23 вересня 2024 року Справа № 280/5939/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області,
третя особа - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у якому позивач просить суд:
1) визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 суми єдиного внеску, що обліковується в інтегрованій картці платника, скасувавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23752-50У, видану 04.10.2023 на суму 29765,25 грн, яка знаходиться на примусовому виконанні в Хортицькому відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
2) зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування з закриттям інтегрованої картки платника податків, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Крім того, просить стягнути на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову та подання заяви про забезпечення позову за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.12.2008 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Через відсутність належного матеріального підґрунтя з 2017 року він не здійснював підприємницьку діяльність, доходу від такої діяльності не отримував, через що і не подавав звітність. З 03.09.1996 позивач був директором ПП «ФІРМА «АТЛАНТ», тобто перебував у трудових відносинах та мав статус найманого працівника, що виключає обов'язок за відповідний період сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичної особи-підприємця. Через зазначені підстави вважає недоїмку з ЄСВ, включену в оскаржувану вимогу, безпідставною та незаконною, внаслідок чого остання підлягає скасуванню зі списанням суми боргу з ІКП. Про наявність податкової вимоги дізнався лише у січні 2024 року за допомогою застосунку «Дія» через відкриття відносно нього виконавчого провадження № 73707538 від 03.01.2024.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
18.07.2024 до суду надійшли пояснення Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вх.№33407), у яких зазначено, що 03.01.2024 до відділу надійшла заява за вих. №11497/5/08-01-13-05-08 від 24.11.2023, про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23752-50 У, виданої 04.10.2023 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління ДПС у Запорізькій області боргу з ЄСВ у розмірі 29765,25 грн. 03.01.2024 державним виконавцем, ОСОБА_2 , прийнято рішення та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73707538. Разом з цим, винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 32940,07 гривень. 15.01.2024 до відділу прибув боржник, ОСОБА_1 , з метою ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №73707538 та отримання постанови про відкриття виконавчого провадження із ідентифікатором доступу до матеріалів виконавчого провадження в електронному вигляді через автоматизовану систему виконавчого провадження, про що свідчить дата та підпис про отримання постанови боржником. На виконання ухвали суду від 27.06.2024 державним виконавцем, ОСОБА_2 , прийнято рішення та винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Станом на 17.07.2024 грошові кошти за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23752-50 У не стягувалися.
29.07.2024 судом отриманий відзив на позовну заяву (вх.№35263), у якому відповідач зазначає, що за даними єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 є 11.12.2008, а запис про державну реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 датується 08.01.2024, що фактично свідчить про обов'язок сплати єдиного соціального внеску за увесь період, на який була нарахована недоїмка з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем по момент її припинення. Отже, у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач як фізична особа-підприємець був платником єдиного внеску з 11.12.2008 по 08.01.2024. Вказує, що роботу за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Зауважує, що тільки з внесенням змін у статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності 01.01.2021, визначено, що фізичні особи-підприємці, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність та мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску у місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб. Станом на 30.09.2023 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість у сумі 29765,25 грн (недоїмка - 29340,74 грн, штрафи - 422,40 грн, пеня - 2,11 грн), яка зазначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23752-50 від 04.10.2023. Також зазначає, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0055835007 від 08.05.2019 направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу та отримано 29.05.2019 особисто платником ОСОБА_1 , у зв'язку з чим є належним чином врученим. Вказане рішення не оскаржувалась в адміністративному та судовому порядку, тому є узгодженим, а заборгованість підлягає сплаті платником в повному обсязі. У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23752-50 від 04.10.2023. Зважаючи на викладене, відсутні жодні правові підстави для визнання протиправною та скасування зазначеної податкової вимоги.
20.09.2024 до суду надійшли докази по справі на виконання ухвали суду від 10.09.2024 (вх.№43621).
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 25.06.2024 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 25.06.2024 суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 280/5939/24 та ухвалив зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 73707538, відкритому державним виконавцем Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кійко Андрієм Сергійовичем, на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2023 № Ф-23752-50У про сплату боргу на суму 29765,25 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/5939/24.
Ухвалою від 09.07.2024 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з цим позовом; відкрив провадження у справі, призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. Вказаною ухвалою суд також залучив Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; витребував від Головного управління ДПС у Запорізькій області належним чином засвідчені докази по справі, а саме: інтегровану карту платника податків ОСОБА_1 та розрахунок податкового боргу по вимозі про сплату боргу з єдиного внеску від 04.10.2023 № Ф-23752-50У; всі документи та матеріали, які стали підставою для винесення податкової вимоги від 04.10.2023 № Ф-23752-50У.
Ухвалою від 10.09.2024 суд витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідку за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_1 .
Рішення по справі ухвалюється з урахуванням перебування судді Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєвої К.В. у відпустці згідно з довідкою від 04.09.2024 за вих.№02-35/24/70.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 з 12.12.2008 по 08.01.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 04.10.2023 винесено податкову вимогу № Ф-23752-50У на суму 29765,25 грн.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) обліковувалась заборгованість:
- терміном сплати 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн за І квартал 2018 року;
- терміном сплати 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн за ІІ квартал 2018 року;
- терміном сплати 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року;
- терміном сплати 21.01.2019 у сумі 2457,18 грн за ІV квартал 2018 року;
- терміном сплати 19.04.2019 у сумі 2754,18 грн за І квартал 2019 року;
- терміном сплати 19.07.2019 у сумі 2754,18 грн за ІІ квартал 2019 року;
- терміном сплати 21.10.2019 у сумі 2754,18 грн за ІІІ квартал 2019 року;
- терміном сплати 20.01.2020 у сумі 2754,18 грн за ІV квартал 2019 року;
- терміном сплати 21.04.2020 у сумі 2078,12 грн за І квартал 2020 року;
- терміном сплати 20.07.2020 у сумі 1039,06 грн за ІІ квартал 2020 року;
- терміном сплати 19.10.2020 у сумі 3178,12 грн за ІІІ квартал 2020 року;
- терміном сплати 19.01.2021 у сумі 2200 грн за ІV квартал 2020 року.
Крім того, відповідачем було прийнято Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплачу (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0055835007 від 08.05.2019 на загальну суму 424,51 грн (штрафна санкція 422,40 грн та пені 2,11 грн).
За вказаний період було сплачено позивачем єдиний внесок в сумі 0,00 грн., у зв'язку з чим виникла недоїмка в сумі 29765,25 грн.
Не погоджуючись з винесеною вимогою про сплату боргу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною другою статті 5 Закону № 2464-VI встановлено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція).
Відповідно до підпунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
За частиною четвертою статті 6 Закону №2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.
Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 6 частини першої статті 1, частини третьої статті 25 Закону №2464-VI).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що позивач як фізична особа-підприємець, платник ЄСВ мав сплачувати відповідний внесок під час здійснення підприємницької діяльності.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, та гарантує особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування для фізичних осіб-підприємців є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, у якій суд зазначив, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як зазначив відповідач, у зв'язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2023 № Ф-23752-50У на суму 29765,25 грн.
З метою офіційного з'ясування усіх обставин справи ухвалою від 10.09.2024 суд витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідку за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_1 . На виконання ухвали суду пенсійним органом надано витребувану довідку з відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 , відповідно до яких наявна інформація про сплату страхових внесків лише за 2004-2016 роки.
Позивач наголошує на тому, що не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід від неї, оскільки перебував у трудових відносинах та мав статус найманого працівника, що виключає обов'язок за спірний період сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичної особи-підприємця.
Проте, судом не можуть бути взяті до уваги ці доводи позивача, оскільки законодавцем встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності, а твердження про перебування у трудових відносинах після 2016 року не підтверджується даними з довідки з відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, другої 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд зазначає, що законом передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
ОСОБА_1 з 12.12.2008 по 08.01.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, у зв'язку з чим був зобов'язаний у період з 2018 по 2020 роки сплачувати єдиний внесок. Разом з тим, у ході судового розгляду справи встановлено, що позивач у спірний період у трудових відносинах не перебував та сплата єдиного соціального внеску не відбувалась.
За таких обставин, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області правомірно було нараховано заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску та податкова вимога не підлягає скасуванню.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведені у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), місцезнаходження: вул. Василя Сергієнка, буд. 48-А, м. Запоріжжя, 69076; код ЄДРПОУ 35037233.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.09.2024.
Суддя К.В.Мінаєва