97-ВР), внаслідок чого занижено у 2009 та 2010 роках ПДФО на загальну суму 8210,49 грн. та ПДВ на суму 8945,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ на 9965,00 грн. та сума бюджетного відшкодування цього податку на 8500,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки та результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 02 вересня 2011 року N 0002441701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 11181,25 грн., з яких 8945 грн. - за основним платежем та 2236,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та N 0002451701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за II квартал 2010 року на 8500 грн.; від 14 листопада 2011 року N 0003901701, яким збільшено ФОП суму грошового зобов'язання з ПДФО у розмірі 8066,43 грн.; від 14 грудня 2011 року N 0004101701, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за I квартал 2010 року на 8500 грн., та N 0004111701, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за IV квартал 2010 року на 2814 грн.
Вважаючи спірні рішення контролюючого органу протиправними, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (положення якого були чинними на момент спірних правовідносин; далі - Закон №334/94-ВР).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Правовідносини з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року регулювалися Законом №168/97-ВР.
Об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно наступного підпункту Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Так, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою в порушення вимог:
- статті 13 Декрету занижено валовий дохід за IV квартал 2009 року на суму 812 грн. та за 2010 рік на суму 0,03 грн., що виявлено внаслідок порівняння показників податкової звітності та даних первинних і облікових документів, а також безпідставно включено до складу валових витрат вартості комунальних, телекомунікаційних послуг та послуг банку за переказ платежів їх постачальникам, ремонту приміщень, побутової техніки та амортизаційних відрахувань на основні засоби на загальну суму 51764,17 грн., у тому числі в IV квартал 2009 року у сумі 3594,98 грн., у 2010 році у сумі 48169,19 грн., адже такі платежі не пов'язані безпосередньо з отриманими доходами від здійснення господарської діяльності позивачем;
- підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України не здійснено самостійний розрахунок згідно з даними, зазначеними у річній податковій декларації за 2010 рік, з урахуванням сплаченого протягом року ПДФО, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання із цього податку на 324,06 грн.;
- підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року та 2010 року суму ПДВ у загальному розмірі 12860,50 грн., сплачену у складі вартості отриманих комунальних та телекомунікаційних послуг, адже згідно наданих до перевірки документів ФОП не отримала від орендарів приміщень компенсацію таких витрат, ці платежі не пов'язані безпосередньо з отриманими доходами й, відповідно, надані послуги не брали участь в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності; віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року та 2010 року суму ПДВ у загальному розмірі 5103,90 грн., сплачену у складі вартості придбаних кондиціонерів, плазмового телевізора, люстри, бра, будівельних матеріалів, а також послуг з поточної інвентаризації нерухомості, оскільки фактично ФОП не є суб'єктом права власності на таке майно (послуги) й останні придбані нею як фізичною особою, у зв'язку з чим, за висновком контролюючого органу, відповідні суми ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту;
- підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року суму ПДВ у розмірі 2294,50 грн. на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових (звітних) періодах, без документального підтвердження їх отримання із запізненням у звітному податковому періоді.
Колегією суддів встановлено, що у періоді, за який відповідачем проведено документальну перевірку, позивачка безпосередньо мала відносини з комунальними підприємства КП «Кривбасводоканал», ТОВ «ОПТІМА ТЕЛЕКОМ», КП «Швидкісний трамвай», ТОВ «СЕРВІС-ІНВЕСТ», ПАТ «Криворіжгаз», ТОВ «ЕКОСПЕЦТРАНС», «КП «Парковка та реклама», що підтверджується відповідними договорами, які наявні в матеріалах справи.
Фактичне здійснення позивачкою операцій з придбання комунальних, телекомунікаційних послуг у вищевказаних осіб підтверджено відповідними первинними документами, зокрема актами виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, матеріали справи містять також складені за цими операціями з придбання комунальних, телекомунікаційних послуг відповідні податкові накладні.
Апеляційним судом досліджено, що позивачкою з метою підтвердження права на формування сум податкових вигод у періоді, за який проведено перевірку, також подано суду укладені позивачкою договори, первинні документи та податкові накладні стосовно придбання будівельних матеріалів, послуг з повірки лічильників, робіт по складанню меж землекористувань, послуг з поточної інвентаризації нерухомості, послуг з ліцензійного супроводу ПЗ «Бест Звіт».
Враховуючи, що діяльність позивачки передбачала саме надання приміщень в оренду, колегія суддів вважає, що у позивачки була ділова мета та економічні причини для здійснення операцій з придбання й подальшого використання у межах її господарської діяльності комунальних, телекомунікаційних послуг та послуг банку за переказ платежів постачальникам, а також придбання будівельних матеріалів, послуг з повірки лічильників, робіт по складанню меж землекористувань, послуг з поточної інвентаризації нерухомості, послуг з ліцензійного супроводу ПЗ «Бест Звіт».
Колегія суддів відхиляє висновки контролюючого органу, що ФОП не є суб'єктом права власності на майно (послуги) й останні придбані нею як фізичною особою, оскільки відповідачем не наведено норми чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства, які б передбачали будь-які відмінності при визначенні сум ПДВ, що підлягають включенню до податкового кредиту такого платника податку та бюджетному відшкодуванню, для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є платниками ПДВ.
За загальним правилом, право на формування податкового кредиту у фізичної особи - підприємця, зареєстрованого платником ПДВ, по операціям з придбання товарно-матеріальних цінностей (послуг) виникає у разі, якщо такі придбаваються для використання у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях, яке повинно підтверджуватися документально.
Отже, апеляційний суд зазначає про наявність у позивачки спеціальної податкової правосуб'єктності для правових наслідків у вигляді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно порушення позивачкою п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не обмежувало платника податків в праві віднесення до складу поточної декларації сум податкового кредиту по податковим накладним, з періодом складення іншим, ніж звітний місяць. Зазначене не спростовано відповідачем.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами скаржниці про те, що нею доведено існування передбачених законодавством умов для правових наслідків у вигляді виникнення права на формування сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) у спірний період.
Стосовно порушення позивачкою приписів підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України колегія суддів звертає увагу, що згідно приписів розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України, цей кодекс, а отже й підпункт 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, набрали чинності з 01 січня 2011 року.
В свою чергу, відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивачки за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, в цей період приписи підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України не набрали чинності, а отже й не могли бути порушені позивачкою.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність доведення контролюючим органом вчинення позивачкою порушень приписів статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР.
Натомість, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про підтвердження допущення позивачкою згаданих порушень законодавства.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів скаржниці, що спірні податкові повідомлення рішення № 0002441701 від 02.09.2011 р., № 0002451701 від 02.09.2011 р., N 0003901701 від 14.11.2011 р., № 0004101701 від 14.12.2011 р., № 0004111701 від 14.12.2011 р. є протиправними та підлягають скасуванню.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає про відсутність підстав для визнання незаконними дій відповідача по винесенню податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов'язань та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшення суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, оскільки таке визнання не є належним та ефективним способом захисту прав позивачки, адже воно не може призвести до відновлення її порушеного права.
Підсумовуючи, суд першої інстанції під час розгляду справи не дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі №804/3480/16 - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002441701 від 02.09.2011 р. № 0002451701 від 02.09.2011 р. N 0003901701 від 14.11.2011 р. N 0004101701 від 14.12.2011 р. N 0004111701 від 14.12.2011 р. прийняті Південною міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Кривому Розі.
У частині визнання незаконними дій Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі по винесенню податкових повідомлень-рішень відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко