ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2024Справа №910/5189/24
За позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк", м. Київ
до Міністерства юстиції України, м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Київ
про скасування наказу та поновлення запису,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Литвин А.А. (в порядку самопредставництва);
від третьої особи:Дмитрієв С.О. (адвокат за ордером серія АІ№1700173 від 11.09.2024).
26.04.2024 року Акціонерного товариства "Сенс Банк" (позивач) звернувся о Господарського суду міста Києва з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України (відповідач)від 27.03.2020 року №1255/5 та поновлення запису про право власності від 29.10.2019 №33949185, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2019 №49465936.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/5189/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та призначено підготовче засідання на 16.07.2024.
17.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
16.07.2024 до суду від третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження у справі та письмові пояснення.
В підготовчому засіданні 16.07.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до17.09.2024.
19.08.2024 до суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову та клопотання про закриття провадження у справі.
16.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В підготовче засідання 17.09.2024 позивач не з'явився, про час та місце повідомлений належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судом було відмовлено в його задоволенні та оголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Також дослідивши в підготовчому засіданні матеріали справи, клопотання третьої особи про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1 і 2).
Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, згідно з пунктами 6, 13 частини 1 якої до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №920/40/19.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 у справі №807/137/18, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дійшла висновку, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таким чином, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто, сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, відповідно до пунктів 6, 13 частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Зазначений правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно, реєстрації або обліку прав на нерухоме майно, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Водночас за змістом частини 1 статті 19 Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як вбачається з позовної заяви, 27.02.2020 Міністерством юстиції України було видано Наказ №1255/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скаргу ОСОБА_1 від 09.12.2019 було задоволено в повному обсязі та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2019 №49465936, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» м. Києва Геращеко В.В.
Відповідно до рішення від 01.11.2019 №49465936 право власності на нежитлове приміщення загально площею 162, 7 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (попереднє найменування позивача).
У зв'язку з тим, що, на думку позивача, Міністерством юстиції при розгляді скарги та прийнятті рішення було порушено вимоги законодавства, а саме Постанови Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015, якою затверджено «Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації», позивач звернувся до суду з вказаним позовом, відповідно до якого просить суд скасувати наказ Міністерства юстиції України (відповідач) від 27.03.2020 року №1255/5 та поновити запис про право власності від 29.10.2019 №33949185, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2019 №49465936.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, до моменту прийняття рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 01.11.2019 №49465936, власником нежитлового приміщення загально площею 162, 7 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 була фізична особа, яка не мала статусу підприємця - ОСОБА_1 , і в результаті прийняття оскаржуваного наказу майнові права на спірне майно повернулися у його власність.
Окрім того, як зазначає третя особа у клопотанні про закриття провадження у справі, вищевказане майно не було предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, оскільки зазначеним майном забезпечувалось виконання зобов'язань за кредитним договором №40.29-48/171 від 27.04.2027, який був укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та громадянином ОСОБА_1 і кредит видавався фізичній особі на поточні потреби, а не для здійснення господарського (підприємницької) діяльності, а забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором також надавалось фізичною особою ОСОБА_1 шляхом передачі в іпотеку банку приміщення за іпотечним договором №013/191-1 від 27.04.2007.
Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини 1 статті 20 ГПК України та має розглядатися за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 ЦПК України.
Подібна правова позиція стосовно визначення юрисдикції у таких справах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 910/16898/21.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду (стаття 12 цього ж Кодексу).
З огляду на викладене, провадження у справі належить закрити.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
При цьому, судом враховано, що обмеження позивача у його праві на доступ до суду є недопустимим.
Частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, указавши, що "заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти росії", заява № 21851/03).
За таких обставин, на виконання вимоги частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд роз'яснює позивачу право останнього звернутись з відповідними позовними вимогами до суду загальної юрисдикції, визначеного у відповідності до територіальної юрисдикції (підсудності), встановленої Цивільним процесуальним кодексом України.
Частиною 4 ст. 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Позивачем по справі не подано клопотання про повернення судового збору.
З урахуванням наведеного, у суду відсутні правові підстави щодо повернення судового збору станом на момент постановлення ухвали про закриття провадження по справі.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі №910/5189/24 за Акціонерного товариства "Сенс Банк" до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування наказу та поновлення запису.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
повний текст ухвали підписано 23.09.2024
Суддя Сергій МОРОЗОВ