Справа № 396/766/24
Провадження № 2/396/383/24
Іменем України
17.09.2024 року м. Новоукраїнка
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді: Русіної А.А.,
за участю секретаря судового засідання: Оладенко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу №396/766/24 за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник АД "Діджи Фінанс"" звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3451033, згідно з умовами якого відповідач отримав 17 500,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Пунктом 7.1 цього договору визначено, що він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Однак, відповідач належним чином умов кредитного договору не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка становить 72 206,25 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 17 500,00 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 52 956,25 грн., заборгованість за комісією - 1 750 грн.. 13.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено договір факторингу № 07Т, за яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, які є боржниками ТОВ «МІЛОАН», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3451033 від 06.06.2021.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3451033 від 06.06.2021 в розмірі 72 206,25 грн., а також судові витрати та витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 03.05.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
30.07.2024 року ухвалою суду здійснено перехід розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
17.09.2024 року винесено ухвалу про заочний розгляд справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 12.08.2024 р. через систему "Електронний суд" надіслав заяву, в якій просить позовні вимоги задовольнити повністю, щодо винесення заочного рішення по справі не заперечує, а розгляд справи провести провести без участі представника.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, ухвала про відкриття провадження у справі разом з повісткою про виклик до суду надсилалися відповідачу, які останній не отримав про що свідчать два поштові конверти, які повернулися на адресу суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається повідомлений належним чином.
Крім того, відповідач додатково повідомлявся шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача на веб-сайті "Судова влада" 07.08.2024 року в судове засідання, яке призначене на 17.09.2024 року. Проте, в судове засідання не з'явився, відзив до суду не подав, із заявами та клопотаннями не звертався.
Справа розглядається відповідно до ст. ст. 280-281 ЦПК України, в порядку заочного розгляду, за формою спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, на підставі наявних доказів.
Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 06.06.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит № 3451033, згідно з умовами якого відповідач отримав 17 500 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором (а.с. 25-28).
Відповідно до п. 2.1. договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти.
Згідно із п. 3.3.2. договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.5. та п. 2.4. цього договору.
Пункт 7.1. Кредитного договору № 3451033 від 06.06.2021 року визначає, що цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту шляхом переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Укладаючи Кредитний договір ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підтвердженням добровільного укладення відповідачем кредитного договору є Анкета-Заява позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідача. Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, та в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується копією анкети-заяви на кредит від 06.06.2021 року (а.с. 12).
Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, відсотки за користування кредитом, комісія за надання кредиту (а.с. 29).
Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 17 500 грн. підтверджується платіжним дорученням № 48099516 від 06.06.2021 р. (а.с. 34).
Згідно розрахунку, сформованого 10.04.2024 р. директором ТОВ "Мілоан" ОСОБА_3 загальний розмір заборгованості по кредитку складає 72 206,25 грн., з яких: 17 500 грн. - тіло кредиту; 52 956,25 грн. - проценти; 1 750 - комісії (а.с. 9-11).
13 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено Договір факторингу № 07Т, відповідно до умов якого ТОВ "Діджи Фінанс" набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «МІЛОАН», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3451033 від 06.06.2021 р. (а.с. 44-46).
Відповідно до витягу з Додатку до Договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 р. загальний залишок боргу на момент відступлення прав вимоги складає 72 206,25 грн., з яких: 17 500 грн. - сума заборгованості за тілом; 52 956,25 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1 750 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с. 13).
27.09.2023 р. представником ТОВ "Діджи Фінанс" адвокатом Міньковською А.В. здійснювалась досудова письмова вимога за вих. № 3501010513-АВ щодо врегулювання боргового питання з ОСОБА_1 (а.с. 24).
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно Закону України «Про електронну комерцію», на правовідносини стосовно кредитного договору № 101339731 від 20.10.2022 поширюється дія цього закону.
У відповідності до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного «повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог суду не надано, правом на подачу відзиву відповідач також не скористалася.
Оскільки відповідач умови договору про споживчий кредит № 3451033 від 06.06.2021 року своєчасно і в повному обсязі не виконав, кредит не сплатив, в результаті чого виникла заборгованість, загальна сума якої складає 72 206,25 грн., тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» щодо стягнення заборгованості за зазначеним договором підлгає частковому задоволенню в розмірі 70 456,25 грн., з яких: 17 500 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 52 956,25 - заборгованість за відсотками.
Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначає наступне.
П. 1.5.1 кредитного договору № 3451033 від 06.06.2021 року передбачено комісію за надання кредиту: 1 750 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 % від суми кредиту одноразово.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, суд приходить до висновку, що положення п. 1.5.1 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1 750 грн. слід відмовити.
З приводу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Позивачем надано докази витрат на правову допомогу, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу складають 6 000,00 грн,
На обгрунтування витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи, представником позивача подано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 42649746 від 11.12.2023 року, укладеного між директором ТОВ "Діджи Фінанс" ОСОБА_4 та керуючим Адвокатським Бюро "Анастасії Міньковської" Міньковською А.В., Додаткова угода 003501010513 від 09.02.2024 р. до Договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023 р., Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 20.02.2024 р.
Відповідно до позиції висловленої у постанові КАС ВС від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Суд не наділений повноваженням, а відповідно - не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони (постанова Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі №922/619/18).
Відповідач з заявою про зменшення судових витрат не звертався.
З урахуванням викладеного, враховуючи характер виконаної представником позивача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема, тієї обставини, що представник позивача не приймала участь в судових засіданнях, враховуючи, що стороною відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 гривень
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 2 389 грн. 21 коп. (70 456,25 х 100 : 72 206,25 = 97,57 %, 2 422,40 х 98,63 % = 2 389 грн. 21 коп.).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 549, 611, 612, 625, 629, 639, 1040, 1054 ЦК України,ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (07405, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 243-А, ас 897, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN № НОМЕР_2 у АТ "Сенс Банк", МФО 300346) заборгованість за кредитним договором № 3451033 від 06.06.2021 р. в розмірі 70 456 (сімдесят тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн. 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (07405, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 243-А, ас 897, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN № НОМЕР_2 у АТ "Сенс Банк", МФО 300346) судовий збір в розмірі 2 389 (дві тисячі триста вісімдесят дев'ять) грн. 21 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Всього підлягає стягненню 78 845 (сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок п'ять тисяч) грн. 46 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: А. А. Русіна