Справа № 420/22942/24
23 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 22.07.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 року №523/22795/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , компенсації у розмірі 41 145 грн 00 коп;
2. Зобов'язати Державну казначейську службу України вчинити дії щодо виконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 №523/22795/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , компенсації у розмірі 41 145 грн 00 коп протягом трьох місяців з дня оприлюднення рішення Суду (IBAN UA223808050000000262057161283);
3. Зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» починаючи з дня закінчення тримісячного строку, але з дня надходження до Державної казначейської служби України виконавчого листа 16.06.2022, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої за вказаним виконавчим листом суми, пені, 3% річних та подвійної ставки НБУ, а саме виплатити 39 645, 56 грн (сукупно 80 790, 56 грн.) за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (IBAN UA223808050000000262057161283).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за апеляційною скаргою ГУ ДКСУ в Одеській області по справі №523/22795/21 ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.09.2022 зупинено дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 року, яким стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями суду шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 41145 грн (номер рішення у ЄДРСР: 106448058). Внаслідок апеляційного провадження винесено постанову Одеського апеляційного суду від 06.02.2023 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у тому ж самому розмірі 41145 грн та про залишення в іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 без змін (номер рішення у ЄДРСР: 108819442 ). Постанова набрала законної сили того ж дня і в той же день 06.02.2023 із супровідним листом направлена на офіційну електронну адресу сторони відповідача, що підтверджується відповідним листом із підсистеми «Електронний суд». З цього часу зобов'язання Держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване, визначене і з 06.02.2023 воно мало бути виконане за період починаючи з 10.06.2022, незважаючи на зупинення дії рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 травня 2022 року. Із роз'яснень Великої Палати Верховного Суду, зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію права позивача, на його думку, на захист майнового інтересу. На думку позивача, виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 року по справі № 523/22795/21 в частині стягнення з Державного бюджету України на його користь моральної шкоди у розмірі в 41145 грн відповідач мав розпочати не пізніше в період з 06 лютого 2023 року по 09 лютого 2023 року ще півтора роки тому. Вважає свої права порушеними і просить визнати бездіяльність відповідача, протиправною.
29.07.2024 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
13.08.2024 до суду (вх.№ЕС/33483/24) від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що 18.07.2022 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області повернуло без виконання виконавчий лист по справі №523/22795/21, подальші звернення позивача до органу Казначейства щодо виконання виконавчого листа у цій справі були без надання оригіналу виконавчого документи, що суперечить приписам законодавства щодо порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, про що заявнику надані роз'яснення.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Суворовський районний суд м.Одеси ухвалив рішення від 10.05.2022 у справі №523/22795/21, яким вирішив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 41145 гривень 00 копійок.
Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області листом від 18.07.2022 №16-11-11/4513, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.06.2022 стосовно виконання виконавчого листа Суворовського районного суду м.Одеси у справі №523/22795/21, повідомило, що повертає вищевказаний виконавчий документ з огляду на те, що рішення суду у справі №523/22795/21 не набрало законної сили у зв'язку із поданням апеляційної скарги.
Доказів оскарження повернення виконавчого документа Головним управлінням Державної казначейської служби в Одеській області матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 скерував до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області досудову вимогу від 20.09.2022 у якій вимагав невідкладного виконання виконавчого листа за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 року.
На досудову вимогу від 20.09.2022 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області скерувало відповідь від 28.09.2022 №16-11-11/6629 у якій зазначило, що 01.07.2022 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 року у справі №523/22795/21 подано апеляційну скаргу, про що було стягувача повідомлено листом від 18.07.2022, а відтак рішення суду не набрало законної сили та у Головному управлінні відсутній виконавчий лист з огляду на його повернення позивачу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06.02.2023 постановлено апеляційну скаргу Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області - задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2022 року змінити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 41145 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін.
Матеріали справи містять виконавчий лист Суворовського районного суду м.Одеси у справі №523/22795/21, виданий 08.06.2023, яким визначено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 41145 грн 00 коп.
30.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області із заявою у якій просив невідкладно виконати постанову Одеського апеляційного суду від 06.02.2023 та рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10.05.2022 по справі №523/22795/21 на його користь і про початок повідомити особисто; шляхом списання на розрахунковий рахунок; відшкодувати інфляційні витрати за прострочення виконання основного зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми, подвійну облікову ставку НБУ за весь час прострочення невиконання зобов'язання загалом у сумі 8814,75 грн, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. Додаток: виконавчий лист Суворовського районного суду м.Одеси по справі №523/22795/21; перша та остання сторінки постанови апеляційного суду.
На лист ОСОБА_1 від 30.04.2024 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області скерувало відповідь від 21.05.2024 №16-11-11/6284 у якій зазначило, що до заяви від 30.04.2024, з огляду на її надходження засобами електронного зв'язку, не надано оригінал виконавчого документа та повідомлено, що у разі надходження на адресу Головного управління документів, передбачених п.6 Порядку №845, в т.ч. оригіналу виконавчого документа буде розглянуто питання щодо здійснення заходів, направлених на виконання судового рішення.
На лист ОСОБА_1 від 03.07.2024 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області скерувало відповідь від 19.07.2024 №16-11-11/9274 щодо необхідності надання оригіналу виконавчого документа та відсутності підстав для відшкодування витрат за прострочення виконання зобов'язання.
24.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області із зауваженнями та запереченнями у яких вказував, із посиланням на висновки Верховного Суду, що офіційно оприлюднена в єдиному державному реєстрі судових рішень вступна та резолютивна частини рішення суду є достатньою підставою для виконання покладеного обов'язку з виконання судового рішення. Вказує, що лист від 21.05.2024 він отримав тільки сьогодні. Що стосується надання оригіналу виконавчого листа, то ОСОБА_1 направляв його двічі (у квітні та липні), просто цей оригінал поданий у сканованому вигляді, що не позбавляє його статусу оригіналу і ніяк не суперечить закону.
На зауваження та заперечення від 24.07.2024 Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області скерувало відповідь від 23.08.2024 №16-11-11/10863 у якій вкотре зазначило про необхідність надання оригіналу виконавчого документа з метою вирішення порушеного питання та про відсутність підстав для відшкодування витрат за прострочення виконання зобов'язання.
Вважаючи спірну бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідний механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).
Пунктом 2 Порядку № 845 передбачено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з п. 3 Порядку № 845, виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Зміст зазначеного пункту кореспондується із положеннями абз.2 пп.1.п.9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України.
Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувана (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);
оригінал виконавчого документа;
судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).
Згідно із п.п. 2 п. 35 Порядку № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (п. 36 Порядку № 845).
Пунктом 37 Порядку № 845 передбачено, що орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувана.
Після закінчення такого строку орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи (відомості).
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету (п. 38 Порядку № 845).
Відповідно до п. 39 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені норми Порядку № 845 суд зазначає, що функції із безспірного списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством, за процедурою, визначеною Порядком №845.
При цьому, для правильного розуміння статусу того чи іншого документа необхідно знати, як його кваліфікує чинне законодавство, що регулює питання створення різного виду документів, наповнених відповідним юридичним змістом із різними правовими наслідками, та роботу з ними.
Як зазначають сторони у справі, звернення ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області щодо виконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 №523/22795/21 відбулось засобами електронного зв'язку з наданням виконавчого документа у сканованому вигляді.
Як наполягає позивач, хоча оригінал поданий у сканованому вигляді, це не позбавляє його статусу оригіналу і ніяк не суперечить закону.
Так, відповідні визначення містяться у Національному стандарті України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2004, затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 року № 59 та скасування нормативних документів» (далі - ДСТУ 2732:2004) та у Національному стандарті України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2023, затвердженому наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 25.05.2023 № 121.
Відповідно до ДСТУ 2732:2004:
документ - інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передача її у часі та просторі;
службовий документ - документ, який створила або отримала установа (або інший суб'єкт господарювання) у процесі діяльності;
оригінал (службового документа) - примірник службового документа, який першим набуває юридичної сили;
копія (документа) - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.
Відповідно до ДСТУ 2732:2023:
документ - інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передача її у часі та просторі;
службовий документ - документ, який юридична особа створила або отримала у процесі діяльності, відповідним чином зареєструвала та/або засвідчила;
оригінал (службового документа) - примірник службового документа, який першим(и) набуває(ють) юридичної сили;
копія (документа) - документ, що містить точне знакове відтворення інформації оригіналу документа.
Отже, оригінал документа є першоджерелом для похідних від нього документів, таких як дублікат, копія, витяг, що в свою чергу спростовує твердження позивача про те, що хоча оригінал поданий у сканованому вигляді, це не позбавляє його статусу оригіналу.
Таким чином, суд приходить до переконання, що надання документа у сканованому вигляді не є виконанням вимоги, що визначена приписами Порядку №845 щодо необхідності надання оригіналу виконавчого документа.
Суд при вирішенні спору також враховує також правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та полягає в тому, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
Повертаючись до обставин спірних правовідносин, суд зазначає, що ОСОБА_1 не вчинив дію, передбачену Порядком № 845 щодо надання до заяви про виконання виконавчого документа його оригіналу, а відтак органом Казначейства правомірно не здійснено заходів, направлених на його виконання, отже, суд не вбачає порушення суб'єктом владних повноважень процедури механізму виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення
Судом встановлено, що на звернення позивача органом Казначейства надані обґрунтовані відповіді, при цьому, рішення про відмову у виконанні виконавчого документа не приймалось, оскільки позивачем не дотримано відповідний порядок звернення.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).
Суд зазначає, що приписи Порядку №845 є чіткими та передбачуваними та не містять множинного трактування щодо необхідності надати до заяви на виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) - оригіналу виконавчого документа.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на наведені у заявах по суті справи висновки Верховного Суду, оскільки у наведених позивачем справах правовідносини не є релевантними до спірних.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 №523/22795/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , компенсації у розмірі 41 145 грн 00 коп не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову у задоволенні основної позовної вимоги, у задоволенні похідних вимог слід відмовити також.
Суд підкреслює, що позивач не позбавлений можливості звернутись до органу Казначейства із заявою, оформленою відповідно до приписів Порядку №845.
Щодо застосування положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суд зазначає, що у даному випадку, оскільки на даний момент судом не встановлено бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 №523/22795/21, застосування вказаних положень не має місця у спірних правовідносинах, а відтак у задоволенні позовних вимог у цій частині суд відмовляє також.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646);.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.