Справа № 159/6076/23 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В.
Провадження № 22-ц/802/822/24 Доповідач: Карпук А. К.
20 вересня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Голобської селищної ради Волинської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2024 року,-
В жовтні 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідачі є власниками приміщення коопунівермагу площею 1642,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Приміщення розташоване на земельній ділянці площею 0,2814 га, кадастровий номер 0722155300:01:000:0307.
Відповідачі користуються цією ділянкою без будь-яких правових підстав. 25.09.2012 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали ОСОБА_1 згоду на укладення з Голобською селищною радою договору оренди земельної ділянки. В квітні 2013 року ОСОБА_1 отримав дозвіл Голобської селищної ради на розробку технічної документації із землеустрою і у квітні 2014 року ця документація була затверджена. Після цього ОСОБА_1 досі не уклав з Голобською селищною радою договір оренди земельної ділянки і відповідачі продовжують протиправно нею безоплатно користуватися. Як наслідок, відповідачі зберігають у себе орендну плату за ділянку без достатньої правової підстави. Загальний розмір безпідставно збереженою відповідачами орендної плати за період з 02.08.2021 до 30.06.2023 становить 71763,00 грн.
Прокурор зазначає, що унаслідок несплати орендної плати, до місцевого бюджету не надходять кошти . Водночас, Голобська селищна рада Ковельського району тривалий час бездіє та не вживає заходів до усунення порушення законодавства.
Керуючись статтями 377, 1212 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Голобської селищної ради Ковельського району просить стягнути 71763 грн безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою (кадастровий номер 0722155300:01:000:0307 площею 0,2814 га), без правовстановлюючих документів з відповідачів, зокрема: з ОСОБА_1 , як власника 45/100 об'єкта нерухомості - 35487,20 грн; з ОСОБА_2 , як власника 9/100 об'єкта - 7097,40 грн; з ОСОБА_3 , як власника 37/100 об'єкта - 29178,40 грн.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 02 листопада 2022 року позов задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Голобської селищної ради Ковельського району безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307 без правовстановлюючих документів в сумі 35487 гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Голобської селищної ради Ковельського району безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307 без правовстановлюючих документів в сумі 7097 гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Голобської селищної ради Ковельського району безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307 без правовстановлюючих документів в сумі 29178 гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Волинської обласної прокуратури по 894 гривні 67 копійок судового збору з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. Посилається на те, що судом першої інстанції не було належним чином надано правову оцінку факту, що Голобською сільською радою не було вжито належних заходів з метою укладення договору оренди, не створено необхідних передумов для цього.
Зазначає також, що співвласниками приміщення є чотири особи, які мають різні частки, проте позов поданий щодо трьох з них. Солідарне покладення усього обов'язку на частину співвласників вказує на невірний спосіб захисту порушеного права, на те, що це порушує права відповідачів і стосується прав та інтересів особи, яка не була учасником вказаної справи.
Також покликається на те, що судом допущено порушення правил підвідомчості судових спорів, зокрема, не враховано, що приміщення є комерційним та використовується ОСОБА_1 в господарській діяльності як фізичною особою-підприємцем, тому спір підвідомчий господарському суду Волинської області, а провадження у даній справі на стадії апеляційного розгляду має бути закрито.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить рішення суду залишити без змін. Зазначає, що відповідачі є фактичними землекористувачами відповідно до положень статей 130 ЗК України, 377 ЦК України, а тому зобов'язаний сплачувати за користування землею кошти.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» № 3831-IX від 19.06.2024 позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги ) апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки апеляційна скарга подана 04.07.2024 та ціна позову (71763,00 гривень) в даній справі на момент подачі апеляційної скарги менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 20.09.2024, тобто дата складення повного судового рішення.
Під час апеляційного розгляду справи відповідач ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи за участі учасників процесу в приміщенні Волинського апеляційного суду.
У задоволенні клопотання належить відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як зазначалось вище, апеляційна скарга подана 04.07.2024 та ціна позову (71763,00 гривень) в даній справі на момент подачі апеляційної скарги менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи відповідно до вимог ч. 6 ст. 279 ЦПК України, тому розгляд апеляційної скарги апеляційним судом відбудеться в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем не вказано обставини, які свідчать про наявність підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №668/13907/13-ц).
Також відповідач ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судової експертизи, в якій просить провести в справ судову експертизу з питань землеустрою.
Апеляційний суд, вирішуючи вказане клопотання, приходить до висновку, що клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України зазначено, що суд призначає експертизу у справі за умови, зокрема, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
За загальним правилом експертиза призначається коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів, при цьому особа, яка заявляє клопотання про призначення експертизи, повинна обґрунтувати та довести необхідність її призначення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи у суді першої інстанції відповідач та його представник з клопотанням про призначення експертизи до суду не зверталися.
Будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість заявити клопотання про призначення даної експертизи у справі в суді першої інстанції, відповідачем не надано, а тому підстави для призначення експертизи апеляційним судом відсутні. Кірм того, клопотання про пизначення експертизи з питань землеустрою не узгоджується з предметом та обставинами даного позову, в якому прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що приміщення коопунівермагу за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 і відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
ОСОБА_1 є власником 45/100 частки цього об'єкта, ОСОБА_2 - 9/100, ОСОБА_3 - 37/100, ОСОБА_4 - 9/100, що підтверджується витягами про державну реєстрацію прав.
Частина приміщення, що належить ОСОБА_4 розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0722155300:01:001:0340 площею 0,0413 га і на підставі договору купівлі-продажу передана Голобською селищною радою ОСОБА_4 у власність.
Решта приміщення коопунівермагу розташована на сформованій земельній ділянці комунальної власності площею 0,2814 кв.м., кадастровий номер 0722155300:01:000:0307, з цільовим призначенням - для обслуговування торгового закладу.
25 вересня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися із нотаріально посвідченою заявою до голови Голобської селищної ради про те, що вони надають свою згоду на укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307, площею 0,2814 га, на якій розміщене приміщення, що належить їм на праві спільної часткової власності з ОСОБА_1 .
Рішенням Голобської селищної ради від 26.04.2013 № 32/29 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2814 га в натурі (на місцевості) для обслуговування приміщення в оренду по АДРЕСА_1 .
Рішенням Голобської селищної ради від 24.04.2014 № 43/6 «Про затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2814 га для обслуговування приміщення (кадастровий номер 0722155300:01:000:0307). Зазначену земельну ділянку надано в оренду строком на 10 років ОСОБА_1 , зобов'язано його укласти договір оренди на земельну ділянку і зареєструвати згідно з чинним законодавством. Проте, договір оренди укладено не було.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307 не перебуває у власності чи постійному користуванні відповідачів, також між відповідачами та Голобською селищною радою не укладений договір оренди, отже земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні без відповідних правовстановлюючих документів.
Згідно з довідкою Голобської селищної ради від 25.07.2023 відповідачі в період з 02.08.2021 до 30.06.2023 плату за користування земельною ділянкою не вносили.
Голобською селищною радою проведено розрахунок суми збитків, згідно із яким сума збитків становить 71763 грн., при цьому за період з 02.08.2021 по становить 14937 грн., за 2022 рік - 36080 грн, до 30.06.2023 року - 20746грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ОСОБА_1 , як і в інших відповідачів, виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під належним нерухомим майном, проте відповідачі вказаних дій не вчинили та фактично користуючись цією ділянкою, плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі не вносили.
Такий висновок суду є правильним.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За змістом частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , набувши у власність, з іншими відповідачами, нерухоме майно, з визначенням часток, належним чином не оформив право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, зокрема, не укладав договору оренди з Голобською селищною радою та не здійснював державної реєстрації такого права.
Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг в себе кошти, які мав заплатити за користування землею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197 сво 20)
Приписи пунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Як вбачається з розрахунку збитків власників землі, землекористувачів, включаючи недоотримані доходи нормативна грошова оцінка земельної ділянки земельної ділянки з кадастровим номером 0722155300:01:001:0307 площею 0,2814 га в 2021 та 2022 роках становила 122665,32 грн, в 2023 році - 1383065,12 грн., ставка орендної плати становить 3%, тому розмір безпідставно збережених відповідачами коштів за період з 02.08.2021 по 30.06.2023 становить 71763 грн.
При розрахунку орендної плати колегією суддів взято до уваги розрахунок, наданий позивачем, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування вказаного у ньому розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заявлених в суді першої інстанції та дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін на підставі статті 376 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного способу захисту порушеного права у зв'язку із покладенням солідарного обов'язку на відповідача апеляційний суд відхиляє, оскільки із змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд не ухвалював про солідарне стягнення коштів з ОСОБА_1 разом з іншими відповідачами, а розмір стягнутих з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів за фактичне користування земельною ділянкою розрахований виходячи із розміру частки належного йому приміщення, розташованого на земельній ділянці.
Покликання апелянта на допущення порушень судом першої інстанції щодо підвідомчості судового спору з покликанням на те, що приміщення, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, має статус комерційного та використовувалось ОСОБА_1 в його господарській діяльності як фізичною особою-підприємцем, є помилковими у зв'язку з таким.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону.
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Таким чином, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом вказаних приписів, а також вимог статей 120 і 125 ЗК України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (постанова Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц).
ОСОБА_1 , як фізичній особі належить 42/100 нежитлового приміщення коопунівермагу, що перебуває у спільній частковій власності, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0722155300:01:000:0307.
Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, не доведено належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_1 особисто використовує нежитлове приміщення своїй підприємницькій діяльності.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про розгляд справи в порядку цивільного судочинства та вважає безпідставними доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Із змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд не ухвалював про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів, стягнув розмір безпідставно набутих коштів з кожного із відповідачів відповідно до розміру часток у спільній частковій власності, без вказівки про солідарний обов'язок відповідачів, тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що прокурор звернувся з позовом не до всіх відповідачів.
Відповідач ОСОБА_1 не подав доказів, що він наділений повноваженнями оскаржити рішення в частині задоволених позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та що ухваленим рішенням щодо вказаних відповідачів порушуються його права.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 травня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий
Судді: