Справа №504/1719/24
Провадження №2/504/1815/24
Комінтернівський районний суд Одеської області
08.07.2024с-ще Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенка В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, цивільну справу позовом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу, стягнення судових витрат, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , яким просила суд поділити спільне нерухоме майно, що набуто подружжям за час шлюбу.
На обгрунтування своїх вимог заявниця вказує, що 14.09.1996 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Від цього шлюбу подружжя має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу подружжям набуто наступне майно: житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, житловою площею 35,6 кв.м., допоміжною площею 56,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Житловий будинок оформлений на відповідача.
Заявниця вказує, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.05.2016 року у справі № 504/3680/15-ц вказаний шлюб розірваний.
Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям складений певний порядок користування спільним житловим будинком.
До квітня 2024 року між колишнім подружжям спору щодо користування житловим будинком не виникало.
Однак в останній час відповідач почав чинити позивачці перешкоди у користуванні будинком.
Позивач вважає, що спірний житловий будинок належить їй на праві спільної сумісної власності з відповідачем, тому просить захистити її право власності.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.04.2024 року відкрито провадження у справі
Відповідач повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, у судове засідання не з'явився, поштовий конверт повернутий з відміткою за закінченням терміну зберігання.
Позивач подала заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.07.2024 року постановлено заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:
14.09.1996 року між позивачкою та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Від цього шлюбу подружжя має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу подружжям набуто наступне майно: житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, житловою площею 35,6 кв.м., допоміжною площею 56,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Житловий будинок оформлений на відповідача.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.05.2016 року у справі № 504/3680/15-ц вказаний шлюб розірваний.
Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям складений певний порядок користування спільним житловим будинком.
До квітня 2024 року між колишнім подружжям спору щодо користування житловим будинком не виникало.
В теперішній час відповідач почав чинити позивачці перешкоди у користуванні будинком.
Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України.
Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.
Як вже вище вказано судом, правила СК України передбачають презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц, про які зазначила заявник як приклад неоднакового застосування.
Таким чином, суд дійшов до висновку, оскільки спірне нерухоме майно придбано за час зареєстрованого шлюбу, воно є предметом спільної сумісної власності подружжя, і позивач щодо нерухомого майна не спростував належними та допустимими доказами цю презумпцію.
Питання судового збору:
Ціна позову при його поданні визначена 43500 грн.
Судовий збір позивачем сплачений в сумі 1211,20 грн. та 605,60 грн (забезпечення позову).
Судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 63, 76 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.ст. 207, 208, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про поділ майна набутого подружжям за час шлюбу, стягнення судових витрат, - задовольнити.
Поділити спільне майно що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом визнання за кожним з них права власності по одній другій частці у житловому будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (чотирнадцять), житловою площею 35,6 кв.м., допоміжною площею 56,6 кв.м.
Право спільної сумісної власності подружжя на вказаний житловий будинок припинити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. та 605,60 грн (забезпечення позову).
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
Суддя В. К. Барвенко