Справа № 420/29421/24
23 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до Територіального сервісного центру МВС № 5146,
19.09.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла (вх. № 44186/24) заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в порядку п.1 ч.1 ст.153 КАС України - до подання позовної заяви.
В заяві ОСОБА_1 просить суд вжити заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на автомобіль марки BMW модель 330Е, 2018 р.в., VIM НОМЕР_1 , заборонивши вчиняти будь-якій особі дії щодо цього автомобіля, розпоряджатися, реєструвати, перереєструвати, знімати та ставити на облік в сервісних центрах, в т.ч. користуватися ним.
В обґрунтування заяви зазначено, що 26.06.2023 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ТЕК «Агент» договір купівлі-продажу № 0481на покупку з США автомобіля марки BMW модель 330E, 2018 р.в., VIN: НОМЕР_1 , транзитний номер 16ВМ4943. За автомобіль ним була сплачена сума в розмірі 440 850 грн (чотириста сорок тисяч вісімдесят п'ятдесят), що підтверджує видаткова накладна № 259 від 27.06.2023.
27.06.2023 ОСОБА_1 були передані наступні документи: акт передачі-прийняття автомобіля №0481 від 27.06.2023 видаткова накладна №259 від 27.06.2023, акт технічного стану від 27.06.2023, акт огляду реалізованого транспортного засобу від 27.06.2023.
18.09.2024 ОСОБА_1 звернувся по гарячій лінії до сервісного територіального центру щодо консультації по реєстрації транспортного засобу, де отримав інформацію, що зареєструвати автомобіль марки BMW модель 330Е, 2018 р.в., VIN: НОМЕР_1 , транзитний номер 16ВМ4943 не має можливості, так як 10.09.2024 до бази територіальних центрів головного сервісного центру МВС внесено іншого власника.
На даний час автомобіль марки BMW модель 330Е, 2018 р.в., VIN: НОМЕР_2 , знаходиться невідомо де, та невідомо, яка особа користується автомобілем.
Дії ТСЦ МВС № 5146 позбавили ОСОБА_1 права власності на автомобіль, суттєво порушили права та інтереси, за захистом яких він має намір звернутися з позовом до Одеського адміністративного суду у встановлений строк.
Предметом майбутнього позову буде оскарження дій ТСЦ МВС № 5146 та скасування реєстрації автомобіля марки BMW модель 330E, 2018 р.в., VIN: НОМЕР_1 , який належить позивачу.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.153 КАС України заява про забезпечення позову подається, серед іншого, до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною зазначеної статті визначено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Згідно з ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).
Суд зазначає, що вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача (заявника) та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач (заявник), співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.
У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача заначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода позивача (заявника) із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Відтак, суд зазначає, що стверджувані позивачем ознаки протиправності дій Територіального сервісного центру МВС № 5146 не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем (заявником) і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача (заявника) до відповідача, стосовно якої позивач (заявник) просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач (заявник) обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставою позову, з яким заявник має намір звернутися, є дії ТСЦ МВС № 5146 та скасування реєстрації автомобіля марки BMW модель 330E, 2018 р.в., VIN: НОМЕР_1 , який належить позивачу.
Тобто позивач фактично оскаржуватиме реєстрацію транспортного засобу, який був ним придбаний на підставі договору від 26.06.2023 № 0481, укладеним із ТОВ «ТЕК «Агент».
При цьому, в заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на автомобіль марки BMW модель 330Е, 2018 р.в., VIM НОМЕР_1 , заборонивши вчиняти будь-якій особі дії щодо цього автомобіля, розпоряджатися, реєструвати, перереєструвати, знімати та ставити на облік в сервісних центрах, в т.ч. користуватися ним.
Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Про це зазначив Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 17 січня 2024 року по справі №522/3999/23.
Також Верховний Суд нагадав висновки ВП ВС, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
В свою чергу, Кодекс адміністративного судочинства не містить такого виду забезпечення позову, як «арешт», що притаманно Цивільному процесуальному кодексу України (п. 1 ч. ст. 150 ЦПК України).
Це пояснюється тим, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Тобто, вчинення дій щодо реєстрації / перереєстрації транспортного засобу не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування спірної реєстрації, адже підставою для набуття права власності в даному випадку є цивільно-правова угода, зокрема договір купівлі-продажу.
У свою чергу, позивач посилається на порушення його права власності на автомобіль, яким користується невідома особа та невідомо, де сам автомобіль, що свідчить про наявність спору про право, а не публічно-правового спору із суб'єктом владних повноважень.
З огляду на предмет спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.
Таким чином, оскільки заявлений ОСОБА_1 у заяві спосіб забезпечення позову не відповідає вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до його подання.
Керуючись ст.ст. 150, 153 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до Територіального сервісного центру МВС № 5146 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк