23 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/1571/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.
розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження без проведення судового засідання за наявними в справі матеріалами апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х)
на рішення Господарського суду Харківській області від 19.06.2024 (повний текст складено та підписано 19.06.2024), ухвалене у складі судді Байбак О.І.
у справі № 922/1571/24
за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»,
до Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України»,
про стягнення 203267,81 грн
Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» 203267,81 грн, з яких:
- 140520,95 грн - заборгованості за лізинговими платежами;
- 21482,52 грн - пені;
- 2200,86 грн - індексу інфляції;
- 16113,48 грн - 25% річних;
- 22950,00 грн - штрафу.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 20-21-123ств-фл/269 від 17.06.2021 щодо своєчасного та повного внесення лізингових платежів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»: 140520,95 грн - заборгованості за лізинговими платежами; 21482,52 грн - пені; 2200,86 грн - індексу інфляції; 16113,48 грн - 25% річних; 22950,00 грн - штрафу; 3049,02 грн - судового збору.
Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України», яке просить:
- відстрочити на підставі ч. 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» апелянту оплату судового збору за подання апеляційної скарги до розгляду скарги по суті із врахуванням складного майнового стану спричиненого активізацією весною 2024 року наступу та активних воєнних дій в тому числі станом на зараз у Вовчанському районі Харківської області, які наразі перешкоджають повноцінному веденню господарської діяльності;
- прийняти апеляційну скаргу до розгляду, відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог;
- застосувати ч. 1 статті 233 ГК України та ч. 3 статті 551 ЦК України до вимог про стягнення пені та штрафу у даній справі шляхом зменшення сукупного розміру пені та штрафу до розміру 5 % від суми основного боргу у випадку задоволення позову;
- здійснити розподіл судових витрат за подання позову та за подання апеляційної скарги між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024 у справі № 922/1571/24 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/1571/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 до надходження матеріалів справи.
16.07.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/1571/24.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2024 відмовлено Державному підприємству «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 3659, 00 грн.
29.07.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами сплати судового збору у розмірі 3659, 00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24, ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу. Встановлено сторонам строк до 30.08.2024 для подання заяв, клопотань тощо.
12.08.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив:
- прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу;
- апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» залишити без задоволення;
- не приймати до розгляду та вивчення Додатки № 4-12 до апеляційної скарги;
- рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 залишити без змін.
Вказаний відзив досліджено колегією суддів та приєднано до матеріалів справи.
Інші заяви, клопотання щодо розгляду справи до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходили.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом, 17.06.2021 між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (лізингодавець) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 20-21-123ств-фл/269, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець зобов'язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року (п. 1.1 договору).
На підставі п. п. 4.1-4.2 договору, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця:
- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ).
Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.
З моменту акта підписання лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу, комісію за організацію лізингової операції в розмірі 1 (одного) відсотка без ПДВ від вартості предмета лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно зі сплатою першого, другого та третього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору в розмірі 14 (чотирнадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.
Згідно з п. 4.3 договору, черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу кратна 3 місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж у частині відшкодування вартості предмета лізингу сплачується через три місяці з дати підписання акта, подальші платежі - через кожні 3 місяці.
Черговість сплати лізингових платежів у частині комісії за супроводження договору кратна 1 місяцю. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, подальші платежі - через кожен 1 місяць.
Відповідно до п. 4.4 договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору.
За змістом п. 8.1 договору сторони цим договором домовились і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.
У разі порушення умов договору вдруге лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 3% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.
У разі порушення умов договору втретє лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 5% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.
За кожне наступне порушення умов договору лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 10% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.
Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу.
Згідно з п. 8.3 договору сторони цим договором домовились і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцяти п'яти) річних. Сплата лізингоодержувачем пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач передав відповідачу об'єкт лізингу (трактор «Беларус-892» (зав. № Y4R900Z04М1100230)), про що сторонами складено акт прийому-передачі сільськогосподарської техніки № 1 від 18.06.2021 (а. с. 23).
З урахуванням графіка сплати лізингових платежів (а. с. 22) відповідач повинен був сплатити чергові лізингові платежі № 24 в сумі 31699,69 грн не пізніше 18.06.2023, № 25 в сумі 2677,50 грн не пізніше 18.07.2023, № 26 в сумі 2677,50 грн не пізніше 18.08.2023, № 27 в сумі 31365,00 грн не пізніше 18.09.2023, № 28 в сумі 2342,81 грн не пізніше 18.10.2023, № 29 в сумі 2342,81 грн не пізніше 18.11.2023, № 30 в сумі 31030,31 грн не пізніше 18.12.2023, № 31 в сумі 2008,13 грн не пізніше 18.01,2024, № 32 в сумі 2008,13 грн не пізніше 18.02.2024, № 33 в сумі 30695,63 грн не пізніше 18.03.2024, № 34 в сумі 1673,44 грн не пізніше 18.04.2024 (в частині відшкодування вартості предмета лізингу - через кожні З місяці, в частині комісії за супроводження договору - через кожен 1 місяць з дати підписання акта приймання-передачі).
Однак, як зазначає позивач, відповідач не дотримався графіка сплати лізингових платежів, та станом на 19.04.2024 його заборгованість перед позивачем в частині сплати лізингових платежів складає 1420520,95 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача лист № 14/310 від 28.03.2024 (а. с. 48-50) з вимогою про сплату лізингових платежів.
Однак, оскільки суми лізингових платежів залишились не сплаченими, позивч звернулось до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованості за лізинговими платежами в сумі 140520,95 грн.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства додатково нарахував до стягнення з відповідача 21482,52 грн пені за період з 20.06.2023 по 18.04.2024, 2200,86 грн індексу інфляції за період липень 2023 - березень 2024, 16113,48 грн - 25% річних та 22950,00 грн штрафу.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»: 140520,95 грн - заборгованості за лізинговими платежами; 21482,52 грн - пені; 2200,86 грн - індексу інфляції; 16113,48 грн - 25% річних; 22950,00 грн - штрафу; 3049,02 грн - судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач суму наявної перед позивачем заборгованості у розмірі 140520,95 грн не спростував, доказів повної оплати за лізинговими платежами не надав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 140520,95 грн. Також, перевіривши за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга: закон» складений позивачем розрахунок пені, штрафу, інфляційних та 25% річних, суд констатував його арифметичну вірність та на підставі того, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині про стягнення 21482,52 грн пені, 2200,86 грн індексу інфляції, 16113,48 грн 25% річних, 22950,00 грн штрафу.
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Відповідно до статі 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених п. 1-4 ч. 1 статті 5 цього Закону.
Згідно з ч. 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Як визначено ч.1 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.
З матеріалів справи убачається, що на виконання договору фінансового лізингу № 20-21-123 ств-фл/269 від 17.06.2021, позивач передав відповідачу у користування трактор «Беларус-892» (зав. № Y4R900Z04М1100230) строком на 48 місяців, а останній зобов'язався сплачувати за це лізингові платежі на умовах договору.
Суд констатує, що рішенням Господарського суду Харківської області від 07.08.2023, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 922/2378/23, стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 200 334,40 грн заборгованості за лізинговими платежами (№ 9 - № 23) за договором фінансового лізингу № 20-21-123ств-фл/269 від 17.06.2021, а також 377,61 грн - сума пені, 100,40 грн індекс інфляції, 541,41 грн 25 % річних, 13 770,00 грн штраф за п. 8.1. Договору.
У даному випадку позивач заявляє до стягнення заборгованість зі сплати лізингових платежів № 24-34 у загальному розмірі 140520,95 грн.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів повної оплати за лізинговими платежами.
При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що рішення у справі ухвалено при неповному дослідженні усіх доказів, оскільки позивачем не надано Правила надання послуг з фінансового лізингу, затверджені рішенням дирекції від 01.03.2017.
Так, зазначені правила надання послуг з фінансового лізингу, затверджені рішенням дирекції від 01.03.2017 є локальними документами, що діють у межах компанії позивача та регламентують порядок здійснення внутрішнього контролю за наданням послуг фінансового лізингу, порядок обліку укладених та виконаних договорів фінансового лізингу, опис завдань, які підлягають виконанню кожним структурним підрозділом, відповідальність осадових осіб та працівників, до службових обов'язків яких належать безпосередня робота з клієнтами, укладання та виконання договорів.
Зазначені правила не є первинними документами, жодним чином не доказують ні наявності або відсутності боргу, ані причин його виникнення та не можуть вважатись належними доказами, які б могли спростувати будь-яку з заявлених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не спростовано наявну суму боргу зі сплати лізингових платежів № 24-34 у розмірі 140520,95 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 25 % річних у розмірі 16113,48 грн та індексу інфляції у розмірі 2200,86 грн, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до ч. 4 статті 236 ГПК України.
У відповідності до п.8.3 договору на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% річних.
За розрахунком позивача сума 25 % річних за період з 20.06.2023 по 18.04.2024 становить 16113,48 грн та індекс інфляції за період з липня 2023 року по березень 2024 року становить 2200,86 грн.
Перевіривши розрахунок 25 % річних у розмірі 16113,48 грн та індексу інфляції у розмірі 2200,86 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що він не суперечить вимогам законодавства та здійснено вірно.
Щодо стягнення пені у розмірі 21482, 52 грн та штрафу у розмірі 22950, 00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до п.8.1 за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору вдруге лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 3% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу.
Згідно з п.8.3 договору на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1 цього договору.
На підставі п. 8.9. договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі.
За розрахунком позивача сума пені за період з 20.06.2023 по 18.04.2024 становить 21482,52 грн та сума штрафу (на підставі п. 8.1 договору) становить 22950 ,00 грн.
Перевіривши розрахунок пені у розмірі 21482, 52 грн та штрафу у розмірі 22950, 00 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що він не суперечить вимогам законодавства та здійснено вірно.
Водночас, апелянт просить суд зменшити розмір пені, штрафу та річних сукупно до розміру 5 % від суми основного боргу.
В обґрунтування вказує, що Вовчанський район, де розміщені поля відповідача зазнавав і продовжує досі зазнавати постійних обстрілів, руйнувань та збитків. Будівлі та територія, що знаходиться у володінні та користуванні відповідача також перебувають під постійним обстрілом. З урахуванням чого, підприємство зазнає постійних фінансових збитків та наразі не можу повноцінно функціонувати, займатись своєю господарською діяльністю та отримувати стабільний дохід.
На підтвердження зазначених доводів надає: доповідні записки, фото пошкоджень.
Колегія суддів зауважує, що у відповідності до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від скаржника.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом першої інстанції були створені всі належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, так ухвала про відкриття провадження у справі від 03.05.2024 доставлена в електронний кабінет відповідача 03.05.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Однак, відповідач під час розгляду справи № 922/1571/24 не надав відзиву на позовну заяву чи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з усіма наявними доказами.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що надані відповідачем нові докази та клопотання про зменшення розміру пені, штрафу та річних, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Щодо доводів апелянта про зменшення розміру пені, штрафу та річних за ініціативою суду, колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 статті 3, ч. 3 статті 509 та ч. 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16, суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду.
Колегія суддів також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін.
Апелянт вказує, що з урахуванням запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та місцезнаходження відповідача у прифронтовій зоні, суд першої інстанції мав зменшити розмір штрафних санкцій.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що запроваджений Указом Президента України воєнний стан та місцезнаходження відповідача у прифронтовій зоні не є безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій.
Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.
А отже, само по собі введення воєнного стану в країні та місцезнаходження відповідача у прифронтовій зоні, не свідчить про неможливість виконати відповідачем умови укладеного договору.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 2, 3 статті 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони на власний розсуд погодили умови договору фінансового лізингу № 20-21-123ств-фл/269, а отже, лізингоодержувач був обізнаний про відповідальність за невиконання своїх зобов'язань.
Положення щодо відповідальності сторін за невиконання зобов'язань нечинними у судовому порядку не визнавалися.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені, штрафу та 25 % річних.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 слід залишити без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України» (вх.№ 1706Х) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.06.2024 у справі № 922/1571/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін