вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" вересня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1149/24
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б, код: 37226740)
до
Фізичної особи-підприємця Хміль Михайла Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення 10799,84 гривень,
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (надалі по тексту - позивач/ТОВ «Медіа Група Україна») через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 01.05.2024 сформовано позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хміль Михайла Євгеновича (надалі по тексту - відповідач/ФОП Хміль М.Є.) заборгованості за субліцензійним договором від 24.12.2021 № УНІ-130517/2021 у загальному розмірі 10799,84 гривень, з яких: 6920,00 гривень основний борг, 2654,06 гривень пеня, 413,05 гривень 3% річних, 812,73 гривень інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за субліцензійним договором від 24.12.2021 № УНІ-130517/2021, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.05.2024 відкрито провадження у справі № 911/1149/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою зобов'язано позивача надати до суду письмові пояснення щодо способу підписання додаткових угод від 01.04.2022 № 1 та від 21.07.2022 № 2.
Відповідач, який належним чином повідомленний про розгляд справи, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання 15.05.2024 відповідачем ухвали про відкриття провадження від 08.05.2024 у справі № 911/1149/24, відзив на позов не подав.
Разом із тим, судом встановлено, що в перебігу розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.08.2024 внесено запис про зміну місцезнаходження відповідача та станом на день ухвалення рішення у цій справі адресою місцезнаходження відповідача є - 07433, Київська обл., Броварський р-н, село Богданівка, вул. Миру, будинок 56А.
Суд зазначає, що у відповідності до приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Однак, в порушення приписів названої статті, відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження в перебігу розгляду справи.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу для реалізації свого процесуального права на подання відзиву на позов та доказів на спростування доводів позивача щодо наявності у відповідача боргу.
Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ «Медіа Група Україна» (далі також - ліцензіат) та ФОП Хміль М.Є. (далі також - субліцензіат) 24.12.2021 укладено субліцензійний договір № УНІ-130517/2021 (далі - договір), за умовами п. 2.1. якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програми шляхом її розповсюдження у складі Соціального Пакету (обов'язково) та Базового пакету (обов'язково) та в решті пакетів (на вибір субліцензіата) за допомогою технології аналогової мережі (далі - «право на розповсюдження»), а Субліцензіат зобов'язується оплатити та використовувати надане йому право на Розповсюдження відповідно до умов цього Договору.
Згідно п. 2.2. договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми Актами прийому-передачі прав (далі - "Акт"), датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися Ліцензіатом, а також Субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє Субліцензіату два підписаних зі сторони Ліцензіата примірники Акту рекомендованим листом або кур'єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання Акту підписати та повернути Ліцензіату один примірник Акту. У випадку, якщо у вказаний строк Ліцензіат не отримав від Субліцензіата підписаний примірник Акту, Акт вважається підписаним Субліцензіатом та право на Розповсюдження Програм переданим Субліцензіату.
Пунктами 4.1 та 4.2 договору передбачено, що винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України. Щомісячна сума винагороди становить 5830,00 грн без ПДВ.
У відповідності до пункту 4.5 договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов'язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.
Відповідно до пункту 6.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Так, на виконання умов договору укладеного договору ТОВ «Медіа Група Україна» у період з 01.01.2022 по 21.07.2022 було надано ФОП Хміль М.Є. послуги обумовлені договором на загальну суму 12750 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів прийому-передачі прав, складених позивачем, а саме:
- від 31.01.2022 № 40 на суму 5830 гривень;
- від 28.02.2022 № 1344 на суму 5830 гривень;
- від 31.03.2022№ 2663 на суму 100 гривень;
- від 30.04.2022 № 4006 на суму 100 гривень;
- від 31.05.2022 № 5301 на суму 100 гривень;
- від 30.06.2022 № 6492 на суму 583 гривень;
- від 21.07.2022 № 7738 на суму 207 гривень.
Вказані акти прийому-передачі прав надіслані на адресу відповідача, що, підтверджується наявною у матеріалах справи копією опису вкладення у лист від 19.08.2023 № 030561347622. При цьому, відповідач проти факту отримання актів, як і сам факт надання зазначених послуг в перебігу розгляду справи не заперечував.
Відповідач покладений на нього умовами договору обов'язок щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг виконав частково перерахувавши на користь ТОВ «Медіа Група Україна» 5830 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.02.2022 № 242, копія якої наявна у матеріалах справи. Перехахування грошових коштів здійснено відповідачем із призначенням платежу: «…згідно рахунку на оплату № 40 від 31.01.2022р. Невиключне право на ретрансляцію каналів Україна НЛО ТВ Індіго тв в період 1.01.2022-31.01.2022…».
Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі за укладеним договором, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 6920,00 гривень, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності дост. 173 Господарського кодексу України одинсуб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг обумовлених пунктом 2.1. договору на користь відповідача на загальну суму 12750 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.5 договору встановлено, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов'язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте, як підтверджується матеріалами справи, в порушення умов договору відповідач свій обов'язок щодо оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі не виконав, частково оплативши лише 5830,00 гривень, у зв'язку з чим станом на дату звернення позивача до суду з розглядуваним позовом за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 6920,00 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не спростовано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 6920,00 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.
Крім того, як зазначає позивач у позові, сторони погодили зменшити розмір винагороди таким чином: за березень 2022 року - 100,00 гривень без ПДВ, за квітень 2022 року - 100,00 гривень без ПДВ, за травень 2022 року - 100,00 гривень без ПДВ, за червень 2022 року - 583,00 гривень без ПДВ, за 21 день липня 2022 року - 207,00 гривень.
На підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи додаткову угоду від 21.07.2022 № 2, яка, за твердженнями позивача, надсилалась на адресу відповідача, проте останній не підписав та не повернув її.
Суд зазначає, що наявна у матеріалах справи копія додаткової угоди від 21.07.2022 № 2 до договору жодною зі сторін не підписана, а доказів її надсилання до матеріалів справи не надано, між тим за умовами п.п. 8.2., 8.6. договору договір може бути змінений чи доповнений тільки за взаємною згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди, яка з моменту її укладення стає невід'ємною частиною договору; всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками ліцензіата, а також субліцензіата.
Враховуючи, що додаткова угода від 21.07.2022 № 2 не підписана сторонами, то така не створює для сторін будь-яких правових наслідків, тому правочином, який регулює взаємні права та обов'язки сторін, є саме підписаний між сторонами договір.
Разом з тим, незважаючи на те, що додаткова угода № 2, в якій зокрема передбачалось зменшення цін винагороди між сторонами не підписана, позивач виставив відповідачу акти приймання-передачі прав із цінами, які були передбачені проектом додаткової угоди і позивач просить стягнути з відповідача суму винагороди, яка складається саме із зменшених цін ніж та ціна, яка встановлена пунктом 4.2 договору.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2654,06 гривень пені, 812,73 гривень інфляційних втрат та 413,05 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період з 16.03.2022 по 28.03.2024.
З наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що розрахунок здійснювався позивачем з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Судом встановлено, що пунктом 5.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов'язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 2654,06 гривень пені, 812,73 гривень інфляційних втрат та 413,05 гривень 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
А саме суд приймає рішення про стягнення з ФОП Хміль М.Є. на користь ТОВ «Медіа Група Україна» 6920,00 гривень основного боргу, 2654,06 гривень пені, 812,73 гривень інфляційних втрат та 413,05 гривень 3% річних.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хміль Михайла Євгеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б, код: 37226740) 6920,00 гривень основного боргу, 2654,06 гривень пені, 812,73 гривень інфляційних втрат, 413,05 гривень 3% річних та 2422,40 гривень судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2024.
Суддя Р.М. Колесник