Провадження № 22-ц/803/8226/24 Справа № 206/3424/22 Суддя у 1-й інстанції - Поштаренко О. В. Доповідач - Макаров М. О.
20 вересня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року по справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення,-
У листопаді 2022 року КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення.
Позов мотивовано тим, що відповідно до державної програми забезпечення населення України послугами водопостачання та водовідведення позивач надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам, які повинні оплачувати дані послуги щомісяця. Між КП «Дніпроводоканал» та ОСОБА_1 встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно Рішення Дніпровської міської ради № 526 від 20.04.1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал», абоненту відкрито особовий рахунок. Відповідно до довідки про склад сім'ї за місцем реєстрації відповідального квартиронаймача ОСОБА_1 , зареєстровані інші члени його сім'ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яких слід вважати солідарними боржниками, оскільки останні користуються нарівні з відповідальним квартиронаймачем усіма права та обов'язками, що випливають з договору найму. Відповідно до розрахунку позивача сума заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , якому відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , станом на 28.02.2022 складає 45612 грн. 49 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів. Крім того, позивач просив стягнути інфляційне збільшення суми боргу, що складає 11042 грн. 67 коп., та 3% річних, що складає 1374 грн. 57 коп. Таким чином, загальна сума заборгованості, що позивач просить стягнути на свою користь складає 58029 грн. 73 коп.
У травні 2024 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої остання просить збільшити розмір позовних вимог і вважати їх наступними: - стягнуто солідарно з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суму заборгованості за послуги водопостачання у розмірі 67628 грн. 54 коп., а саме: 55978 грн. 59 коп. - сума основного боргу, 1337 грн. 08 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення - 10312 грн. 87 коп. на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради та суму судового збору у розмірі 2481 грн. 00 коп.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення у розмірі 15711 грн. 44 коп., з них 15121 грн. 45 коп. - сума основного боргу, 138 грн. 03 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення суми боргу - 451 грн. 96 коп. та сплачену суму судового збору у розмірі 167 грн. 93 коп. з кожного.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі не виконали зобов'язання по своєчасній оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, та вказаної обставини не заперечували та здійснювали оплату за надання таких комунальних послуг.
В апеляційній скарзі КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що Предметом господарської діяльності Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради є надання послуг водопостачання та водовідведення.
Відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_2 та є споживачами послуг водопостачання і водовідведення.
Для оплати послуг водопостачання і водовідведення на ім'я відповідача ОСОБА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
За адресою: АДРЕСА_2 , надаються комунальні послуги у вигляді водопостачання та водовідведення, якими фактично користуються відповідачі, та у зв'язку із своєчасною несплатою за надані послуги утворилась заборгованість, відповідачі свої зобов'язання зі сплати комунальні послуги не виконали.
З уточненого розрахунку заборгованості по обліковому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що сума заборгованості за послуги водопостачання з відповідачів складає 67628 грн. 54 коп., з якої 55978 грн. 59 коп. - сума основного боргу, 1337 грн. 08 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення - 10312 грн. 87 коп. за період з січня 1999 року по жовтень 2022 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що доказів які б спростовували суму заборгованості або обов'язок щодо її погашення, відповідачами не надано, а отже вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є обґрунтованими. Вимоги в частині стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з січня 1999 року по жовтень 2022 року не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Оцінивши викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення заборгованості за період з листопада місяця 2019 року по жовтень (включно) 2022 року підлягає до задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до вимог ст.22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Приписами ч. 4 ст. 23 та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Разом з цим, Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зазначив про те, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов'язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право не платити за комунальні послуги (крім постачання теплової енергії) у разі їхнього невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів. Факт такої відсутності має бути підтверджено.
Таким чином, суд правомірно вважав встановленим той факт, що сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно яких позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі були зобов'язані сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.
Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2015 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, судом першої інстанції встановлено, що з розрахунку заборгованості по обліковому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що сума заборгованості за послуги водопостачання з відповідачів складає 67628 грн. 54 коп., з якої 55978 грн. 59 коп. - сума основного боргу, 1337 грн. 08 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення - 10312 грн. 87 коп. за період з січня 1999 року по жовтень 2022 року.
Обставина фактичного споживання відповідачами вказаної послуги з водопостачання та водовідведення не оспорювалась. Будь-яких платіжних документів, що підтверджують повну сплату означеного боргу, або власних розрахунків суми заборгованості з боку відповідачів суду подано не було.
Крім того, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Суд першої інстанції, відповідно до ст. 526, 541 ЦК України та ч.3 ст.9 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо зобов'язання відповідачів, як дієздатних, повнолітніх осіб, своєчасно сплачувати у солідарному порядку платежі за споживання комунальних послуг, однак встановлено, що відповідачами було порушено право позивача на отримання плати за послуги з водопостачання та водовідведення, яке підлягає захисту по суду.
Застосування позовної давності можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Разом з цим, суд першої інстанції, застосовуючи вірно норми матеріального права, зазначив, що за змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ч.1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями ст. 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Згідно ч.2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред'явлення позову (п.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року по справі №712/8916/17, постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №663/2070/15-ц, від 30 червня 2022 року по справі №335/6227/20).
Судом першої інстанції встановлено, що за наданими позивачем розрахунками заборгованість відповідачів виникла та була нарахована позивачем за період з січня 1999 року по жовтень 2022 року.
Із зазначеними позовними вимогами КП «Дніпроводоканал» ДМР звернулись до суду 08 листопада 2022 року.
За таких обставин, суд вірно дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення з відповідачів за період з січня 1999 року по грудень 2019 року включно, у зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права за цей період поза межами строку позовної давності, про що було заявлено відповідачами у справі (а.с.46 т.1).
Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період з листопада місяця 2019 року по жовтень (включно) 2022 року в розмірі основного боргу 15121 грн. 45 коп., з чим повністю погоджується й колегія суддів.
Також судом першої інстанції вірно зазначено, що вимога позивача про стягнення з відповідачів інфляційного збільшення та 3% річних, однак на суму заборгованості за встановлений судом період, підлягає задоволенню, з чим також погоджується й колегія суддів.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2 ст. 625 ЦК України.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
З огляду на наведене, у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену ч.2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц.
26 квітня 2017 року Верховний Суд України у справі №3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов'язання, згідно якої внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, стягнення інфляційних втрат і 3 % річних має відбуватися за останні три роки, які передували зверненню позивача до суду з даним позовом, тобто з листопада 2019 року по жовтень 2022 року включно.
Доводи апелянта щодо іншого періоду стягнення з урахування введення карантину на всій території України з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року колегією суддів до уваги не приймається, оскільки саме за цей період і стягнуто судом першої інстанції заборгованість відповідачів перед позивачами.
Також колегія суддів відзначає, що апелянтом не спростований проведений судом першої інстанції розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних на суму заборгованості, а тому колегія суддів приймає цей розрахунок та погоджується з тим, що за період з листопада 2019 року по жовтень 2022 року з відповідачів у солідарному порядку належить стягнути заборгованість у розмірі 15711 грн. 44 коп., з них 15121 грн. 45 коп. - сума основного боргу, 138 грн. 03 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення суми боргу - 451 грн. 96 коп..
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко