ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2984/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Іскендерова К.О.
за участю представників учасників справи
від прокуратури - Кривельова Т.М.
від відповідача - Харчук В.І., Пономарьов В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
у справі № 916/2984/24
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:
1. Одеської обласної ради;
2. Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації);
3. Південного офісу Держаудитслужби;
до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Протек солюшнз Україна»;
2. Комунальної установи «Одеська обласна база спеціального медичного постачання»;
про: визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 2726426,36 грн,
У липні 2024 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Протек солюшнз Україна» (далі ТОВ «Протек солюшнз Україна») та Комунальної установи «Одеська обласна база спеціального медичного постачання», в якому просив суд визнати недійсною укладену між сторонами додаткову угоду від 07.12.2023 № 1 до договору про закупівлю товару від 06.12.2023 № 38/23 та стягнути з ТОВ «Протек солюшнз Україна» на користь обласного бюджету Одеської області в особі Одеської обласної ради 1396360 грн пені та 1330066,36 грн штрафу.
Позов мотивований тим, що сторони безпідставно та незаконно внесли зміни до договору шляхом продовження строку поставки товару. Також прокурор зазначав про поставку відповідачем товару з порушенням строку, передбаченого договором.
Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 у задоволенні заяви прокурора відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд виходив з того, що дійсно, наявність у відповідача можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках є очевидною та не потребує доведення. Проте, лише наявність такої можливості не може бути безумовною та єдиною підставою для накладення арешту на грошові кошти відповідача. Прокурором не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити недобропорядну поведінку відповідача, наприклад, в інших судових процесах, наявність заборгованості зі сплати податків, відсутність ознак, які підтверджують реальність здійснення відповідачем господарської діяльності, відсутність майна, на яке можна звернути стягнення у межах виконавчого провадження тощо.
Не погодившись з ухвалою суду, прокурор подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а заяву задовольнити.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги прокурор, посилаючись на постанову Об'єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 апеляційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3028 грн, витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/2984/24, необхідних для розгляду апеляційної скарги.
26.07.2024 матеріали оскарження ухвали надійшли до суду апеляційної інстанції.
29.07.2024 від прокурора надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію від 16.07.2024 № 1483 на суму 3028 грн.
У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 справу № 916/2984/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 у справі № 916/2984/24 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 23.08.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України. Одночасно вирішено розглянути апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, та призначено справу №916/2984/24 до розгляду на 10.09.2024 о 16:15 год.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, зокрема, зазначав, що скаржником жодним чином не спростовані висновки суду.
Також зазначено про те, що відповідач є постачальником медичного обладнання відомих світових брендів, компанія зареєстрована в Україні з 2009 року та з того часу постійно, безперервно працює. У відповідача працює більше 148 працівників, а сукупний дохід у 2023 році склав більше 22 млн. грн. На да даний час немає жодного виконавчого провадження, де відповідач був би боржником.
06.09.2024 від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він наголошує, що у 2024 році ним укладено 123 договори на постачання медичного обладнання державним та комунальним закладам охорони здоров'я, благодійним фондам, а також установам Міністерства оборони України. Арешт рахунків може призвести до утруднення виконання вказаних договорів та зриву строків їх виконання. Ці обставини лише додатково підтверджують, що відповідач є діючим підприємством, активним учасником ринку, має стратегію розвитку на довгу дистанцію, і свідчить про відсутність ризиків можливого невиконання рішення суду у разі задоволенні позову.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 10.09.2024 з'явився прокурор та представники відповідачів.
Представники позивачів в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.
Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 у справі № 916/2984/24, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Представники відповідачів заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши матеріали оскарження ухвали, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
Зі змісту заяви прокурора, а також апеляційної скарги вбачається, що прокурор послається на позицію, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, в якій Верховний Суд звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Водночас, колегія суддів враховує доводи відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також письмових поясненнях, зокрема про те, що: компанія зареєстрована в Україні з 2009 року та з того часу постійно, безперервно працює; у ній працює більше 148 працівників, а сукупний дохід у 2023 році склав більше 22 млн. грн; на да даний час немає жодного виконавчого провадження, де відповідач був би боржником; у 2024 році ним укладено 123 договори на постачання медичного обладнання державним та комунальним закладам охорони здоров'я, благодійним фондам, а також установам Міністерства оборони України; відповідач є діючим підприємством, активним учасником ринку, має стратегію розвитку на довгу дистанцію.
Прокурором вищевказані доводи відповідача не спростовані взагалі.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 такого змісту:
«33. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
34. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
35. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20)»;
« 37. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18)».
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку має забезпечуватися справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, який полягає в тому, що невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам, зокрема, відповідачу.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Втім, прокурор не довів наявність дійсних підстав для забезпечення позову як результату логічного та юридичного аналізу обставин справи та доводів заяви про забезпечення позову, з урахуванням аргументів відповідача.
За таких підстав, забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог, буде порушувати справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, за відсутності належно обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З урахуванням викладеного, виходячи з обраного заходу забезпечення позову, предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, беручи до уваги аргументи відповідача, слід зазначити, що у даному випадку застосування заходів забезпечення позову не узгоджуватиметься з вимогами статей 2, 7, 13, 136, 137 ГПК України, не відповідатимуть вказаним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статей 136 та 137 ГПК України в аспекті адекватності заходу забезпечення, співвідношення виду такого заходу, його співмірності та збалансованості, як інтересів заявника, так і інтересів відповідача (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2024 у справі № 916/719/24).
Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, відповідно, про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Ухвала Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 у справі № 916/2984/24 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, отже не можуть бути підставою для її задоволення.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.07.2024 у справі № 916/2984/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складено 23.09.2024 (у зв'язку з перебуванням головуючого судді Богацької Н.С. 16.09.2024 у відпустці відповідно до наказу в.о. голови суду від 16.09.2024 № 239-в, а також судді-учасника колегії Діброви Г.І. з 17.09.2024 по 20.09.2024 у відрядженні відповідно до наказу в.о. голови суду від 12.09.2024 № 235-в).
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська