Номер провадження 22-ц/821/1186/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/4786/23 Категорія: 301030000 Єщенко О.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
18 вересня 2024 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Василенко Л.І.,
за участю секретаря Мунтян К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Головного управління національної поліції в Черкаській області Олабин Юлії Ігорівни на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша уманська державна нотаріальна контора, про скасування заборони на відчуження нерухомого майна, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 29.05.2006, проведену на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради 29 травня 2006 року.
При зверненні до нотаріуса, з метою розпорядитися нерухомим майном, яке належить йому на праві власності, стало відомо, що, відповідно до постанови заступника начальника СВ Уманського МВ УМВС України в Черкаській області від 08.11.2006, накладено арешт на 29/150 частин квартири по АДРЕСА_2 .
Уманською міською державною нотаріальною конторою 08.11.2006 були внесені відомості про заборону відчуження належної частини квартири. ана заборона перенесена до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
В серпні 2023 року при зверненні у відділ поліції м. Умані, так як дана постанова про накладення арешту на майно була винесена слідчим в рамках кримінального провадження, ОСОБА_1 отримав усну відповідь, що кримінальна справа скерована до суду, тому по питанню зняття арешту необхідно звертатися до суду, оскільки відомостей по даному кримінальному провадженню вони не мають та надати постанову про накладення арешту не мають можливості.
При зверненні до Уманського міськрайонного суду стало відомо, що кримінальна справа № 1-72-2007 знищена у зв'язку з закінченням терміну зберігання 2 лютого 2015 року.
По даній кримінальній справі його було засуджено за ч.1 ст. 296 КК України, вирок виконано.
При ухваленні вироку Уманським міськрайонним судом не було вирішено питання про зняття арешту.
Врегулювати спір щодо порушеного права на розпорядження нерухомим майном, яке належить на праві власності, без звернення до суду неможливо.
ОСОБА_1 просив суд зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме 29/150 частин квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , внесену реєстратором Уманської міської державної нотаріальної контори 08.11.2006 за номером 4024502.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2024 року позов задоволено.
Знято арешт та заборону відчуження нерухомого майна, а саме 29/150 частин квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , внесену реєстратором Уманської міської державної нотаріальної контори 08.11.2006 за номером 4024502.
Рішення суду мотивовано тим, що у постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
Щодо належності відповідача у справі, то суд врахував, що в постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15, надаючи оцінку аргументам ГУ НП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.
Беручи до уваги наявність накладеного арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реальну перешкоду в частині вільного користування та розпорядження своїм майном, неможливість скасування арешту в межах відповідного кримінального провадження, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, позбавлений можливості захистити своє порушене право власності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту та заборони відчуження нерухомого майна. Такі вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому позов належить задовольнити.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ГУ НП в Черкаській області подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що суд не врахував, що ГУ НП в Черкаській області жодними діями не порушувало права позивача, оскільки обтяження на нерухоме майно вносилося за постановою СВ Уманського МВ УМВС України в Черкаській області.
Головне управління Національної поліції в Черкаській області не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, а тому не є належним відповідачем у справі.
Зазначає, що кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.
У разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Звернуто увагу суду, що посилання відповідача є хибними та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 15.05.2019 року у справі №372/2904/17-ц, оскільки арешт 29/150 частин квартири накладено 08 листопада 2006 року, тобто відповідно до КПК України 1960 року.
Також наголошує, що, відповідно до правового висновку, викладеного у пункті 35.2 постанови ВП ВС від 30.06.2020 року у справі №727/2878/19 справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року та не знятого, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи не з'явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того ГУ НП в Черкаській області просило справу розглянути без їх участі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 29.05.2006 Відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 - 29/150: ОСОБА_1 - 29/150; ОСОБА_3 - 29/150.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.01.2021, виданого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравець Г.В., спадкоємцем майна, а саме 29/150 часток у праві власності квартири АДРЕСА_1 , належного спадкодавцю ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради 29.05.2006 серія ЯЯЯ № 634162, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_3 , у тому числі з урахуванням частки від якої відмовився син ОСОБА_1 .
Згідно з постановою заступника начальника СВ Уманського МВ УМВС України в Черкаській області від 08.11.2006 накладено арешт на 29/150 частин квартири по АДРЕСА_2 .
Уманською міською державною нотаріальною конторою 08.11.2006 були внесені відомості про заборону відчуження належної частини квартири, дана заборона перенесена до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2007 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначено покарання у вигляді одного місяця арешту.
Відповідно до повідомлення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.08.2023 № 01.8/61/2023 надати відомості про арешт майна по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України не передбачається можливим, так як справа знищена.
Таким чином, арешт на майно позивача було накладено у кримінальній справі на підставі ст. 126 КПК України 1960 року у редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)).
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , позивач посилався на те, що цей арешт було накладено за правилами КПК України 1960 року на підставі постанови заступника начальника СВ Уманського МВ УМВС України в Черкаській області від 08 листопада 2006 року та зареєстровано 08 листопада 2006 року Уманською міською державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження 4024502.
З огляду на обставини встановлені у справі, а саме:
- 08 листопада 2006 року за № 4024502 Уманською міською державною нотаріальною конторою зареєстровано обтяження (арешт) на 29/150 частину квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 , на підставі постанови Уманського МВ УМВС України в Черкаській області б/н від 08 листопада 2006 року;
- вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2007 року у справі № 1-72-2007 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України та призначено покарання у вигляді арешту;
- інформація про арешт майна ОСОБА_1 у вказаному вироку відсутня;
- кримінальна справа № 1-72-2007 по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України знищена у зв'язку із закінченням терміну зберігання;
- зареєстроване у 2006 році обтяження обмежує права ОСОБА_1 на розпорядження власним нерухомим майном;
- звернення ОСОБА_1 до уповноважених державою органів та осіб, зокрема до Уманського відділу поліції та Уманської міської державної нотаріальної контори не призвели до відновлення його прав, а тому суд першої інстанції, реалізуючи завдання цивільного судочинства передбачені статтею 2 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Обтяження (арешт) накладене у 2006 році на майно ОСОБА_1 на підставі постанови правоохоронного органу, необхідно розглядати, як заходи контролю держави за майном в розумінні наведених положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, які не повинні завдавати значної шкоди володільцю майна та мають здійснюватися з розумним співвідношенням і обґрунтованою пропорційністю.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що розгляд позову ОСОБА_1 має завершитися за правилами цивільного судочинства, а отже висновки суду першої інстанції в оскарженому судовому рішенні не суперечить висновкам Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 01 лютого 2021 року у справі № 127/21463/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 705/2556/21, від 24 січня 2024 року у справі №705/1188/21.
Посилання апелянта на те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем підлягають відхиленню.
В постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 826/27239/15, на яку послався суд першої інстанції, надаючи оцінку аргументам ГУ НП у м. Києві про те, що воно не є правонаступником УМВС, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.
За змістом постанови від 26 квітня 2022 року у справі № 705/2556/21, на яку також послався суд першої інстанції, Верховний Суд відхилив доводи сторони про те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем. При цьому Верховний Суд виходив з того, що 14 грудня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Уманського МВ УМВС України в Черкаській області (ідентифікаційний код 08676470), постанова якого зазначена, як підстава реєстрації обтяження майна. Наразі територіальним органом Національної поліції в Черкаській області, як юридичною особою публічного права, є саме ГУ НП в Черкаській області, до складу якого входить відповідний підрозділ поліції в місті Умані.
В цій справі ОСОБА_1 зазначив відповідачем ГУ НП в Черкаській області, оскільки саме воно виконує завдання і функції УМВС України в Черкаській області, постановою заступника начальника якого було накладено арешт на належну позивачу квартиру.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Головного управління національної поліції в Черкаській області Олабин Юлії Ігорівни - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.
Судді: