17 вересня 2024 року
м. Рівне
Справа № 570/4046/23
Провадження № 22-ц/4815/879/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 травня 2024 року у складі судді Красовського О. О., постановлене в м. Рівне, повний текст рішення складено 08 квітня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21.03.2023 о 15 год. 30 хв. та о 15 год. 28 хв. він двома платежами здійснив перерахування коштів по 29 999 грн. 25 коп. на картку «Монобанку» всього на суму 59 998 грн 50 коп. ОСОБА_3 . Проте, як з'ясувалося пізніше, вказаний картковий рахунок належить не ОСОБА_3 , а іншій особі. У АТ КБ «Приватбанк» в усному порядку позивачу повідомили, що вказані кошти скеровано на ім'я ОСОБА_2 . Однак, у позивача ніяких договірних відносин з цією особою не було. А тому безпідставно перераховані кошти підлягають поверненню позивачу. Через це позивач звернувся до суду та просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 59 998 грн 50 коп. та судові витрати у справі в сумі 6073 грн 60 коп., що складаються з 1073, 60 грн. (судовий збір) та 5000 грн. (витрати на професійну правничу допомогу).
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 травня 2024 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59 700 грн. - безпідставно отримані кошти, та судові витрати: 5 000 грн. (за надання професійної правничої допомоги), 1 068,23 грн. (сплата судового збору), а всього 65 768 грн. 23 коп.. У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі заперечує висновок суду про правомірність застосування положень ст. 1212 ЦК України та пояснює, що він з позивачем домовлявся про допомогу, яку той йому і надав як засіб до існування, оскільки відповідач має неповнолітню особу та не мав засобів до існування. Додає, що картковий рахунок відповідач надав йому особисто, а не ОСОБА_3 , як вказує позивач у позовній заяві. Покликається на ч. 1 ст. 1215 ЦК України, згідно якої не підлягають поверненню безпідставно набуті грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування. Зважаючи на те, що виплата проведена фізичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку отримувача, отримана сума поверненню не підлягає. Вказує, що позивач не надав до суду ніяких доказів того, що він пред'являв вимогу про повернення грошових коштів, а тому встановлений ЦК України семиденний строк, протягом якого боржник повинен виконати такий обов'язок, не почав свій перебіг згідно ст.253 ЦК України. Не погоджується також із стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки порушено порядок і строки заяви про стягнення цих витрат. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Мороз Людмила Святославівна вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги..
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», зокрема має картковий рахунок, відкритий у даному банку з номером картки НОМЕР_1 .
21.03.2023 р. до нього звернувся знайомий на ім'я ОСОБА_3 , житель с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області та попросив перерахувати на його рахунок кошти у сумі 60 000 грн. При цьому ОСОБА_3 надав картковий рахунок позивачу, на який необхідно перерахувати вказані кошти (картка за номером НОМЕР_2 ).
21.03.2023 р. о 15 год. 28 хв. та о 15 год. 30 хв. позивач двома платежами здійснив перерахування коштів по 29 999, 25 грн. за реквізитами, які зазначив ОСОБА_3 ..
Пізніше було з'ясовано, що вказані карткові рахунки належить не ОСОБА_3 , а іншій особі - відповідачеві у справі ОСОБА_2 , з яким, проте, у позивача жодних договірних відносин не було.
Як вбачається з відповіді АТ «Універсал Банк», яка надана 06.11.2023 р. на ухвалу суду про витребування доказів, 21.03.2023 р. о 15 год. 28 хв. на картку № НОМЕР_3 поступив платіж на суму 29 850, 00 грн. від Voronkevych Viacheslav (а.с. 50).
Така ж інформація вбачається з долучених представником відповідача доказів 18.01.2024 р. (а.с. 87-88).
Згідно відповіді, яка надійшла від АТ КБ «ПриватБанк», з картки НОМЕР_1 , відкритої на ім'я ОСОБА_1 , було виконано три платежі 21.03.2023 р., два з яких у сумі 29 999, 25 грн.: 1. переказ на картку Монобанку. Р2Р - одержувач не відомий; 2. переказ на картку А-банку. Р2Р - одержувач не відомий.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що кошти, які отриманні відповідачем від нього, є безпідставно набутими, а тому до відносин, які виникли між ними, підлягає застосуванню ст. 1212 ЦПК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Кошти, які були перераховані позивачем на банківську картку, що належить відповідачу без зазначення призначення платежу, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, без наявності правових підстав, а також про те, що перераховані кошти є безпідставно отриманими відповідачем (постанова Верховного Суду у справі № 489/2893/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Судом встановлено, що 21.032023 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 59 700,00 грн., оскільки була вирахувана комісія за переказ коштів. Як зазначила представник позивача, станом на день звернення позивача до суду та день розгляду справи судом, грошові кошти повернуті не були.
Вказані перерахування здійснені позивачем, як він вважав, на рахунок свого знайомого ОСОБА_3 , який попередньо надав йому реквізити.
Судом встановлено, що жодних договірних чи будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачем не було. Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що позивач переказував йому грошові кошти як допомогу до існування, оскільки відповідач має скрутне матеріальне становище, не знайшли свого підтвердження належними і достатніми доказами.
Як встановлено судом, позивач не займається благодійністю, у призначенні платежу не було вказано, шо вказані кошти є благодійними. Окрім того, суд бере до уваги, що сторона відповідача в судових засіданнях суду першої інстанції змінював свою позицію щодо заявленого позову, а саме: спочатку визнав, що відповідач отримав від позивача два грошових перекази, але це була благодійна допомога; після отримання судом відповіді АТ «Універсал Банк» про зарахування на рахунок відповідача одного грошового переказу, визнав отримання цієї суми, заперечуючи отримання другого грошового переказу; у подальшому, коли з'ясувалося, що другий грошовий переказ був здійснений позивачем на картковий рахунок відповідача в АТ «А-Банк», то він визнав отримання цього платежу. Така процесуальна поведінка сторони відповідача розцінюється судом як недобросовісна.
За змістом ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Як зазначав Верховний Суд, норми ст.ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).
Водночас у постанові Верховного Суду України від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Апелянт покликається на те, що грошові кошти не підлягають поверненню, оскільки згідно постанови КЦС ВС від 17.04.2024 р. у справі 127/12240/22 зазначено, що якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Однак обставини щодо того, що позивач перерахував грошові кошти відповідачеві знаючи, що у нього відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки представник позивача зазначила про те, що позивач перераховував ці кошти своєму знайомому ОСОБА_3 за реквізитами, який той надав, тоді як з відповідачем позивач не був знайомий, а тому не міг перерахувати йому кошти як благодійну допомогу.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав до суду ніяких доказів того, що він пред'являв вимогу про повернення грошових коштів, а тому встановлений ЦК України семиденний строк, протягом якого боржник повинен виконати такий обов'язок, не почав свій перебіг згідно ст.253 ЦК України, апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07 лютого 21024 року відхилила аргумент відповідача про те, що лише рішенням суду був установлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов'язок їх повернути.
Як було зазначено вище, зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.
Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
В іншому разі (за позицією відповідача) без судового рішення зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов'язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, передбаченим у ч. З ст. 509 ЦК України.
Покликання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто з нього судові витрати на правничу допомогу, оскільки стороною позивача не було зроблено відповідної заяви у встановленому законом порядку, спростовуються матеріалами справи. Так, матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 26.06.2023 року із додатком, де зазначено про те що сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за надання правової допомоги ОСОБА_1 у цивільній справі щодо повернення помилково сплачених коштів ОСОБА_4 складає 5000, 00 гривень. Також наявна копія квитанції №17 від 26.06.2023 про сплату ОСОБА_1 вказаних коштів адвокату Мороз Л.С., і ця ж сума витрат на правничу допомогу була вказана у позовній заяві. Окрім того, в судових дебатах представник ОСОБА_1 адвокат Мороз Л.С. просила суд стягнути на користь її довірителя понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення місцевим судом, зважаючи на те, що кошти, набуті відповідачем, з яким позивач не пов'язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, є безпідставно набутим майном, яке у відповідності до норм ст. 1212, 1213 ЦК України підлягає поверненню.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 травня 2024 року залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.