23 вересня 2024 рокусправа № 380/14994/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення несвоєчасного розрахунку при звільненні -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 166088,16 грн (сто шістдесят шість тисяч вісімдесят вісім гривень 16 копійок).
Також просить стягнути на користь позивача 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову зазначено несвоєчасність виплати позивачу грошового забезпечення. Вказав, що повний розрахунок із позивачем здійснено відповідачем на виконання рішення суду, а не при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини. З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 17.07.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою від 19.07.2024 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 58821 від 01.08.2024), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що в силу приписів ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Вказав, що Наказом командира військової частини № 143 від 07.07.2021 року позивача з 07.07.2021 року виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Стверджує, що враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Таким чином, право на отримання перерахованого грошового забезпечення у позивача виникло виключно на підставі судових рішень, які були прийняті вже після його звільнення. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. Також звернув увагу на те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 59356 від 02.08.2024) у якій навів доводи, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2021 № 143 майстер-сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 червня 2021 року № 5-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з 07.07.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 380/15021/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 по 07.07.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 07.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, з врахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі № 380/15021/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі № 380/15021/23, в частині задоволення позову щодо перерахунку грошового забезпечення позивача у 2021 році, скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 07.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021;
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 07.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 року для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, відмовлено.
У частині задоволення позову щодо перерахунку грошового забезпечення позивача у 2020 році рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі № 380/15021/23 залишено без змін.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 380/15021/23, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2024, відповідачем 11.07.2024 виплачено грошове забезпечення ОСОБА_1 у сумі 128972,49 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача у АТ КБ «Приватбанк».
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Повний розрахунок із позивачем проведено відповідачем після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у повному розмірі, що встановлено вищевказаним судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду, які набрали законної сили, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірного грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою коштів на виконання судового рішення 11.07.2024, а не при виключенні останнього із списків частини 07.07.2021 то строк затримки розрахунку складає 1099 днів.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.07.2024 у справі № 460/14438/23. У цій постанові Верховний Суд як суд касаційної інстанції вирішував в межах розгляду цієї справи, була перевірка правильності застосування судами приписів статті 117 КЗпП України у відповідності до висновків Верховного Суду, сформованих у цивільній справі № 761/9584/15-ц та адміністративній справі № 806/2473/18. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначив таке.
Аналізуючи зміст указаних Міністерством оборони України прикладів справ, розглянутих Верховним Судом, які відповідач визначив, як подібні, Суд зауважує, що особливістю правовідносин у справах № 761/9584/15-ц та № 806/2473/18 було те, що на користь працівника було стягнуто конкретні суми, через що Верховний Суд пославшись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Водночас, переглядаючи судові рішення у цій справі (460/14438/23), колегія суддів зауважила, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Повертаючись до справи, що розглядається, Верховний Суд зазначив, що спірний період тривав з 01 лютого 2018 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 16 травня 2023 року (день несвоєчасної виплати грошового забезпечення). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Водночас, як зазначив Верховний Суд, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 31 січня 2018 року -дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.
Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.
Водночас підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
З огляду на такі правові висновки, суд вважає, що військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 08.07.2021 року (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 11.07.2022 року (1100 днів).
Відповідно до довідки № 186 від 17.08.2021 за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 16404,75 грн за травень 2021 року та 16404,75 грн за червень 2021 року, що за два місяці становить 32809,50 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 537,86 грн (за останні 2 місяці - 32809,50 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці).
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 537,86 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 1100 (кількість днів за який слід стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) = 591646,00 грн.
Разом з тим, суд враховує, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що при розгляді даної справи слід врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Позивач, обчислюючи належну до стягнення суму середнього заробітку вважає, що обґрунтоване та співмірне середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід розраховувати виходячи з частки виплаченого розміру індексації до наведеного вище загального розміру середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Суд враховує, що розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 128972,49 грн; розмір середньоденного грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 591646,00 грн. Таким чином частка (коефіцієнт співмірності) становить: 128972,49 грн / 591646,00 грн = 0,22. Виходячи з даного коефіцієнту співмірності, обґрунтоване середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.07.2021 року (день наступний після звільнення з військової служби) до 11.07.2024 року дорівнює: 1100 днів х 537,86 грн х 0,22 = 130162,12 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку що стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 130162,12 грн є обґрунтованим та співмірним.
Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 130162,12 грн.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.07.2021 по 11.07.2024 у розмірі 130162,12 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Ліпенком Ю.К. на підставі договору про надання правової допомоги № 35/24 від 13.07.2024 (далі - договір) та ордеру серії ВС № 1295535 від 15.07.2024.
Відповідно до п. 5.1 договору гонорар адвоката, порядок та строки його оплати визначаються сторонами у Замовленнях про надання послуг.
Відповідно до замовлення № 2 про надання правової допомоги від 13.07.2024 вартість наданих послуг позивачу становить 2000,00 грн: підготовка позовної заяви про зобов'язання нарахувати і виплатити клієнту середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить 1000,00 грн за 1 годину. Відповідно до розрахунку, адвокатом витрачено 2 години часу на підготовку позовної заяви, тому вартість правової допомоги визначено у сумі 2000,00 грн.
Позивачем сплачено 2000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжної інструкції № 0.0.3760571171.1 від 13.07.2024 із призначенням платежу: «Оплата замовлення № 2 від 13.07.2024».
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також враховуючи обґрунтування позовної заяви суд дійшов висновку, що зазначений гонорар є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у повному обсязі в сумі 2000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення несвоєчасного розрахунку при звільненні задовольнити частково.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.07.2021 по 11.07.2024 у розмірі 130162 грн (сто тридцять тисяч сто шістдесят дві) грн 12 коп.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1041 (одна тисяча сорок одна) грн 30 коп сплаченого судового збору.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 2000 (дві тисячі) грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарг и рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.П. Качур