судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 211/1735/24 (провадження № 61-12478ск24)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання в розмірі частки від всіх доходів, щомісячно, починаючи стягнення з 01 березня 2024 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, або завершення навчання, в залежності від того, яка подія настане раніше.
14 травня 2024 року рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позову до суду, тобто з 14 березня 2024 року, але не більш ніж до досягнення повнолітньою дитиною
23 років за умови продовження навчання. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
08 серпня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року змінено, зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на період навчання, з 1/6 до 1/10 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно. В решті рішення суду залишено без змін.
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 08 серпня 2024 року, в якій він просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
11 вересня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 211/1735/24 за касаційним провадженням № 61-12478ск24 призначено судді-доповідачу Пророку В. В., судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Ситнік О. М.
18 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити за пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
З таким висновком не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
У частині другій статті 6 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Згідно із частиною другою статті 17, частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (частина перша статті 388 ЦПК України).
Статтею 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За вимогами частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню:
1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;
2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Так, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, зокрема у тому разі, коли ціна позову у справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що має наслідком відмову у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Такий особливий порядок доступу до касаційної інстанції зумовлений тим, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах, а оскарження в суді третьої інстанції має передусім відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону, мають значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника процесу.
Із аналізу пункту 1 частини першої та абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що норма пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, в якій ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовна під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження при оскарженні в касаційному порядку судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими спір вирішено по суті.
Із матеріалів справи № 211/1735/24 вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження необхідно встановити, чи підлягає касаційна скарга на вказані рішення розгляду судом касаційної інстанції.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди в судових рішеннях застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 635/1139/17,
від 13 квітня 2021 року в справі № 308/4214/18, від 07 грудня 2021 року в справі
№ 905/902/20.
Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 вказував, що судами порушені процесуальні норми під час оцінки доказів, оскільки при стягненні аліментів судами враховано неналежні докази.
Також вказав, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями; справа має для нього виняткове значення, що є підставою для відкриття касаційного провадження за підпунктамм «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошує право кожного на справедливий суд. Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею
14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Відмова у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року спричиняє обмеження конституційного права особи на оскарження судових рішень та унеможливлює реальне здійснення оскарження рішень судів, що є порушенням закріпленого у статті 6 Конвенції принципу доступу до правосуддя.
Вважаю, що колегія суддів помилково відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року.
Суддя О. М. Ситнік