ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.09.2024Справа № 910/2908/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Олексюк О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про визнання недійсним пункту договору
за участю представників сторін:
від позивача: Приходько С.В.
від відповідача: Жирний О.С.
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (далі - АТ «Київоблгаз», позивач) до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) про визнання недійсним п. 13.5 договору транспортування природного газу № 1512000723 від 17.12.2015.
У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що п. 13.5 договору, який передбачає нарахування замовнику пені за вказаним договором, суперечить принципам розумності та справедливості, оскільки встановлює значну фінансову відповідальність позивача, в той час, як аналогічна відповідальність оператора (відповідача) за порушення ним своїх зобов'язань цим договором не передбачена, а тому є підстави для застосування ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України щодо визнання договору недійсним.
У позові АТ «Київоблгаз» просить визнати пункт 13.5 договору транспортування природного газу № 1512000723 від 17.12.2015, укладеного між ПАТ «Укртрансгаз» (правонаступником якого є АТ "Укртрансгаз") та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», недійсним з моменту його укладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений законом строк подав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, зазначив, що позов є безпідставним, застосування санкцій у вигляді пені відповідно до п. 13.5 договору є законною мірою відповідальності за порушене договірне зобов'язання, яке сторони погодили, уклавши договір, а тому просив відмовити у задоволенні позову.
У підготовчому засіданні представник АТ «Укртрансгаз» подав заяву про визнання дій АТ «Київоблгаз» щодо подання безпідставного позову зловживанням процесуальним правом за ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).
Розглянувши вказану заяву АТ «Укртрансгаз» та заслухавши думку сторін з цього приводу, суд дійшов висновку, що дії, вчинені позивачем шляхом подання даного позову, не є зловживанням своїми процесуальними правами.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі ст. 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом) справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
У даному випадку суд вважає, що подання позивачем позову, що розглядається, не призвело до порушення прав позивача, а тому відповідні дії АТ «Київоблгаз» у даній справі не є зловживанням своїми процесуальними правами, суд розцінює їх як реалізацію позивачем права на судовий захист у обраний ним спосіб.
Водночас відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Також у рішеннях Європейського суду з прав людини "Саф'яннікова проти України" (2007 рік), "Сілін проти України" (2006 рік), суд наголошував на тому, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів.
З огляду на вказане у суду відсутні підстави для визнання зловживанням процесуальними правами дій позивача такими, що суперечать завданню господарського судочинства, а відтак, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 02.07.2024, у задоволенні заяви відповідача було відмовлено.
Також ухвалою Господарського суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 02.07.25024, підготовче провадження було закрите та призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення в судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Установлено, що 17.12.2015 між ПАТ «Укртрансгаз», правонаступником якого є АТ "Укртрансгаз" (оператор) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (замовник) був укладений договір транспортування природного газу № 1512000723 (далі - договір), відповідно до якого оператор надає замовнику послуги з транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник оплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.
Відповідно до п. 2.3 договору послуги, яку можуть бути надані замовнику за цим договором: послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи; послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі затверджених номінацій; послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї. Обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору.
Згідно з п. 2.6 договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.
Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів (п. 2.7 договору).
Згідно з п. 4.1 договору замовник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг.
Пунктом 13.5 договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 17.1 договору цей договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 31.12.2016, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме - з 01.12.2015 року. Цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що пункт 13.5 договору не відповідає чинному законодавству України, а саме - суперечить принципам розумності та справедливості.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з такого.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 32 Закону "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом ГТС та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками. Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо.
Отже з наведеної статті Закону вбачається, що договір транспортування природного газу укладається відповідно до типового договору, затвердженого Регулятором, умовами якого визначено його предмет - забезпечення надання послуг транспортування природного газу, та передбачено, що вартість послуг транспортування природного газу встановлюється в договорі.
Так, на виконання вимог статті 32 вказаного Закону, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу, відповідно до умов якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому правочині вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Розділом XIII Типового договору регламентовано порядок відповідальності сторін у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Зокрема, сторона, яка не виконує умови цього договору та (або) умови Кодексу, зобов'язана в повному обсязі відшкодувати збитки, завдані іншій стороні. Оператор відповідає за втрату газу замовника в газотранспортній системі під час його транспортування від точки входу до точки виходу у розмірі фактичних втрат, якщо не доведе, що втрата сталася не з його вини. Оператор несе відповідальність за неналежне надання послуг транспортування природного газу лише з моменту його отримання в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сторони добросовісно співпрацюють з метою забезпечення ефективної та безпечної експлуатації і використання газотранспортної системи. Сторони зобов'язуються вживати всіх можливих заходів задля уникнення або зменшення збитків. Сторона не має права на відшкодування збитків у тій частині, в якій вона могла б їх уникнути в разі вжиття всіх залежних від неї заходів.
Судом встановлено, що при укладенні сторонами договору транспортування природного газу № 1512000723 від 17.12.2015, який кореспондується з умовами типового договору, сторонами було погоджено предмет, ціну, порядок та умови проведення розрахунків, відповідальність сторін та інші умови, в тому числі відповідальність у вигляді сплати пені замовником в разі порушення строків оплати поставленого газу відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, статей 655, 712 Цивільного кодексу України.
З іншого боку загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У той же час недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України у судовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (стала практика Верховного Суду, зокрема, в постанові від 11.04.2024 у справі № 922/433/22).
Суперечність договору актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
Позивач зазначає, що встановлена пунктом 13.5 договору відповідальність замовника суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним ст. 509 Цивільного кодексу України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності сторони договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Тобто заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема. згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Вказані норми не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному між ними договорі, що фактично і було здійснено сторонами при визначенні відповідальності, передбаченої в п. 13.5 договору.
Отже, яким би способом не визначався розмір пені в договорі, стягненню підлягає лише пеня, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків на час укладення спірного правочину.
З урахуванням викладеного суд, перевіривши доводи позивача, зазначає, що спірний пункт 13.5 договору про нарахування пені не суперечить нормам чинного законодавства та є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, передбачених законом (ст. 549 ЦК України). Посилання позивача на те, що договором не встановлена відповідальність відповідача (оператора) за невиконання умов договору безпідставні, оскільки наявність в договорі пункту 13.5 забезпечує баланс інтересів сторін, носить компенсаційний характер, а не каральний, розмір відповідальності позивача не є непропорційно великим і в той же час не допускає звільнення замовника від виконання договірних зобов'язань
Таким чином суд дійшов висновку, що позивач не довів належним чином обставин щодо невідповідності пункту 13.5 договору приписам закону, діючого на час укладення договору, отже, відсутні підстави для визнання його недійсним
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем вимог, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 129 ГПК України у разі відмови у позові судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про визнання недійсним пункту договору.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини оголошено в судовому засіданні 10 вересня 2024 року.
Повний текст рішення складений 20 вересня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.