Справа № 357/3931/24
Провадження № 2/357/2455/24
іменем України
12 вересня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М.В.,Махненко Б. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
представника третьої особи - Кисельової В.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір'ю, -
В березні 2024 року адвокат Слободенюк Галина Миколаївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір'ю, посилаючись на наступні обставини.
30.09.2015 року між ОСОБА_1 (Далі - Позивач) та ОСОБА_3 (Далі - Відповідач) було укладено шлюб, який було зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1551.
Від даного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та проживають з Позивачем за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою проживання за вищевказаною адресою Позивача з малолітніми дітьми є Розписка від 12.09.2023 року написана власницею квартири, ОСОБА_8 , на передачу квартири в безоплатне постійне користування Позивачу та малолітнім дітям.
22.09.2023 року шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано за ініціативою Позивача. Підставою розірвання шлюбу стала залежність від азартних ігор Відповідача. При розлученні в судовому засіданні Відповідач ствердив обставини справи, вказав що має залежність від азартних ігор внаслідок чого виникають борги, погодився на розірвання шлюбу, що і було покладено в основу рішення при розірванні шлюбу.
Після розірвання шлюбу Відповідач з'їхав з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі залишились проживати Позивач з двома малолітніми дітьми.
21.10.2023 року Відповідач приїхав до квартири та виявив бажання залишитись з двома малолітніми дітьми, щоб поспілкуватись з ними. Позивач не заперечувала у спілкуванні. Залишивши дітей з Відповідачем, Позивач поїхала до родичів.
Приблизно о 22:00 21.10.2023 року Позивачу зателефонував семирічний син і почав розповідати в стресовому стані, що папа нікого не вбивав він просто порізався, мама приїзди.
Приїхавши, Позивач побачила що, вся квартира була залита кров'ю, син показав відео, зняте з Відповідачем з сина телефона у якому видно, що Відповідач був в нетверезому стані та вів себе неадекватно. Позивач викликала поліцію, приїхавши, поліція відібрала покази та Відповідача було відправлено до лікарні.
Позивач забрала дітей і уїхала з ними до матері. Після цього інциденту Відповідач залишився жити у квартирі, 50% цієї квартири на праві власності належить Позивачу.
Переїхавши до батьків Позивач почала облаштовувати квартиру подруги, яку подруга передала Позивачу у користування, коли дізналась, що Позивач розлучається з Відповідачем і підстави їх розлучення. Подруга дуже добре знає родину Сторін, і вбачаючи кардинальні зміни у поведінці Відповідача від залежності, для захисту Позивача і її малолітніх дітей, надала квартиру у безоплатне користування, так як сама виїхала жити за кордон. Облаштувавши квартиру для життя з дітьми, вже 01.11.2023 року Позивач переїхала з дітьми на постійне місце проживання до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , де і по теперішній час проживає з малолітніми дітьми.
За весь час сімейного життя працювала тільки Позивач, Відповідач ніде не працював, жив за її рахунок. Все майно у квартирі, у якій знаходиться Відповідач, куплено за кошти зароблені Позивачем.
Після весілля і народження першої дитини Позивач дізналась, що Відповідач має ігрову залежність. Після народження другої дитини Відповідач, зароблені гроші Позивачем витрачав на погашення чисельних боргів, які він отримав із-за своєї ігрової залежності, борги не переставали рости.
Проживаючи разом з Відповідачем, в останній рік до їх розлучення, Позивачу почали надходити погрози кредиторів Відповідача з вимогою повернення боргів Відповідача. У травні місяці 2023 року Позивач взяла платіжну карту у своєї матері для того, щоб доробити ремонт у квартирі скористалась її допомогою. Відповідач вкрав у Позивача карту матері та зняв 75 000 грн. які програв. Це і стало причиною розлучення.
Ігрова залежність прирівнюється до алко- або наркозалежності. Лікувати ігрову залежність потрібно під наглядом психолога та психіатра. Залежний не помічає та не визнає своєї одержимості. Перш за все помітні відмінності у поведінці. Ігромани часто перестають стежити за собою, стають дратівливими, запальними. Що і стало з Відповідачем, Відповідач нічого міняти у своєму житті не погоджується.
За час спільного сімейного життя, Відповідач родину матеріально не забезпечував, вся родина знаходилась на повному забезпеченні Позивача.
Після розлучення, в інтересах дітей, щоб не травмувати їх, Позивач погодилась дітей на деякий час залишати з Відповідачем. Зауважує, що на час залишення дітей з Відповідачем, Позивач фінансово забезпечувала їх перебування з батьком.
У зв'язку з тим, що Відповідач зовсім не допомагав нічим дітям, Позивач подала позов на аліменти.
Дізнавшись, що Позивач стягує з Відповідача аліменти, Відповідач оскаженів у прямому смислі слова, став шантажувати Позивача дітьми, забираючи їх з дитячого садочка та зі школи не попереджаючи Позивача, погрожував забрати дітей назавжди, говорив, що вони будуть скоро жити з ним, стан Відповідача був неадекватним.
Неодноразово коли Позивач приїжджала за дітьми, вона спостерігала, що Відповідач знаходився в нетверезому стані, але запаху з порожнини рота у Відповідача не було чутно, та тверезим назвати його було неможливо. У Позивача були звужені зіниці очей, що не реагували на світло, порушення мови, почервоніння очей, не характерна йому поведінка. У Позивача стала підозра, що Відповідач знаходиться постійно у стані наркотичного сп'яніння.
До того часу поки Відповідач не прийде обстеження у лікарняному закладі за ухвалою суду та не визначиться чи перебуває Відповідач у стані наркотичної залежності, або відсутня така взагалі, не можна розглядати питання щодо залишення дітей з Відповідачем без присутності матері навіть на короткий термін.
Оскільки Позивач має ігрову залежність, чисельні ігрові борги перед кредиторами, вживає незрозуміло які речовини, забираючи малолітніх дітей та залишаючи їх без нагляду матері він створює небезпеку для життя малолітніх синів. Також своєю неадекватною поведінкою Відповідач травмує психіку дітей. Позивач, як мати, яка турбується за психоемоційний стан та гармонійний розвиток своїх дітей, не може допустити Відповідача до спілкування з дітьми за її відсутності. Спілкування дітей з Відповідачем є небезпечним для їх життя.
22.09.2023 року при розірвання шлюбу судом установлено, що Відповідач має залежність від азартних ігор.
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 20.02.2024 року наданої лікарем педіатричної практики ОСОБА_9 (Приватний медичний заклад), про те що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до року не хворів, після року ГРВІ, гострий бронхіт, гострий отит, щеплений згідно віку, по стану здоров'я та планові медичні огляди проводились з матір'ю в КНП БМЛ «МУІІ МСД№2 та Педіатричній практиці ОСОБА_10 .
Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 20.02.2024 року наданої лікарем педіатричної практики ОСОБА_9 , про те що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до року не хворів, після року ГРВІ, гострий бронхіт, щеплений згідно віку, по стану здоров'я та планові медичні огляди проводились з матір'ю в КНП БМЛ «МУІІ МСД№2 та Педіатричній практиці ОСОБА_10 (Приватний медичний заклад).
Відповідно до характеристики наданої Білоцерківською гімназією початкової школи № 22 Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_11 навчається у закладі з першого класу зарекомендував себе як старанний працелюбний уважний дисциплінований учень здібний, має гарну пам'ять, відповідально ставиться до навчання, швидко запам'ятовує учбовий матеріал. ОСОБА_6 любить читати і охоче займаються спортом, відвідує секцію футболу.
Відповідно до Інформації про вихованця Білоцерківського закладу ДШО №15 «Мрія» №26 від 21.02.2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує навчальний заклад з 26.08.2021 року. За час перебування ОСОБА_7 в закладі його мама, ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, вчасно приводить і забирає ОСОБА_7 з дитячого садка, піклується про здоров'я дитини, займається його вихованням, виконує рекомендації медпрацівників та вихователів групи, відвідує батьківські збори та свята.
Після чергового шантажу та погроз з боку Відповідача в нетверезому стані дітьми, Позивач звернулась з Заявою № 15 від 23.02.2024 до Директора Білоцерківської гімназії початкової школи № 22 Білоцерківської міської ради Київської області з вимогою не віддавати Відповідачу дитину, ОСОБА_6, так як Відповідач забираючи дітей, вчиняє психологічне насильство над дітьми після вживання алкоголю та наркотичних засобів, наносить собі тілесні ушкодження, рани в присутності дітей. Також Відповідач має залежність від азартних ігор, заборгував кредиторам багато коштів і від кредиторів за борги надходять погрози розправою з ним та сім'єю. Також Позивач просила відреагувати на заяву та прийняти відповідні міри щодо захисту дитини.
З аналогічною заявою, Позивач звернулась 23.02.2024 року до Білоцерківського закладу ДШО №15 «Мрія» області з вимогою не віддавати Відповідачу дитину, ОСОБА_7, так як Відповідач забираючи дітей, вчиняє психологічне насильство над дітьми після вживання алкоголю та наркотичних засобів, наносить собі тілесні ушкодження, рани в присутності дітей. Також Відповідач має залежність від азартних ігор, заборгував кредиторам багато коштів і від кредиторів за борги надходять погрози розправою з ним та сім'єю. Також Позивач просила відреагувати на заяву та прийняти відповідні міри щодо захисту дитини. 23.02202 року відповідна заява була направлена поштовим відправленням до Служби у справах дітей БМР.
22.01.2024 року Позивач звернулась до Служби у справах дітей БМР 3 Заявою про направлення комісії за адресою: АДРЕСА_2 для складання Акту умов проживання дітей. А також з вимогою провести бесіду з Відповідачем з приводу його обов'язку утримувати дітей.
30.01.2024 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було постановлено Судовий наказ по справі 357/1586/24 про стягнення з Відповідача на користь Позивача аліментів на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частини заробітку платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку, починаючи з 23.01.2024 року, та до досягнення дітьми повноліття.
Станом на 11.02.2024 року аліментів від Відповідача не було отримано.
Позивачу на праві власності належить 1/2 квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що придбана за договором купівлі-продажу від 07.08.2019року, у якій проживає Відповідач. Це підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 369154745 від 10.032024.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Просила суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом з їх матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований і проживає за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу ( а. с. 1-13 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024 року ( а. с. 65 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Ухвалою судді від 18.03.2024 року позовна заява заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір'ю була залишена без руху ( а. с. 69-70 ).
21 березня 2024 року за вх. № 15922 судом отримано від представника ОСОБА_2 заяву про усунення недоліків ( а. с. 72 ), разом із позовноюзаявою ( в новій редакції ) ( а. с. 73-81 ).
Позовна заява ( в новій редакції), аналогічна за змістом позовній заяві, з якою вказаний вище представник звертався до суду в березні 2024 року.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 503867 від 22.03.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 16.09.2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 85-86 ).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Ухвалою судді від 25 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у дані справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 16.05.2024 року. Одночасно, витребувано із ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформаційну довідку про кредитну історію ОСОБА_3 та з комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» інформацію стосовно ОСОБА_3 та копію виписки із історії хвороби ( а. с. 87-89 ).
10 квітня 2024 року за вх. № 20236 судом отримано відзив на позовну заяву про визначення місця проживання дітей із матір'ю, підписаний представником відповідача, в якому просили в позові відмовити в повному обсязі ( а. с. 96-102 ).
02 травня 2024 року за вх. № 24447 судом отримано від КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» на виконання ухвали судді інформацію ( а. с. 151 ).
Протокольною ухвалою від 14.06.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 18.07.2024 року ( а. с. 170-173 ).
В судовому засіданні 18.07.2024 року позивач та її представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просили її задовольнити.
Відповідач та її представник, кожний окремо, в судовому засіданні 18.07.2024 року заперечували проти позовних вимог, просили відмовити в позові. Відповідач наголошував, що діти проживають з матір'ю, позивачем по справі, він не заперечує щоб вони і надалі продовжували з нею проживати. Лише наголошував, що він хоче піклуватися про дітей, спілкуватися з ними, виконувати батьківські обов'язки.
В судовому засіданні 18.07.2024 року по справі оголошено перерву до 12.09.2024 року ( а. с. 179-183 ).
12 вересня 2024 року за вх. № 47571 судом отримано від третьої особи рішення № 743 від 10.09.2024 року про надання до суду висновку щодо вирішення спору між батьками з визначенням місця проживання малолітніх дітей.
В судовому засіданні 12.09.2024 року позивач та її представник, підтримали раніше надані пояснення та наполягали на задоволенні позову.
Відповідач та його представник, в судовому засіданні 12.09.2024 року підтримали позицію викладену у попередньому судовому засіданні. Відповідач неодноразово наголошував, що не заперечує щоб діти проживали разом із позивачем. Наголошував на тому, що яке б судом не бути прийнято рішення, діти залишаться проживати разом із матір'ю. Окрім того, представник відповідача наголошувала на тому, що докази понесення відповідачем витрат на правову допомогу будуть подані судом у п'ятиденний строк після винесення рішення у даній справі.
Представник третьої особи в судовому засіданні наголошувала на тому, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відсутній спір між батьками стосовно місця проживання дітей. Підтримала рішення виконавчого комітету БМР від 10.09.2024 року за № 743.
Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача та його представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2023 року було розірвано, рішення набрало законної сили 24.10.2023 року ( а. с. 33-34 ).
Так, за час перебування сторін у шлюбі, в них народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в матеріалах справи свідчать відповідно свідоцтва останніх про народження ( а. с. 29, 30 ).
Згідно судового наказу, виданого 30 січня 2024 року суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бебешко М.М., з ОСОБА_3 стягуються на користь ОСОБА_1 кошти на утримання дітей ( аліменти ): сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку ( доходу ) платника аліментів та до досягнення дітьми повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дітей відповідного віку, починаючи з 23 січня 2024 року ( а. с. 35-36 ).
Так, згідно Витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 09.04.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 4 осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а. с. 123 ).
Встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, про що в матеріалах справи свідчить договір купівлі-продажу квартири від 07.08.2019 року ( а. с. 103-104 ), а також Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а. с. 105-106 ).
Встановлено та не спростовано сторонами, що наразі, позивач разом із дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Окрім цього, проживання позивача разом із дітьми за вищевказаною адресою підтверджується розпискою ОСОБА_8 , як власника вказаної вище квартири, яка надала вказану квартиру у постійне користування ОСОБА_1 та двом її малолітнім дітям ( а. с. 52 ).
До того ж, з боку позивача додано до позову документи, з яких вбачається, що позивач вказувала саме вказану вище адресу свого проживання та своїх малолітніх дітей ( а. с. 37-41, 43-49 ).
Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, позивач просила визначити місце проживання дітей разом з нею, мотивуючи тим, що відповідач має ігрову залежність, чисельні ігрові борги перед кредиторами, вживає незрозуміло які речовини, забираючи малолітніх дітей та залишаючи їх без нагляду матері він створює небезпеку для життя малолітніх синів, вчиняє психологічне насильство над дітьми після вживання алкоголю та наркотичних засобів, наносить собі тілесні ушкодження, рани в присутності дітей.
В свою чергу, в спростовування доводів позивача, відповідачем надано до суду документи.
Так, з огляду довідки 3 326225 від 09.04.2024 року, виданої медичним центром ПП «Ескулап-плюс» вбачається, що ОСОБА_3 , за результатами огляду має відсутні психічні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин протипоказання ( а. с. 116 ).
З довідки № 0504/2024-2 від 05.04.2024 року та характеристики за № 0504/2024 від 05.04.2024 року, виданої ТОВ «Массмарт» вбачається, що ОСОБА_3 офіційно працевлаштований, має позитивну характеристику ( а. с. 117, 118, 119 ).
Відповідно до наданої характеристики на ОСОБА_6 , учня 2-А класу Білоцерківської гімназії - початкової школи № 22, в якій зазначено, що батько разом з матір'ю приділяє належну увагу вихованню сина ( а. с. 120 ).
Крім того, в характеристиці на ОСОБА_7 , виданої на вихованця Білоцерківським закладом дошкільної освіти № 15 «Мрія» від 03.04.2024 року за № 45, в ній зазначено, що його батько ОСОБА_3 цікавиться успіхами сина, вчасно приводив і забирав ОСОБА_7 із дитячого садка, піклувався про стан здоров'я дитини, приймав участь в його вихованні, виконував рекомендації вихователів групи ( а. с. 121 ).
З характеристики з місця проживання ОСОБА_3 від 26.03.2024 року за № 93 вбачається, що ОСОБА_12 громадський порядок не порушував, скарг від сусідів не надходило ( а. с. 122 ).
Згідно відповіді БЦ РУП ГУНП в Київській області за № 62азі від 03.04.2024 року вбачається про відсутність необхідності складання протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками домашнього насильства в сім'ї ( а. с. 124, 125 ).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає ( ч. 4 ст. 29 ЦК України ).
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
У статті 150 СК України передбачені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, у вказаній статті зазначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно з ч. 1-2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
В свою чергу суд зазначає, що батько/мати дитини, який/яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Зазначена правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № № 542/1428/1.
Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2ст. 161 СК України.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.09.2024 року за № 743, орган опіки та піклування прийшов висновку, що спір між позивачем ОСОБА_1 й відповідачем ОСОБА_3 з питання визначення місця проживання їх малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутній.
Отже, як зазначено вище, даний спір та звернення до суду з вищевказаним позов було ініційований матір'ю дітей, з якою діти і так фактично проживали і продовжують проживати.
В свою чергу, батько дітей ( відповідач ) не вимагав та не вимагає зміни місця проживання дітей.
Навпаки, під час розгляду справи наголошував на тому, що не заперечує стосовно проживання дітей разом із матір'ю ( позивачем ) та вказував, що незалежно від прийнятого судом рішення, діти залишаться проживати разом із матір'ю.
Не заперечував батько ( відповідач ) про це і на комісії органу опіки та піклування, лише наголошував на бажанні систематично бачитися з дітьми, займатися їх вихованням і розвитком.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дітей із матір'ю, які фактично проживають разом з нею, між батьками дітей виник спір саме щодо їх місця проживання, оскільки батько дітей ОСОБА_3 не вимагав від матері дітей змінити їх місце проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дітей у позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дітей разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дітей відповідач не заперечував проти визначення місця проживання синів разом із їх матір'ю.
Саме по собі звернення матері дітей до суду з позовом про визначення місця проживання та заперечення батька дітей по факту вже заявлених до нього вимог в судовому порядку, які висловлені ним в судовому засіданні усно, наведеного висновку суду не спростовують.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дітей заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дітей та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судув постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964 св 24 ).
В зазначеній вище постанові Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, з яким погодився й апеляційний суд, вірно застосував відповідні норми СК України, правильно встановив обставини справий обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з наведених вище підстав.Судами встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.Крім того, судами враховано, що згідно з висновком виконавчого комітету Вінницької міської ради як органу опіки та піклування від 28 вересня 2023 року№ 01/00/011/58519 орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1 . Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживалаі продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним,порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору ( аналогічна позиція викладена в постанові ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 ).
Такої позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 липня 2023 року у справі № 760/23205/17 ( провадження № 61-3557св23).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір'ю є такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При звернені до суду з вказаними позовними вимогами позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 12.03.2024 року ( а. с. 13 ).
Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 161 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80-83, 89, 133, 141, 187, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про судовий збір», суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дітей із матір'ю, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради: ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. біла Церква, вул. Павла Скоропадського ( Першотравнева ), буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).
Повне судове рішення складено 23 вересня 2024 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов