Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2506/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
18.07.2024 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 47 808,12 грн., з яких 27 944,74 грн. вартість спожитої теплової енергії за договором про постачання теплової енергії з 01.03.2018 по 30.04.2019, інфляційні втрати у розмірі 15 636,69 грн. з 01.03.2018 по 30.04.2019, 3% річних у сумі 4 226,69 з 01.03.2018 по 30.04.2019, а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором про постачання теплової енергії №8900 від 01.02.2005 в частині оплати спожитої теплової енергії за період з 01.03.2018 по 30.04.2019.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 позовну заяву (вх.№2506/24 від 18.07.2024) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня отримання ним ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме надати до суду належні відомості щодо ціни позову.
23.07.2024 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 19.07.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№18555 від 23.07.2024).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 прийнято позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2506/24. Вирішено розгляд справи №922/2506/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України).
В той же день для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст.251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2506/24 від 24.07.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця встановлена ст.52 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Разом з цим, відповідно до ч.8 ст.176 ГПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно відповіді №698691 від 19.07.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, адреса реєстрації ОСОБА_1 в вказаному реєстрі відсутня.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
05.08.2024 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2506/24 від 24.07.2024 було повторно направлено на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Також, задля належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території фізичної особи ОСОБА_1 .
Згідно листа (вх.№21168 від 22.08.2024) Міністерства соціальної політики України станом на 21.08.2024 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформація про ОСОБА_1 відсутня.
Разом з цим, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, секретарем судового засідання 05.08.2024 було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача, зазначений позивачем в позовній заяві як засіб зв'язку із відповідачем. Однак, вказану телефонограму відповідачу передано не було, оскільки зазначений в позовній заяві номер не обслуговується.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
За приписами ч.10 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
З огляду на зазначене, судом на офіційному веб-порталі судової влади України було розміщено оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме, яким повідомлено ОСОБА_1 у справі № 922/2506/24 за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, як: відповідача, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 відкрито провадження у справі №922/2506/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.
В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.ст.251,252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 23.09.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Відповідач був орендарем нежитлових підвальних приміщень по проспекту Олександрівському (колишня назва проспект Косіора), 126 №1-:-16, 65-1 в літ.«А-4» загальною площею 247,6 кв.м за договором оренди №19 від 01.01.2000, який припинив свою дію 22.09.2020 згідно акту приймання-передачі нежитлових приміщень.
Зазначені нежитлові приміщення розташовані в будинку з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП “Харківські теплові мережі». Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення будинку в цілому.
01.02.2005 між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» (енергопостачальна організація) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (споживач) було укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії №8900 (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, за цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячої воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Обидві сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України (п.1.2.Договору).
Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби:
- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;
- гаряче водопостачання - протягом року;
- технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;
- кондиціювання повітря - по мірі необхідності (п.2.1.Договору).
Усі нові або реконструйовані системи теплоспоживання споживача до введення їх в роботу, повинні бути прийняті в експлуатацію енергопостачальною організацією згідно правил технічної експлуатації теплоспоживальних установок і теплових мереж з оформленням відповідного акта-допуску (п.2.2.Договору).
При недопоставках енергопостачальній організації газу газопостачальними організаціями чи введення останніми обмеження в його споживанні, тобто в зв'язку з виникненням умов, незалежних від енергопостачальної організації, по узгодженням з місцевими органами влади, температура мережної води в постачальному теплопроводі підтримується на рівні, який відповідає кількості наданого палива, що спалюється з подальшим перерахунком споживачеві за фактично спожиту теплову енергію (п.2.3.Договору).
Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (п.3.2.2.Договору).
Облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п.5.1.Договору).
Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору (п.5.3.Договору).
Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку 2 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п.5.4.Договору).
При відсутності приладів обліку або виході його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом (п.5.5.Договору).
У разі підключення споживача без приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) з приладами обліку - від загального споживання теплової енергії, визначеної за приладами обліку ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені за приладами обліку споживачів, підключених до ЦТП, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється споживачу - пропорційно його договірним навантаженням (п.5.6.Договору).
Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до установлених тарифів (п.6.1.Договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки відпустки-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання (у 2-х примірниках) (п.6.2.Договору).
Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальної організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (п.6.3.Договору).
Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:
- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;
- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (п.6.4.Договору).
Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових Джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату (п.6.5.Договору).
Відповідно до п.10.1. Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2005 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.10.4.Договору).
Доказів припинення дії Договору матеріали справи не містять.
Додатком №1 від 01.02.2005 до Договору, сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу.
Як вбачається з Додатку №2 від 01.02.2005 до Договору, сторонами визначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача.
Додатком №3 від 01.02.2005 до Договору, сторони погодили умови припинення постачання теплової енергії.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки та об'єкти соціальної сфери позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а постачання гарячої води - цілодобово.
Будинок за адресою м. Харків, проспект Олександрівський, 126 обладнаний приладом обліку, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення по об'єкту здійснювався згідно показань приладів обліку, встановленого у будинку.
Як вбачається з відомостей обліку споживання теплової енергії на тепловому пункті "житловий будинок проспект Олександрівський, 126" у період з спірний період позивач здійснив постачання теплової енергії у приміщення відповідача, розташоване за вказаною адресою.
Факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень підтверджується актами №170/8859 від 10.04.2018, №170/10379 від 26.10.2018, №170/11661 від 09.04.2019, №170/9556 від 28.10.2019 про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2018-2019 до будівель в цілому.
Вищезазначені акти на підключення та відключення опалення підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП «Харківські теплові мережі» та балансоутримувача будинку.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідні рахунки-фактури на оплату теплової енергії за спірний період та разом із супровідними листами надіслано їх на адресу відповідача.
Як стверджує позивач, відповідачем вказані рахунки оплачені в повному обсязі не були.
Як вбачається з матеріалів справи, по особовому рахунку відповідача №17000-6040 обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію за період з березня 2018 року по квітень 2020 року в сумі 27 944,74 грн.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості за отриману теплову енергію за договором про постачання теплової енергії №8900 від 01.02.2005 матеріали справи не містять.
На підставі вищезазначеного, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 15 636,69 грн. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019 та 3% річних у сумі 4 226,69 грн. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (із змінами) (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).
Пунктом 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.
Пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 12 Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України «Про теплопостачання»).
При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період з березня 2018 року по квітень 2020 року, відповідні рахунки-фактури з доказами їх направлення на адресу відповідача, акти підключення та відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії.
Таким чином, факт споживання відповідачем теплової енергії за Договором у період з березня 2018 року по квітень 2020 року позивачем належним чином доведено, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Разом з цим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Фізична особа - підприємець Жульов Ігор Олександрович (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинив свою підприємницьку діяльність 24.05.2019 за власним рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та в постанові Господарського суду Харківської області по справі № 922/1482/23).
З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем за договором про постачання теплової енергії №8900 від 01.02.2005 у розмірі 27 944,74 грн., беручи до уваги принцип змагальності сторін та стандарт переваги більш вагомих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Харківські теплові мережі" в частині стягнення основної заборгованості за договором про постачання теплової енергії №8900 від 01.02.2005 у розмірі 27 944,74 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 15 636,69 грн. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019 та 3% річних у розмірі 4 226,69 грн. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми % річних, інфляційних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач також просив суд судові витрати покласти на відповідача.
В позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на момент подання позову складається з суми судового збору, передбаченого частиною 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір» та поштових витрат відправлення позовної заяви з доданими документами (фіскальний чек, опис вкладення).
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на поштові відправлення процесуальних документів на адресу відповідача позивачем надано суду копії опису вкладення у цінний лист, поштову накладну та фіскальний чек оплати відповідного поштового відправлення на суму 55,00 грн.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що поштові витрати, пов'язані із розглядом справи, в розмірі 55,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, враховуючи, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України поштові витрати, пов'язані із розглядом справи в сумі 55,00 грн. підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119; р/рахунок НОМЕР_2 в Філії Харківського обласного управління АТ “Ощадбанк», МФО 351823) вартість спожитої теплової енергії за договором про постачання теплової енергії №8900 від 01.02.2005 за період з 01.03.2018 по 30.04.2019 у розмірі 27 944 (двадцять сім тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 74 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 636 (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 69 коп. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019, 3% річних у сумі 4 226 (чотири тисячі двісті двадцять шість) грн. 69 коп. за період з 01.03.2018 по 30.04.2019, суму судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та поштові витрати у розмірі 55 (п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "23" вересня 2024 р.
Суддя Т.О. Пономаренко