Дата документу 23.09.2024
Справа № 501/5345/23
2/501/40/24
12 вересня 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»
треті особи:
1 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович
2 державний виконавець Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кудряшова Тетяна Ігорівна
предмет та підстави позову: про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
Позивач 29.12.2023 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, державний виконавець Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кудряшова Тетяна Ігорівна) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, згідно якого просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7790 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем 28.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в розмірі 13 127,94 грн. та стягнути судові витрати у справі у розмірі 1 073,60 грн.
Позов мотивований тим, що позивач дізнався, що відносно нього відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №7790 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем 28.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в розмірі 13 127,94 грн. та судових витрат у справі у розмірі 1 073,60 грн.
Позивач не згодний з даним виконавчим написом, тому звернувся до суду із зазначеним позовом.
Від відповідача відзиву (пояснень) не надійшло.
До початку судового засідання позивач подала до суду заяву, про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити (а.с.6, 45).
Представник відповідача та нші сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з'явились.
Відповідно положень ч.2 ст.191 та ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 29.12.2023 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.16).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 08.01.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 19-20).
Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях сторін по справі, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В матеріалах справи містяться докази, в яких сторони по справі належним чином повідомлялися про час та місце судового розгляду справи, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства.
Разом з тим, відповідач та треті особи в судові засідання не з'являлися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з'явились до судового засідання.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 08.01.2024 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що 28.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем вчинено виконавчий напис за №7790 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в розмірі 13 127,94 грн. (а.с.13).
Постановою державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кудряшовою Т.І. відкрито виконавче провадження №65044191 (а.с.14).
ІV. Оцінка Суду.
Як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №20/01/20-1/2 від 20.01.2020, якому в свою чергу АТ «УкрСиббанк» на підставі договору факторингу №96 від 16.11.2017 відступлено право вимоги за картковим рахунком № НОМЕР_1 від 07.11.2013, укладеного між ПТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Отже, даний договір не посвідчений нотаріально відповідно до пункту 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса».
Надаючи оцінку даним доказам, суд зазначає наступне.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2014, визнано не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст.254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22.02.2014, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису №7790 від 28.01.2020 були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 05.06.2017 у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує наступне.
Згідно зі ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зокрема для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.87 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст.88 Закону України «Про нотаріат»).
Зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст.89 Закону України «Про нотаріат».
Вчинення виконавчого напису здійснюється в порядку, передбаченому главою 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.
Зокрема, згідно з Порядком, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій мають бути зазначені необхідні відомості про стягувача та боржника; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.
Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса.
Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.
Згідно з п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05.07.2017 по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами, згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після cпливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотеко держателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278 гс 18); від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц (провадження №14-706 цс 19); аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2020 року у справі №363/568/18 (провадження №61-49018 св 18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження №61-22164 св 19).
Письмового повідомлення з відміткою про отримання вимоги відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення боржника про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Виходячи з викладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно чч.1, 2, 3 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Позивач при подачі позову сплатила судовий збір за подання позову - 1073,60 грн. (а.с.1), який у зв'язку із задоволенням позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного - процесуального кодексу України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, державний виконавець Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кудряшова Тетяна Ігорівна) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7790, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем 28 січня 2020 року, за яким запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованість у розмірі 13 127,94 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ЄДРПОУ 35017877) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення виготовлено 23.09.2024.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко