Ухвала
20 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 643/4988/23
провадження № 61-11562ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та надання додаткового строку для прийняття спадщини,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_3 , який на час своєї смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
На день смерті спадкодавця до кола спадкоємців першої черги увійшли діти померлого, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2
19 вересня 1990 року батьки позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розлучились, після чого батько переїхав проживати у м. Харків.
На час розірвання шлюбу позивачці було три роки і з цього часу вона з батьком бачилась три рази, коли їй було 17 років, він разом із своєю дружиною ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_6 приїздили до них, за місцем їх з матір'ю проживання та теперішнього проживання в АДРЕСА_2 , для зустрічі.
В 2010 році позивачка із своїм сином ОСОБА_7 приїздила в АДРЕСА_1 до батька та гостювала біля 7 днів. Тривалий час, після зустрічі, вони спілкувалися з батьком, але в зв'язку із втратою телефону, в якому був записаний номер телефону батька, вона втратила зв'язок, батько їй не телефонував.
В подальшому ОСОБА_1 стало відомо з переписки із ОСОБА_2 про те, що батько образився на неї.
Позивачка про смерть батька дізналась 24 січня 2021 року, про що її повідомила ОСОБА_2 через соціальну мережу «Інстаграм». Крім того, сестра повідомила її про те, що квартиру батька, яка розташовувалась за адресою АДРЕСА_1 продали в зв'язку із його хворобою.
27 квітня 2023 року із Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вона дізналась, що відповідачка прийняла спадщину на спадкове майно - житлову квартиру в АДРЕСА_1 і ця квартира станом на 27 квітня 2023 року перебуває у власності відповідачки.
Позивачка зазначала, що ОСОБА_2 умисно не повідомила про смерть батька її та нотаріуса, та прийняла спадщину, оформивши на себе право власності на усе спадкове майно батька. В порушення положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус після одержання повідомлення про відкриття спадщини від ОСОБА_2 не повідомила про це всіх спадкоємців. Відповідачка умисно приховала факт її існування, не повідомивши нотаріуса про наявність інших спадкоємців, що призвело до того, що позивачка не мала можливості приїхати на поховання батька і фактично позбавила її права на частку спадщини після смерті батька. Оскільки, позивач з батьком жили далеко один від одного, а саме батько у м. Харків, а вона у м. Гайсин Вінницької області, та між ними були непорозуміння пов'язані із проблемами в сім'ї ОСОБА_1 , батько не зміг їй пробачити те, що вона повернулась до чоловіка, а тому не відповідав на її листи, та як наслідок вони втратили зв'язок, а тому їй не було відомо ні про його хворобу, ні про його смерть. Приїхати провідати батька також не було можливості, оскільки на її утриманні перебували двоє малолітніх дітей і вона перебувала в скрутному фінансовому становищі. Таким чином позивачка не звернулась у встановлений строк із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, оскільки до 24 січня 2021 року вважала батька живим.
ОСОБА_1 просила:
визначити позивачці додатковий п'ятимісячний строк для подання заяви до нотаріальної контори (нотаріуса) про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як пропущений з поважних причин;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_2 , серія та номер: 8-186, видане 30 березня 2016 року, видавник Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора на житлову квартиру АДРЕСА_3 , отримане на спадкове майно ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_2 , серія та номер: 8-767, 06 вересня 2016 року, видавник Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора на автомобіль марки та моделі Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, номер шасі (кузов, рами) № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який належало ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ТЗ НОМЕР_3 ;
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову відмовлено.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що не подання у встановлені законом строки до нотаріальної контори письмової заяви про прийняття спадщини було пов'язано з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв'язку з чим позивач не виконала свій процесуальний обов'язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця та перебування на утриманні малолітніх дітей не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини;
суд не вбачав порушення прав ОСОБА_1 видачею оспорюваних свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру та свідоцтва про право на спадщину за законом на автомобіль. Отже заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Човганюк А. М. про ухвалення додаткового рішення по справі відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ;
посилаючись на висновки, які містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, апеляційний суд виходив з того, що суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні;
апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що не подання у встановлені законом строки до нотаріальної контори письмової заяви про прийняття спадщини було пов'язано з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк;
наведені позивачем причини пропуску строку, як то необізнаність про смерть батька, неможливість приїхати до нього, перебування на утриманні малолітніх дітей, наявність скрутного матеріального становища, необізнаність про наявність спадкового майна не є поважними причинами пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону, оскільки не пов'язані із об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, з урахуванням також і того, що з дня смерті спадкодавця до звернення ОСОБА_1 з позовом минуло 8 років;
оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька, вона вважається такою, що не прийняла спадщину, а тому видача відповідачці свідоцтва про право на спадщину, права ОСОБА_1 не порушено й правові підстави для визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом відсутні.
ОСОБА_1 08 серпня 2024 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 21 серпня 2024 року ці недоліки було усунуто, зокрема подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвали суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року і ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, якою залишено без змін оскаржені ухвали.
В уточненій касаційній скарзі підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що слід відступити від висновків, наведених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та постановах Верховного Суду: від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц; від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20; від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18; від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17; від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17; від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20; від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц; від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц; від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц; від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20; від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20; від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18; від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц; від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17; від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20; від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц; від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц, у яких зроблено висновок про застосування частини третьої статті 1272 ЦК України у контексті незнання спадкоємцем про смерть спадкодавця та зазначено про те, що «причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку». ОСОБА_1 указує, що указані судові рішення не узгоджуються з вимогами статті 24 Конституції України, статей 13, 1272 ЦК України, статті 64 Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про судоустрій» та є помилковими та мають вади і Велика Палата Верховного Суду може відступити від усталеної практики.
Касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат