532/2709/23
2/532/153/2024
28.08.2024 м. Кобеляки
Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:
судді - Омельченко І.І.,
з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В.,
учасники справи:
позивач - ТОВ «Коллект Центр»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Титаренко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кобеляки цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
05 грудня 2023 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 24.06.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3372711844-88474, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 3500,00 гривень шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку позичальника, зареєстровану для цієї цілі в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Договір позики укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року, що акцептована відповідачем 24.06.2021 року шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень п. 1 ч. 6 і 12 ст. 3, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України. ОСОБА_1 здійснила дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» було перераховано грошові кошти в розмірі 3500,00 гривень. Перерахування грошових коштів на картку позичальника було здійснено за допомогою компанії ТОВ «Платежі онлайн», яка відповідно до умов Договору доручення № ПБ 1354/07 від 07.07.2020 року, що укладений між ТОВ «Платежі онлайн» і ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс», зобов'язалась надавати технічну можливість у перерахуванні коштів на картку позичальника на підставі укладеного договору позики. Пропозиція (оферта) на укладення електронного договору позики № 3372711844-88474 підписано ОСОБА_1 24.06.2021 року електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений позичальником в особистому кабінеті на сайті кредитодавця. Підписанням договору позики відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з усіма його умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
18.11.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 18-11/21, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, у тому числі за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року. В свою чергу, 10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, у тому числі за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року.
Станом на 09.11.2023 року загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом становить 35572,50 ривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3500,00 гривень; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 32072,50 гривень.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» прохав суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року в розмірі 35572,50 гривень; понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2684,00 гривень; понесені витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 гривень.
Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 07 грудня 2023 року по даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.45-46).
19 січня 2024 року, 11 березня 2024 року та 09 квітня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Титаренка С.О. надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 частково визнає позовні вимоги з наступних підстав. ТОВ «Коллект Центр» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за договором № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року, надавши їй в позику 3500,00 гривень. Проте ОСОБА_1 свого обов'язку належним чином не виконала і в порядку, передбаченому договором, кошти не повернула. Позивач стверджує, що станом на 09.11.2023 року загальна заборгованість за вказаним договором становить 35572,50 ривень, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 3500,00 гривень; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 32072,50 гривень. Однак кредитний договір припинив свою дію 14.07.2021 року, оскільки строк, на який надаваль позика, складає 20 днів. Відповідно дата повернення позики є 24 год. 00 хв. 14.07.2021 року (розділ 2 пп. 2.3 Договору). Сума процентів за користування позикою становить 1360,00 гривень за 20 днів. Проценти за користування позикою становлять 1,95 % за кожен день користування позикою, що становить 702 % річних. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач продовжив нараховувати відсотки в сумі 1360,00 гривень після припинення договору та нараховував до 09.11.2023 року. Тому вимоги позивача про стягнення процентів після 14 липня 2021 року (закінчення строку позики) не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Крім того, в порушення пункту 2.6 договору позики, без письмової згоди відповідача, ТОВ «Коллект Центр» змінив фіксовану процентну ставку і на суму заборгованості, яка складала 3500,00 гривень, безпідставно почали нараховувати по 3,9 % за кожен день прострочення кредиту. На думку адвоката Титаренка С.О., ТОВ «Коллект Центр» умисно завищив суму заборгованості за процентами, хоча повинні були нараховувати суму заборгованості по фіксованій процентній ставці 1,95 %.
Позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор не заявляє.
Вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» витрат за правничу допомогу в сумі 13000,00 гривень є необґрунтованою та не відповідає критерію співрозмірності витрат часу на підготовку однієї позовної заяви з урахуванням того, що дана справа є малозначною та буде розглядатися без участі представника позивача. Визначена сума гонорару за витрачений час адвоката є неспіврозмірна в порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, адвокат Титаренко С.О. прохав стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року в сумі 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1360,00 грн. - проценти за користування кредитом; повністю відмовити в стягненні витрат на правову допомогу.
28 травня 2024 року від представника ТОВ «Коллект Центр» Мостовенка О.І. надійшли пояснення, в яких вказано, що умовами договору позики на період, зазначений в п.п. 2.3 Договору, плата за користування кредитом встановлена в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом. Пунктом 2.7 Договору позики встановлено, що плата за користування кредитом нараховується в процентному значенні за фактичну кількість днів користування кредитом, визначену в п.п. 2.3 цього Договору, та починається в дату списання кредитних коштів з рахунку Товариства й закінчується в дату зарахування суми кредиту та плати за користування кредитом на рахунок Товариства. Відповідно до п. 9.6 Договору позики, сторони домовились, що після закінчення строку дії цього Договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані Товариством згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України на всю суму боргу та встановлюються в розмірі 1 404 % річних. Сторони погодили, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі, і у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання. Тобто кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тому позиція відповідача щодо неправомірності нарахування відсотків за договором надання позики є безпідставною та спростованою умовами договору.
Таким чином, представник ТОВ «Коллект Центр» прохав задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. у судовому засіданні позов підтримала та прохала задовольнити повністю. Крім того, зазначила, що первісний кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» нараховував відсотки відповідно до умов чинного законодавства та умов спірного кредитного договору до введення військового стану, тобто до 23.02.2022 року.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Титаренко С.О. в судовому засіданні позов визнав частково з підстав, викладених у поясненнях.
Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Судом встановлено, що 24.06.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3372711844-88474, за яким Товариство приймає на себе зобов'язання надати, а Позичальник має право отримати та зобов'язаний повернути кредит та сплатити плату за користування кредитом у вигляді нарахованих на суму кредиту процентів за фактичний строк користування кредитом у порядку встановленому цим Договором.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Договору, кредит надається в загальному розмірі (сума кредиту): 3500,00 гривень. Строк період користування кредитними коштами складає 20 днів та починається з 24.06.2021 року та закінчується 14.07.2021 року (включно).
На період, зазначений в пункті 2.3 Договору, плата за користування кредитом встановлена в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом.
Згідно пункту 9.13 Договору, за користування, наданими за цим Договором, грошовими коштами в строк, передбачений пунктом 2.3 цього Договору, встановлюється процентна ставка в розмірі 702 % річних.
Пунктом 2.7 Договору встановлено, що плата за користування кредитом нараховується в процентному значенні за фактичну кількість днів користування кредитом, визначену в пункті 2.3 цього Договору, та починається в дату списання кредитних коштів з рахунку Товариства й закінчується в дату зарахування суми кредиту та плати за користування кредитом на рахунок Товариства.
Сторони домовились, що після закінчення строку дії цього Договору, проценти за користування кредитом можуть бути нараховані Товариством, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, на всю суму боргу та встановлюються в розмірі 1 404 % річних та підлягають сплаті не пізніше дня, що слідує за днем відправлення відповідної вимоги позикодавця позичальнику засобами ІТС та/чи на адресу електронної пошти позичальника.
Кредит надається одноразово шляхом перерахування коштів виключно на рахунок позичальника, зазначений позичальником при подачі заяви про надання кредиту та зазначений в розділі 10 (Реквізити сторін) цього Договору (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 9.2 Договору, цей договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти цей Договір, надсилаються Товариству та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Судом встановлено, що договір позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором X572S7ZG (а.с.10).
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, іншого технічного засобу зв'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (cт. 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Положеннями ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 цього Закону передбачено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Нормами ч.ч. 3,6,7,8,12 ст. 11 цього Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У статті 12 цього Закону закріплено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету договір позики не був би укладений, суд вважає, що укладення договору позики в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року по справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року по справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Вищевикладене узгоджується також з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 червня 2022 року по справі № 757/40395/20-ц.
Підписавши договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 засвідчила, що вона погодилася на отримання грошових коштів у позику саме на умовах, що визначені в договорі позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року. Сторони узгодили всі істотні умови надання грошових коштів у позику, а отже, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.
Таким чином, договір позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року укладено між сторонами відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», тобто шляхом пропозиції на його укладення однієї сторони та її прийняття іншою стороною та підписанням зі сторони позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Також позивачем надано Графік розрахунків, який підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором X572S7ZG (а.с.10-зворот).
24.06.2021 року за допомогою ТОВ «Платежі Онлайн» було здійснено перерахування грошових коштів на суму 3500,00 гривень на картку позичальника НОМЕР_1 (а.с.11).
18.11.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» (кредитор) і ТОВ «Вердикт Капітал» (новий кредитор) було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 18-11/21 (а.с.16-17).
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 18-11/21, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 1360,00 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.18-зворот-20).
З розрахунку заборгованості (а.с.12-13,115) вбачається, що станом на 18.11.2021 загальна заборгованість за кредитним договором № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року становить 4860,00 гривень.
10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) і ТОВ «Коллект Центр» (новий кредитор) було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 (а.с.21-23).
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35 572,50 гривень, з яких: 3500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 32072,50 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.24-26).
Станом на 09.11.2023 року загальна заборгованість 35 572,50 гривень (а.с.14-15).
За змістом ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості лише в частині, а саме, що з 24.06.2021 по 14.07.2021 загальна заборгованість за кредитним договором № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року становить 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1360,00 грн. - проценти за користування кредитом.
При цьому, суд звертає увагу, що договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» 18.11.2022 року (а.с.16-17), а не 18.11.2021 року, як стверджує позивач.
З 15.07.2021 року по 17.11.2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» не нараховувало проценти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за кредитним договором № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року та 18.11.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» купив права вимоги за цим кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_1 , саме в розмірі 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1360,00 грн. - проценти за користування кредитом.
Водночас позивачем ТОВ «Коллект Центр» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» відсотків у розмірі 1404 % згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в період з 18.11.2022 року по 09.11.2023 року, тобто на момент дії воєнного стану на території України.
Відповідно до усталеної судової практики, після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування.
Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі № 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі № 522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі № 912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі № 149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі № 910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі № 5017/1987/2012.
Разом з тим, 15.03.2022 року прийнято Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022 року. Вказаним законом доповнювався розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а саме: до вказаного розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Таким чином, враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України і те, що договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги укладений між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» 18.11.2022 року, а не 18.11.2021 року, нарахування процентів з 18.11.2022 року в розмірі 30 712,50 гривень (32072,50 - 1360,00 (нараховані відсотки в межах дії договору)) є безпідставним.
Тому в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача нарахованих процентів у розмірі 30 712,50 гривень належить відмовити.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.
За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У статті 612 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
На підставі викладеного вище та враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 отримано грошові кошти за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року, але в порядку та на умовах кредитного договору не повернуто, внаслідок чого виникла заборгованість, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1360,00 грн. - проценти за користування кредитом.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі виходячи із розрахунку: 4860,00 грн. (задоволені позовні вимоги) х 100 : 35 572,50 грн. (ціна позову) = 14 % від сплаченого судового збору 2684,00 грн. = 375,76 грн.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, надано заявку на надання юридичної допомоги № 112 від 04.11.2023 року, витяг з Акту № 2 про надання юридичної допомоги від 08.01.2024 року (а.с.41-42).
З даних документів вбачається, що надання усної консультації з вивченням документів становить 3000,00 грн. (2 год. - 1500,00 грн.), складання позовної заяви про стягнення боргудля подачі до суду - 10000,00 грн. (5 год. - 2000,00 грн.).
Відповідно до платіжної інструкції № 0396740000 від 09.11.2023 року (а.с.40), ТОВ «Коллект Центр» сплатило АО «Лігал Ассістанс» 52 000,00 гривень згідно договору про надання юридичної допомоги № 02-01/2023 від 02.01.2023 року.
ТОВ «Коллект Центр» прохав суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 гривень.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто в розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони в разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц суд звернув увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, в положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Титаренко С.О. вважав, що вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» витрат на правничу допомогу в сумі 13000,00 гривень є необґрунтованою та не відповідає критерію співрозмірності витрат часу на підготовку однієї позовної заяви з урахуванням того, що дана справа є малозначною. Визначена сума гонорару за витрачений час адвоката є неспіврозмірна в порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц.
Враховуючи складність справи, обсяг та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності, реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, з урахуванням часткового задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскільки позовні вимоги задоволено на 14 %, суд покладає на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 1820,00 гривень (13000/100х14).
Керуючись статтями 12, 141, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 3372711844-88474 від 24.06.2021 року в сумі 4860,00 грн., з яких: 3500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1360,00 грн. - проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 375,76 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 1820,00 гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони:
позивач - ТОВ «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя