23 вересня 2024 року м. Рівне №460/3398/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у погодженні рапорту та перешкоджанню у звільненні з військової служби та зобов'язання повторно розглянути рапорт та звернутися до вищого командування з клопотанням про звільнення з військової служби за абз.6 пп. "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу за контрактом та в листопаді 2023 року звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I групи, а саме: його мамою. Вважає, що надав до рапорту усі необхідні для звільнення з військової служби документи, а тому відмова відповідача у звільненні з військової служби необґрунтована і протиправна. За таких обставин просив позов задовольнити та зобов'язати відповідача повторно розглянути поданий ним рапорт.
Ухвалою суду від 03.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивачем не надано документального підтвердження щодо необхідності саме йому, а не іншим близьким особам, здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи, та про відсутність інших близьких осіб, які зобов'язані здійснювати такий догляд. З огляду на наведене, вважає, що у командування військової частини відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби, а тому просив у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на позов відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
22.04.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погодився з доводами відповідача, наведеними у відзиві, та просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позові. Також у відповіді на відзив позивач просив поновити йому строк звернення до суду.
У зв'язку з цим, ухвалою суду від 23.04.2024 в порядку ч.13 ст.171 КАС України позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 06.05.2024 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, наведені у заяві, та поновив позивачу строк звернення до суду з даним позовом. В результаті розгляд справи продовжено.
07.05.2024 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві.
23.05.2024 на адресу суду надійшла заява відповідача, у якій останній з посиланням на зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", які набрали чинності 18.05.2024, просив залишити позов без задоволення, у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, в їх сукупності, суд встановив таке.
З 13.01.2022 ОСОБА_1 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 31.12.2021, проходить військову службу на посаді начальника зв'язку - начальника групи зв'язку та інформаційних систем штабу Військової частини НОМЕР_2 .
16.11.2023 позивач подав начальнику штабу - першому заступнику командира Військової частини НОМЕР_2 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , яка належить до осіб з інвалідністю І групи (а.с.20).
До рапорту позивачем додано копії: довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №198669 від 24.02.2023; свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 10.11.1993, паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 ; паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 ; свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 23.12.2014 (а.с.21-27).
Командир Військової частини НОМЕР_2 підготував та направив для погодження командиру Військової частини НОМЕР_7 клопотання №1489/1887 від 16.11.2023 про звільнення ОСОБА_1 у запас за пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (а.с.28).
Однак листом від 23.11.2023 №5529 командира військової частини НОМЕР_2 повідомлено, що вказане клопотання залишено без реалізації (а.с.29).
Як свідчить зворотній бік клопотання від 16.11.2023, останнє не погоджено 22.11.2023 у зв'язку з ненаданням підтверджуючих документів щодо неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 іншими особами, а саме: близькими родичами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; наявність чи відсутність інших близьких родичів із документальним підтвердженням таких фактів (а.с.28 зв.бік).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі абз.6 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується та виходить з такого.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Зокрема, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, визначених частиною п'ятою вказаної статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців в мирний час, пунктом другим - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а пунктом третім - під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався (востаннє з 12.08.2024 на 90 діб) і діє дотепер.
В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як зазначалося раніше, судом встановлено, що позивач проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 .
16.11.2023 позивач виявив небажання продовжувати військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.6 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, своєю матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно з пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення зі служби) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Тобто, абз.6 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення зі служби) передбачав таку окрему підставу для припинення контракту та звільнення зі служби як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивач обґрунтовував свій рапорт про звільнення зі служби необхідністю догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи.
На підтвердження такої підстави позивачем долучено до рапорту копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №198669 від 22.03.2023, згідно з якою ОСОБА_2 має І групу інвалідності (довічно), непрацездатна і потребує постійного стороннього догляду. Також на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 є його матір'ю до рапорту позивач додав копію свого свідоцтва про народження та копію паспортів громадянина України ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Суд враховує, що в силу вимог ст.51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст.47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Таким чином, надані позивачем до рапорту від 16.11.2023 документи свідчать про наявність на час звернення з рапортом підстав для його звільнення з військової служби відповідно до абз.6 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII.
Поряд з цим, відповідач відмовив у задоволенні рапорту позивача, у зв'язку з ненаданням ним підтверджуючих документів щодо неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 іншими особами, а саме: близькими родичами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; та ненаданням підтверджуючих документів щодо наявності чи відсутності інших близьких родичів.
З вказаними аргументами і доводами відповідача суд не погоджується, позаяк така додаткова вимога щодо «відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд» стосується іншої підстави для звільнення з військової служби, передбаченої абз.7 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд).
Натомість жодних доказів того, що позивач мав намір здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, або звертався про своє звільнення за цієї підставою відповідачем суду не надано і матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що позивач у рапорті чітко зазначив підставу для звільнення з військової служби, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (абзац 6 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII).
При цьому, законодавцем у вказаній нормі не встановлено додаткових умов для її реалізації, зокрема, щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, як це визначено в абз.7 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII.
Іншими словами, позивачу відмовлено у звільненні з військової служби у зв'язку недотриманням умов (ненаданням необхідних документів), що визначені для звільнення з військової служби з інших підстав. Тобто, відповідач не розглянув рапорт позивача по суті поставлених у ньому питань, не перевірив достатності документів і дотримання умов, що підтверджують наявність підстав для звільнення згідно з абз.6 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Таким чином, не розглянувши рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, а саме: з підстав звільнення згідно з абз.6 пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, та не прийнявши за результатами їх розгляду відповідного рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті рапорту від 16.11.2023 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз.6 пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
За правилами ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Оскільки судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, то наявні підстави для задоволення й похідної вимоги позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути його рапорт від 16.11.2023 про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, і прийняти рішення по суті за наслідками такого розгляду.
При цьому, твердження відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 № 3633-IX, яким, серед іншого, викладено нову редакцію ст.26 Закону №2232-XII, суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні, оскільки суд перевіряє дії, бездіяльність, рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час звернення позивача з рапортом від 16.11.2023 та прийняття рішення за результатами його розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення, з урахуванням відкоригованого судом способу захисту порушених прав за основною вимогою.
Судом встановлено, що за подання цієї позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20грн, що підтверджується оригіналом квитанції до платіжної інструкції на №0.0.3541373168.1 від 20.03.2024.
Проте, позивач в силу вимог п.12 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, для повернення сплаченої суми судового збору позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.
За наведеного, правові підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу закону.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту від 16.11.2023 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз.6 пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 16.11.2023 про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи та прийняти рішення за результатами його розгляду по суті.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 вересня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 Адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_10 .
Суддя Н.С. Гудима