ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" вересня 2024 р. справа № 300/4192/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання звільнити з військової служби солдата, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого на підставі ордера серії "АС" за №1096040 від 27.05.2024 діє адвокат Огородник Олег Валентинович (надалі по тексту - представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття та не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 30.04.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти та розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 30.04.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами - перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 у 2023 році призваний на військову службу під час мобілізації у зв'язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 і проведенням загальної мобілізації на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022. Позивач продовжує проходження військової служби на посаді головного сержанта військової частини НОМЕР_1 .
На переконання позивача, 30.04.2024 останнім здійснено спробу подання рапорту від 30.04.2024 про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами згідно абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII, у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років на ім'я командира медичної роти військової частини НОМЕР_1 .
Як вказує ОСОБА_1 , до коментованого рапорту долучено нотаріально завірені копії документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні 3 (трьох) дітей віком до 18 років, а саме: військовий квиток ОСОБА_1 серії " НОМЕР_2 , виданий 29.04.2023, паспорт громадянина України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб серії " НОМЕР_3 , видане 10.09.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії " НОМЕР_4 " за № НОМЕР_5 , видане 04.11.2022, свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії " НОМЕР_4 " за № НОМЕР_6 , видане 18.12.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії " НОМЕР_4 " за № НОМЕР_7 , видане 17.09.2012, посвідчення, що надає право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей на ім'я ОСОБА_2 серії "БС" за №467201, видане 25.08.2023, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №39773204 від 17.02.2022, довідка Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області за №57 від 01.04.2024 про сім'ю ОСОБА_1 .
Позивач вважає подані ним документи разом із рапортом від 30.04.2024 належними доказами на підтвердження перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. В той же час, стверджує, що відповідачем протиправно відмовлено у реєстрації рапорту у журналі реєстрації рапортів з підстав неможливості його подальшого задоволення та звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII.
Покликаючись на зміст припису, на підставі якого просить звільнити його з військової служби, чинний у редакції станом на дату складення рапорту від 30.04.2024, стверджує, що така не проводить розрізнення між дітьми військовослужбовця, котрі перебувають на його утриманні, за ознакою кровної спорідненості.
Таким чином, за переконаннями позивача, на його утриманні перебуває 3 (троє) дітей віком до 18 років, що надає йому безумовне право на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Одночасно судом витребувано у сторін письмові докази, необхідні для розгляду даної адміністративної справи (а.с.31).
Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом подання відзиву за №5076 від 09.06.2024, який надійшов та зареєстрований в канцелярії суду 17.06.2024 (а.с.34-38). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини.
Зазначає, що позивачем порушено вимоги статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV, відтак, у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 порядку подання рапорту від 30.04.2024 про звільнення з військової служби, такий до військової частини НОМЕР_1 фактично не надходив, що не спричинило у відповідача обов'язку з його розгляду та прийняття відповідного рішення по суті.
Окрім цього, відповідач звертає увагу, що доданий позивачем до матеріалів адміністративного позову рапорт від 30.04.2024 не містить доказів реєстрації відповідним відділом військової частини, а також доказів його направлення засобами поштового зв'язку з описом вкладення на адресу військової частини.
Підсумовуючи наведені аргументи, відповідач резюмує про недоведеність ОСОБА_1 наявності порушеного права, з огляду на що просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позов, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , згідно із Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", у 2023 році призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до військової частини НОМЕР_8 (а.с.7-14).
Як свідчать запис №17 військового квитка позивача серії " НОМЕР_2 , виданого 29.04.2023, ОСОБА_1 22.07.2023 зарахований у списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 згідно наказу за №243 на посаду головного сержанта, номер військово-облікової спеціальності "100975А" (а.с.11).
Матеріали справи не містять наказів про призначення чи переведення позивача на іншу посаду, при цьому, суд виходить з відомостей складеного ОСОБА_1 рапорту, за яким останній станом на момент подання позовної заяви проходить військову службу на посаді головного сержанта Військової частини НОМЕР_1 , обставина чого відповідачем не заперечується (а.с.11).
Згідно доводів позивача, 30.04.2024 останнім здійснено спробу подання рапорту від 30.04.2024 про його звільнення з військової служби, не розгляд якого відповідачем є предметом спору в даній адміністративній справі (надалі по тексту також - рапорт від 30.04.2024) (а.с.15).
Як з'ясовано судом зі змісту рапорту від 30.04.2024, такий адресований командиру медичної роти військової частини НОМЕР_1 , лейтенанту ОСОБА_6 (а.с.15).
З відомостей коментованого рапорту судом встановлено наступне: ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років (а.с.15).
Згідно доводів позивача, до рапорту від 30.04.2024 долучено нотаріально завірені копії документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні 3 (трьох) дітей віком до 18 років, а саме: військовий квиток ОСОБА_1 серії " НОМЕР_2 , виданий 29.04.2023, паспорт громадянина України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб серії " НОМЕР_3 , видане 10.09.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії " НОМЕР_4 " за № НОМЕР_5 , видане 04.11.2022, свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії " НОМЕР_9 , видане 18.12.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії " НОМЕР_10 , видане 17.09.2012, посвідчення, що надає право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей на ім'я ОСОБА_2 серії "БС" за №467201, видане 25.08.2023, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №39773204 від 17.02.2022, довідка Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області за №57 від 01.04.2024 про сім'ю ОСОБА_1 (а.с.15).
Втім, за доводами позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено розгляд коментованого рапорту про звільнення з військової служби та долучених до нього документів.
Матеріали адміністративної справи не містять будь-яких письмових доказів, котрі б можна було ідентифікувати як наказ по особовому складу про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби чи обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту від 30.04.2024.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не прийняття та не розгляду рапорту від 30.04.2024 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з сімейними обставинами - перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти та розглянути рапорт позивача від 30.04.2024, а також звільнити останнього з військової служби відповідно до абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 у 2023 році мобілізований до лав Збройних Сил України Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення в даній адміністративній справі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта, обставина чого відповідачем не заперечується.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин (складення рапорту про звільнення позивача з військової служби), а саме від 04.04.2024).
Абзацом 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону, визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
На переконання позивача, 30.04.2024 останнім здійснено спробу подання рапорту від 30.04.2024 про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами згідно абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII, у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років на ім'я командира медичної роти військової частини НОМЕР_1 .
Втім, за доводами позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не прийнято та не здійснено розгляд коментованого рапорту про звільнення з військової служби й долучених до нього документів.
Повертаючись до з'ясування питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (надалі по тексту також - Інструкція №40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Отже, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
При цьому, у такому рапорті безпосередньо зазначаються клопотання безпосередніх (прямих) командирів (начальників) військовослужбовця, що звернувся з рапортом, або обґрунтуванням їх відсутності, що свідчить про доведення до відома прохання про звільнення військовослужбовця та передачу його рапорту в порядку підпорядкування, однак не позбавляє права безпосереднього (прямого) командира (начальника) такого військовослужбовця відмовитися клопотати перед своїм безпосереднім (прямим) командиром (начальником) щодо порушеного питання.
Відтак, наявність у рапорті про звільнення з військової служби відміток усіх вищих посадових осіб про власне клопотання з порушеного питання вказує на безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.
В контексті порушеного позивачем питання щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 30.04.2024 військовою частиною, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Суд відзначає, що матеріали адміністративної справи не містять будь-яких письмових доказів, котрі б можна було ідентифікувати як наказ по особовому складу про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби чи відмову у задоволенні рапорту від 30.04.2024.
Водночас, необхідно наголосити на первинному обов'язку військовослужбовця подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
Повертаючись до фактичних обставин справи, до адміністративного позову подано копію рапорту про звільнення з військової служби, котрий, за доводами позивача, не було розглянуто військовою частиною з подальшим прийняттям наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Здійснюючи аналіз змісту, відображеного у коментованому рапорті, суд звертає увагу, поданий суду рапорт не налічує підписів вищих посадових осіб, до який таке клопотання повинне бути звернене у порядку підпорядкування, як і не включає інших відміток стосовно відмови клопотати з порушеного позивачем питання, з чого суд доходить висновку про не направлення та не доведення до відома про існування такого рапорту останнім, а отже про порушення ОСОБА_1 порядку подання рапорту про звільнення з військової служби у спосіб, передбачений законодавством, зокрема пункту 233 Положення №1153/2008.
Окрім цього, на переконання суду, важливо зазначити про неможливість застосування у спірному випадку припису статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яким передбачено можливість прямого (безпосереднього) звернення військовослужбовця до посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, тобто, до наступного прямого начальника, оскільки така може бути реалізована виключно за відсутності об'єктивної можливості вирішення порушеного питання за зверненням до безпосереднього начальника.
Доданий до адміністративного позову рапорт від 30.04.2024 не містить будь-яких відміток чи пояснень з приводу неможливості клопотати щодо його розгляду та задоволення до безпосереднього начальника, як і обґрунтувань стосовно не прийняття до розгляду такою посадовою особою, з чого суд доходить висновку про недоведеність ОСОБА_1 обставин, котрі б дали змогу стверджувати про реалізацію позивачем спроб щодо доведення до відома про зміст коментованого рапорту посадових осіб військової частини в порядку підпорядкування.
Стосовно доводів позивача щодо усної відмови у реєстрації рапорту від 30.04.2024 у журналі реєстрації рапортів з підстав неможливості його подальшого задоволення та звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII, суд відзначає наступне.
На виконання вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд критично оцінює доводи позивача стосовно вищеописаних у тексті судового рішення перешкод у подачі рапорту, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду жодного письмового чи іншого доказу, котрий би свідчив про зазначені у позовній заяві порушення посадових осіб військової частини, що слугували причиною не подання та подальшого не розгляду рапорту останнього про звільнення з військової служби, а також ідентифікуючі ознаки таких посадових осіб, як і не подано доказів на засвідчення повідомлення позивачем про можливі факти скоєних такими особами правопорушень у порядку, передбаченому законодавством.
Окрім цього, суд також враховує те, що позивач не скористався правом, визначеним частиною 5 статтею 262 КАС України, заявити клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у зв'язку з необхідністю здійснити виклик свідка у порядку, передбаченому статтею 92 Кодексу, а саме осіб, котрі були присутніми при спробі ОСОБА_1 подати коментований рапорт для його подальшого розгляду, та можуть повідомити про інші відомі їм обставини, які мають значення для розгляду даної адміністративної справи.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу також і на те, що пункт 233 Положення №1153/2008 не містить імперативних норм, якими врегульовано способи подання рапорту до військової частини, зокрема не містить прямої вказівки щодо особистого подання рапорту про звільнення з військової служби до командира підрозділу чи заборони звернутись з рапортом за допомогою поштового зв'язку.
Суд зазначає, що Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України за №40 від 31.01.2024 затверджена "Інструкція з діловодства у Збройних Силах України" (надалі по тексту також - Інструкція №40), яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (надалі по тексту також - військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням.
У кожній військовій частині (установі) організовується загальне (несекретне) діловодство (надалі по тексту також - діловодство), ведення якого покладається на службу діловодства, а там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства, яка призначається наказом командира (керівника) військової частини (установи). У разі призначення декількох відповідальних осіб серед них визначається старший та розподіляються обов'язки (пункт 1.12 Інструкції №40).
Служба діловодства відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює реєстрацію та веде облік документів із використанням СЕДО, машинних носіїв інформації, печаток і штампів; (пункт 1.13.3 Інструкції №40).
Відповідно до пункту 3.7.1 Інструкції №40, усі документи, що надходять до військової частини (установи), приймаються в уповноваженому органі у сфері діловодства військової частини (установи).
Зокрема, як визначено пунктом 3.7.5 Інструкції №40, факт і дата надходження документа до відповідального підрозділу військової частини (установи) обов'язково фіксується.
Документи, адресовані командирам (керівникам) військових частин (установ), а також такі, в яких не зазначено конкретної посадової особи або підрозділу військової частини (установи) як адресата, підлягають попередньому розгляду в службах діловодства військової частини (установи) (пункт 3.8.1 Інструкції №40).
Згідно приписів пункту 3.9.1 Інструкції №40, реєстрація документів в електронній та паперовій формах (надалі по тексту також - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Отже, наведені вище положення передбачають обов'язок відповідальних осіб з ведення діловодства військової частини щодо прийняття рапортів, в тому числі й про звільнення з військової служби, та їх реєстрації у журналі вхідної кореспонденції.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 про відкриття провадження у справі, судом також витребувано у відповідача відомості про подання ОСОБА_1 на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 всіх рапортів про звільнення з військової служби, в тому числі 30.04.2024, а також про реєстрацію таких (зворотній бік а.с.31).
Матеріали адміністративної справи містять довідку Військової частини НОМЕР_1 про відсутність отримання поштової кореспонденції за №5075 від 09.06.2024, за змістом якої Журнал обліку вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 не містить записів про отримання будь-яких рапортів (заяв) від ОСОБА_1 з клопотанням про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у період з квітня по травень 2024 року (а.с.38).
Водночас, суд також констатує, що адміністративний позов позбавлений будь-яких доводів позивача з приводу неможливості реалізувати подання рапорту про звільнення з військової служби засобами поштового зв'язку, як і не містить доказів на засвідчення вказаних обставин.
Більше того, суд критично ставиться до тверджень ОСОБА_1 , за змістом яких останнім "неодноразово поштовим зв'язком надсилались запити про надання інформації щодо ходу розгляду його рапорту [від 30.04.2024]", оскільки до матеріалів адміністративної справи позивачем не додано жодних доказів, які б підтверджували зазначене.
Відтак, суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставину позбавлення права та об'єктивної можливості письмово, через засоби поштового зв'язку, направити рапорт до безпосереднього командира на адресу військової частини.
Аналіз наведених вище по тексту судового рішення норм права дає можливість резонувати про наступне: військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених абзацом 12 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
З огляду на встановлені обставини, суд виснує про недоведеність позивачем протиправної бездіяльності щодо не прийняття та не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби з огляду на не здійснення ОСОБА_1 обов'язку подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
В контексті доводів позивача стосовно наявності у нього права на звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із сімейними обставинами - перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Так, з відомостей коментованого рапорту судом встановлено наступне: ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років (а.с.15).
Згідно доводів позивача, до рапорту від 30.04.2024 долучено нотаріально завірені копії документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні 3 (трьох) дітей віком до 18 років, а саме: військовий квиток ОСОБА_1 серії " НОМЕР_2 , виданий 29.04.2023, паспорт громадянина України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб серії " НОМЕР_3 , видане 10.09.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії " НОМЕР_11 , видане 04.11.2022, свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії " НОМЕР_9 , видане 18.12.2020, свідоцтво про народження ОСОБА_5 серії " НОМЕР_10 , видане 17.09.2012, посвідчення, що надає право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей на ім'я ОСОБА_2 серії "БС" за №467201, видане 25.08.2023, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №39773204 від 17.02.2022, довідка Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області за №57 від 01.04.2024 про сім'ю ОСОБА_1 (а.с.15).
Як слідує із змісту свідоцтва про шлюб серії " НОМЕР_3 від 10.09.2020, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, на засвідчення чого 10.09.2020 складено відповідний актовий запис №3 (а.с.16).
На час укладення шлюбу, у дружини позивача ОСОБА_8 (надалі по тексту також - ОСОБА_2 ) була неповнолітня дитина від попереднього шлюбу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зокрема, згідно свідоцтва про народження серії " НОМЕР_4 " за №162903 від 17.09.2012, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 17.09.2012 складено відповідний актовий запис №10; батько: ОСОБА_9 , мати: ОСОБА_7 (а.с.18).
Як слідує з наявних в матеріалах справи свідоцтв про народження, на час укладення шлюбу у позивача та ОСОБА_2 було двоє спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З відомостей свідоцтва про народження серії " НОМЕР_4 " за №311365 від 18.12.2020 встановлено наступне: ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 18.12.2020 складено відповідний актовий запис №107; батько: ОСОБА_1 , мати: ОСОБА_2 (а.с.19).
Відповідно до свідоцтва про народження серії " НОМЕР_4 " за №345311 від 04.11.2022, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 03.11.2022 складено відповідний актовий запис №299; батько: ОСОБА_1 , мати: ОСОБА_2 (а.с.20).
Таким чином, станом на день подання рапорту, ОСОБА_1 не значився батьком дитини дружини ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, а саме ОСОБА_5 .
З приводу долучення до позовної заяви посвідчення, що надає право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей на ім'я ОСОБА_2 серії "БС" за №467201, видане Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації від 25.08.2023, дійсне до 12.09.2030 (надалі по тексту також - посвідчення) (а.с.21-22), суд доходить наступних висновків.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина 2 статті 3 СК України).
За визначенням статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 за №2402-ІІІ (надалі по тексту також - Закон №2402-ІІІ), багатодітною є сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.
Наведене значення багатодітної сім'ї дає підстави суду для висновку, що позивач, його дружина та 4 (четверо) дітей є багатодітною сім'єю у розумінні вимог чинного законодавства.
Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 13 Закону №2402-ІІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї" від 02.03.2010 року за №209 затверджено "Порядок виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї", який визначає механізм виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї (надалі по тексту також - Порядок №209).
Так, у відповідності до пункту 2 Порядку №209, посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім'ї і дітей з такої сім'ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України "Про охорону дитинства" та іншими актами законодавства.
Перелік та види пільг, котрі надаються багатодітним сім'ям, встановлений статтею 13 Закону №2402-ІІІ.
Посвідчення, що надає право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей на ім'я ОСОБА_2 серії "БС" за №467201, видане Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації від 25.08.2023, дійсне до 12.09.2030, у графі "Діти" містить записи наступного змісту:
ОСОБА_5 , 2012 року народження;
ОСОБА_4 , 2020 року народження;
ОСОБА_3 , 2022 року народження.
Таким чином, суд доходить висновку, що долучене до матеріалів адміністративної справи посвідчення є документом, який підтверджує статус багатодітної сім'ї і дітей з такої сім'ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України "Про охорону дитинства" та іншими актами законодавства, водночас не може слугувати доказом на засвідчення факту утримання таких дітей позивачем.
Окрім цього, до матеріалів справи долучено довідку Боратинської сільської ради Луцького від району Волинської області "Про сім'ю ОСОБА_1 " за №57 від 01.04.2024 (надалі по тексту також - довідка за №57 від 01.04.2024) (а.с.25), як належного доказу підтвердження спільного ведення господарства та участі позивача у вихованні дітей, та, як наслідок, обґрунтованої підстави для звільнення позивача з військової служби з обставин наявності на утриманні трьох дітей віком до 18 років, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як слідує зі змісту коментованої довідки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 та із дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окремо відзначено, що позивач "є єдиним годувальником трьох малолітніх дітей, оскільки рідний батько дітей, ОСОБА_9 , не бере участі у їх вихованні та утриманні з 2018 року. Всі батьківській обов'язки відносно дітей взяв на себе ОСОБА_1 ". Також довідка за №57 від 01.04.2024 містить відомості стосовно батьків дружини, зокрема що такі "на заробітках за кордоном та не беруть участі у вихованні онуків" (а.с.25).
У контексті наведеного суд констатує, що попри обставину складення такого документу у довільній формі, водночас, за змістом останній відповідає ознакам довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб, форма котрої затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 року за №204 "Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб" (надалі по тексту також - Наказ №204).
Як слідує з Наказу №204, коментована довідка заповнюється відповідним підприємством (організацією) або виконавчим органом сільської (селищної) ради за місцем реєстрації сім'ї для пред'явлення до органу праці та соціального захисту населення.
Водночас, коментований нормативно-правовий акт втратив чинність згідно з наказом Міністерства соціальної політики України від 17.07.2019 року за №1106, а отже з 13.09.2019 (дати набрання чинності зазначеного наказу) дійсним законодавством не передбачено механізму отримання такої довідки, а також не визначено орган, який відповідальний за її видачу.
З огляду на вказане, суд критично оцінює зміст, відображений у довідці за №57 від 01.04.2024, більше того, беручи до уваги, що останню, в період чинності Наказу №204 було віднесено до способів доказування підстав для призначення державних соціальних допомог й підтвердження факту реєстрації та/або проживання у житловому приміщення (будинку) осіб, котрі претендують на отримання такої допомоги, зазначає про неможливість застосування коментованої довідки на засвідчення наявності обставин утримання особою трьох неповнолітніх дітей.
В силу вимог частини 1 статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 1 статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина 1 статті 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі №160/11228/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд встановив, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів на підтвердження того, що діти ОСОБА_2 не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
Враховуючи те, що діти ОСОБА_2 мають принаймні матір, а також батька, в силу вимог частини 1 статті 268 СК України, обов'язок щодо їх утримання не може бути покладено на їх вітчима.
Додатково суд звертає увагу, що наявна в матеріалах справи, та долучена, за словами позивача, до рапорту від 30.04.2024, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №39773204 від 17.02.2022, згідно відомостей якої виконавчий лист за №161/10126/13-ц, виданий 06.09.2013 Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_9 у користь ОСОБА_7 аліментів на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 12.06.2013 і до досягнення повноліття, повернуто стягувачу (а.с.23), тим не менш, не встановлює юридичного факту невиконання колишнім чоловіком дружини позивача батьківського обов'язку з утримання дітей.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Відтак, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
"Вітчим" і "пасинок" не мають настільки чітко визначених прав та обов'язків по відношенні один одного. Якщо "пасинок" має батька, який проживає окремо, то за нормами сімейного законодавства вони наділені по відношенню один до одного правами та обов'язками. Тобто, батько має своїм обов'язком утримувати неповнолітню дитину навіть, якщо вона проживає окремо від нього з матір'ю, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І навіть більше, з часом, така дитина (по досягненню повноліття) матиме обов'язок забезпечити утриманням свого непрацездатного батька, що потребує матеріальної допомоги (стаття 202 СК України).
З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати "утриманням", бо "утримання", це не "право", а безальтернативний та імперативно визначений "обов'язок" батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №500/5281/23 (адміністративне провадження № А/857/23479/23).
Отже, суд резюмує, що за змістом долучених до рапорту від 30.04.2024 документів, позивачем не надано належних доказів наявності правових підстав застосування до нього підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: чи були і ким порушені, не визнані або оспорювані права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
Згідно із частиною 7 статті 246 КАС України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Системний аналіз, зазначених норм КАС України дає підстави дійти висновку про те, що в порядку адміністративного судочинства здійснюється захист уже порушених прав особи (при цьому, між сторонами уже виникли правовідносини, з яких у свою чергу виник публічно-правовий спір), а не захист від можливих порушень прав у майбутньому.
В той же час, в спірних правовідносинах позивач фактично вказує про захист від можливого порушення його прав у майбутньому та не надає суду доказів порушення таких прав при зверненні до суду.
При цьому, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є саме наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18.
Отже, у разі наявності порушення вимог закону рішеннями, діями суб'єкта владних повноважень, зазначене не є достатньою і самостійною підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання таких протиправними є доведеність позивачем порушених його прав цими рішеннями/діями.
За відсутності у матеріалах справи доказів, котрі б свідчили про те, що розпочаті ОСОБА_1 процедурні дії з приводу подання рапорту про звільнення з військової служби є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, у відповідь на котрі у військової частини виникає безумовний обов'язок щодо розгляду такого по суті, суд доходить висновку про недоведеність позивачем протиправності щодо не прийняття та не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами - перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Адміністративний позов, як і матеріали позовної заяви позбавлені будь-яких аргументів і доказів, які б свідчили про реальне порушення прав позивача внаслідок дій Військової частин НОМЕР_1 , оскільки такі, по суті, не були і не могли бути здійснені в силу порушення позивачем порядку звернення з рапортом від 30.04.2024 про звільнення з військової служби.
Відтак, за наслідком констатації судом висновку про відсутність порушених відповідачем прав ОСОБА_1 в частині не прийняття та не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби від 30.04.2024, позовна вимога про визнання протиправними дій та зобов'язання звільнити з військової служби є передчасною і такою, що задоволенню не підлягає.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 ), АДРЕСА_2 );
представник позивача - адвокат Огородник Олег Валентинович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ за №805 від 27.03.2015; ордер на надання правової допомоги серії АС №1096040 від 27.05.2024), АДРЕСА_3 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_13 ), АДРЕСА_4 ; с. Ценжів, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77420.
Суддя Чуприна О.В.