17.09.2024 Справа № 363/293/24
17 вересня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лукач О.П.,
за участю секретаря Мітясова Д.О.,
представника позивача - адвоката Геращенко Т.В.,
представника відповідача - адвоката Корзаченка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Автомагістраль» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
16.01.2024 до Вишгородського районного суду Київської області, засобами поштового зв'язку, надійшла вказана позовна заява, у якій позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 12.06.2024, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 102140,11 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу, при цьому, не надавши попереднього розрахунку таких витрат разом із позовною заявою.
В обґрунтування позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, зазначено, що 11.04.2020 позивач був прийнятий на роботу до приватного підприємства «Автомагістраль» (далі ПП «Автомагістраль») на посаду дорожнього робітника дільниці, а згідно наказу №25 від 17.01.2023, за ініціативою працівника на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі КзпП України), звільнено позивача з роботи в ПП «Автомагістраль». Про вказане здійснено відповідний запис в його трудову книжку. Як зазначає позивач, його звільнення з підприємства було мотивовано систематичним порушенням роботодавцем упродовж 2022 року законодавства про оплату праці. На звернення позивача, ПП «Автомагістраль» надало позивачу відповідь, з якої убачається, що причиною не виплати підприємство вказало війну та військовий стан в Україні та форс-мажорні обставини в державі. Станом на подання позовної заяви, із дня звільнення, остаточного розрахунку по заробітній платі (компенсація за невикористану відпустку) підприємством з позивачем не було здійснено з вини роботодавця. Проте, у подальшому, а саме 06.03.2024 ПП «Автомагістраль» виплатило позивачу заборгованість по заробітній платі за серпень 2022 року у розмірі 17280 грн. Оскільки, керівником підприємства порушено право працівника на своєчасне отримання винагороди за працю позивач звернувся до суду за захистом.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01.02.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
09.02.2024 до суду, засобами поштового зв'язку, надійшло клопотання позивача про долучення копії позовної заяви для відповідача.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13.02.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній праві, розгляд якої призначено у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження.
10.05.2024 до суду, засобами поштового зв'язку, від представника відповідача - адвоката Корзаченка В.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказує, що 06.03.2024 відповідач повністю погасив наявну перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 17280,00 гривень. Щодо причин затримки у виплаті заробітної плати, посилаючись на загальнодоступний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, вказав про настання для підприємства обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об'єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання, як господарських так і податкових зобов'язань. Також вказує, що головний офіс ПП «Автомагістраль», його територія та значна частина виробничих приміщень, які знаходяться у селі Синяк Бучанського району (колишнього Вишгородського району) Київської області, упродовж часу з 25.02.2022 по 03.04.2022 перебували під окупацією російських загарбників. У зв'язку з цим, виникли об'єктивні реальні загрози життю та здоров'ю працівників, було пошкоджено приміщення офісу та викрадено чи пошкоджено значну кількість транспортних засобів (27 шт.). Окрім того, було викрадено чи знищено всю офісну оргтехніку, документи, тощо. Також було повністю знищено сервер, значну кількість допоміжного обладнання та різноманітного устаткування, чим заподіяно надзначних матеріальних збитків, розмір яких перевищив 50 млн. грн., у зв'язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі та ще й до цього часу вживає заходів щодо відновлення своєї діяльності. Внаслідок вищезазначених обставин, працівники підприємства тривалий час не мали можливості нормально працювати та виконувати свої функціональні обов'язки з незалежних від них причин, тобто внаслідок обставин непереборної сили (війни). Зважаючи на відсутність доступу до приміщень офісу, мережі інтернет та комп?ютерної техніки, виникла реальна проблема навіть з необхідністю повідомлення контрагентів чи контролюючих органів про настання для підприємства таких форс-мажорних обставин, а відтак підприємство тривалий час навіть не мало можливості повідомити контрагентів та податкові органи про відсутність можливості своєчасно виконати свої зобов'язання. За результатами звернення підприємства до правоохоронних органів щодо вказаних вище злочинних дій окупаційних військ російської федерації, було порушено кримінальне провадження №1202211105000108 від 08.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни). Також на сьогодні здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях №12022111310000544 від 21.04.2022 за фактом обстрілу та пошкодження адміністративної будівлі, майна і транспортних засобів ПП «Автомагістраль» за адресою: АДРЕСА_1 та №22022101110000170 від 01.06.2022 за фактом катування військовослужбовцями російської федерації полонених громадян України, що мало місце на території ПІ «Автомагістраль» у селі Синяк Бучанського району Київської області. Лише після обстеження підрозділами з розмінування територій, 14.04.2022 старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України капітаном поліції ОСОБА_2 було здійснено огляд території, офісного приміщення та виробничої бази ПП «Автомагістраль», допитано у якості свідка юриста юридичного відділу підприємства ОСОБА_3 під час чого було офіційно зафіксовано заподіяні збитки та пошкодження, реальну вартість яких до цього часу досудовим слідством ще не оцінено. Після деокупації підприємство має критичну ситуацію з виплатою заробітної плати працівникам, оскільки підрозділи Державного казначейства не здійснюють перерахування коштів на рахунок підприємства за давно виконані роботи та надані послуги, що унеможливлює своєчасні розрахунки з бюджетом, працівниками та контрагентами за придбані матеріали. Таким чином, внаслідок ведення бойових дій у Бучанському районі Київської області та інших обставин непереборної сили, у тому числі й існування заборгованості з бюджету держави за вже виконані роботи та надані послуги, підприємство повідомляло усіх своїх працівників про існування форс-мажорних обставин та змушене було припинити своєчасну виплату заробітної плати працівникам, а також сплату бюджетних платежів до бюджетів усіх рівнів. Посилаючись на викладені у відзиві обставини, представник відповідача просить визнати відсутність вини підприємства у не здійсненні своєчасного розрахунку. ПП «Автомагістраль» наразі не обліковує перед позивачем жодної заборгованості з виплати йому заробітної плати чи інших платежів, що чітко вбачається з доданої відповідної довідки до цього відзиву. Оскільки позивач був звільнений 17.01.2023, 3-місячний строк звернення до суду з відповідним позовом сплив 17.04.2023, а тому на переконання відповідача, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку та судових витрат не можуть бути задоволені, оскільки заявлені після спливу визначеного законодавством строку для такого звернення, у зв'язку з чим просить застосувати вказане як самостійну підставу для відмови у задоволенні позову. Крім цього, у відзиві представник відповідача посилаючись на положення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (який є спеціальним та має перевагу над приписами ст. 117 КЗпП України), вказує, що відповідач звільнений від будь-якої відповідальності за порушення зобов'язання, в тому числі й від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також, представник відповідача вважає безпідставними вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про це.
Представник позивача не скористалася правом подати відзив на позовну заяву, проте подала до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, виключивши вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, яку відповідачем сплачено.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Під час розгляду справи, у судовому засіданні, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17.09.2024 відмовлено представнику позивача у задоволенні заяви про забезпечення доказів у цій справі, з мотивів та підстав, викладених у вказаному судовому рішенні.
Представник позивача підтримала позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, вказуючи на порушення відповідачем права позивача на своєчасний розрахунок при звільненні та наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, оскільки вважає, що відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин. У судовому засіданні представником позивача також зроблено заяву про подання, в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України, доказів щодо витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві, додатково зазначивши, що суму заборгованості по заробітній платі відповідачем сплачено при наявності можливості для того, не будучи обізнаним про наявність у провадженні суду позову. Представник відповідача, звертає увагу на необхідність застосування, у даному випадку, спеціального закону, який звільняє роботодавця від відповідальності, а саме - частину третю статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який є спеціальним та має перевагу над приписами статті 117 КЗпП України. Також, заперечує проти витрат позивача на правничу допомогу, оскільки, позивач, звертаючись до суду з позовом не вказував про залучення адвоката та не було подано попереднього розрахунку таких витрат.
Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні письмові докази у справі, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до наказу №182 від 10.04.2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ПП «Автомагістраль» на посаду дорожнього робітника дільниці.
Згідно наказу №25 від 17.01.2023 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, про що зроблено записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 14-15, 20).
З довідки №А-00000312 від 12.10.2023 установлено, що ОСОБА_1 працював в ПП «Автомагістраль» з 11.04.2020 по 16.01.2023 на посаді «дорожній робітник 3 роз.». Нарахований дохід за період з 01.01.2022 по 17.01.2023 - 231790,29 грн, (виплачено за вказаний період - 169311,25 грн , дохід за вирахуванням утримань за вказаний період - 186591,25грн. Середньоденний дохід на момент звільнення працівник - 564,31 грн (а.с. 19).
06.03.2024 заборгованість по заробітній платі ПП «Автомагістраль» перед ОСОБА_1 в розмірі 17280,00 грн. погашено, що підтверджується достовірними доказами, які містяться у матеріалах справи та не заперечується стороною позивача (а.с. 103, 104, 116).
Водночас, судом встановлено, що роботодавець не виконав вимог трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивачу сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки.
За статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2012 від 22.02.2012 встановлено, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положенням статей 116,117,237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримки виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
До вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Вказані правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 20.07.2022 у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).
З огляду на зазначене вище та враховуючи, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум це триваюче правопорушення і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а також, що відповідач фактичного здійснив розрахунок з позивачем лише 06.03.2024, слід вважати, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у строк, встановлений законом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, за невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства».
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, із 05:30 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжує діяти до теперішнього часу.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №905/857/19 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Частиною третьою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до норм чинного в Україні законодавства, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) - надзвичайними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань.
На засвідчення існування в державі форс-мажорних обставин Торгово-промислова палата України 28.02.2022 опублікувала відповідний загальнодоступний лист за №2024/02.0-7.1, згідно якого форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) визнано: військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 24.02.2022. Зазначені обставини з цього часу до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Також, загальновідомими є і обставини тимчасової окупації та ведення бойових дій внаслідок військової агресії російської федерації на території с. Синяк Бучанського району Київської області з 25 лютого по 01 квітня 2022 року (стаття 82 ЦПК України).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, до територій, на яких велися бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відноситься також і с. Синяк Бучанського району Київської області, яке перебувало під окупацією в період з 25.02.2022 по 01.04.2022.
Судом установлено, що головний офіс ПП «Автомагістраль», його територія та значна частина виробничих приміщень, які знаходиться селі Синяк Бучанського району (колишнього Вишгородського району) Київської області, протягом часу з 25.02.2022 по 03.04.2022 перебували під окупацією російської федерації, де відбувалися бойові дії. У зв'язку з цим, виникли об'єктивні реальні загрози життю та здоров'ю працівників, було пошкоджено приміщення офісу та викрадено чи пошкоджено значну кількість транспортних засобів (27 шт.). Окрім того, було викрадено чи знищено всю офісну оргтехніку, документи, тощо. Також було повністю знищено сервер, значну кількість допоміжного обладнання та різноманітного устаткування, чим заподіяно надзначних матеріальних збитків, розмір яких перевищив 50 млн. грн., у зв'язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі та ще й до цього часу вживає заходів щодо відновлення своєї діяльності.
За результатами звернення підприємства до правоохоронних органів щодо вказаних вище злочинних дій розслідується кримінальне провадження №1202211105000108 від 08.04.2022 за частиною другою статті 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
Також, на сьогодні здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях №12022111310000544 від 21.04.2022 за фактом обстрілу та пошкодження адміністративної будівлі, майна і транспортних засобів ПП «Автомагістраль» за адресою: АДРЕСА_1 та №22022101110000170 від 01.06.2022 за фактом катування військовослужбовцями російської федерації полонених громадян України, що мало місце на території ПП «Автомагістраль» у селі Синяк Бучанського району Київської області.
Зазначене підтверджується дослідженими в суді доказами: даними протоколу допиту свідка ОСОБА_4 (юрист юридичного відділу ПП «Автомагістраль») від 14.04.2022, даними протоколу огляду місця події від 14.04.2022 у кримінальному провадженні №1202211105000108, листом ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 13.11.2023 № 51/12-2118/52/164 з копіями Витягів з ЄРДР №12022111310000544 від 21.04.2022 за фактом обстрілу та пошкодження адміністративної будівлі, майна і транспортних засобів ПП «Автомагістраль», №22022101110000170 від 01.06.2022 за фактом катування військовослужбовцями російської федерації полонених громадян України та листом ПП «Автомагістраль» № 272 від 28.04.2022 року, направленого Міністру інфраструктури України О.Кубракову (а.с. 75-82).
Таким чином, судом вважає, що роботодавцем - ПП «Автомагістраль» доведено існування обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об'єктивно унеможливили належне та своєчасне виконання обов'язку щодо виплати заборгованості працівникам підприємства по заробітній платі згідно вимог статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та статей 116, 117 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку із позивачем, у зв'язку із порушенням строків її виплати (стаття 117 КЗпП України), оскільки внаслідок ведення бойових дій, пошкодження та викрадення майна підприємства, заподіяння підприємству значних матеріальних збитків, відповідач з поважних причин не залежних від його волі, не мав можливості своєчасно здійснити оплату праці позивачу за виконану роботу та провести повний розрахунок із ним при звільненні.
Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та статті117 КЗпП України, зазначене є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці несвоєчасного проведення з працівником розрахунку при звільненні.
Відтак, вимога позову про виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку із позивачем у зв'язку із порушенням строків її виплати задоволенню не підлягає.
Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, судові витрати відносяться за рахунок позивача.
Керуючись статтями 15,16, 617 ЦК України, статтями 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, статтями 4, 5, 12, 13, 48, 50, 76-89, 141, 174, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Автомагістраль» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 23.09.2024.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: Приватне підприємство «Автомагістраль», код ЄДРПОУ 31481658, адреса: 07351, Київська обл., Бучанський р-н, с. Синяк, Київська, буд. 68.
Суддя О.П.Лукач