20 вересня 2024 р. Справа № 520/12589/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/12589/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського квартирно-експлуатаційного управління, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійним житлом;
- зобов'язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 адміністративний позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що внаслідок бездіяльності Харківського КЕУ він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на житло, що є порушенням житлових прав, в розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Посилаючись на норми Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 (далі - Інструкція №380), зазначає, що саме відповідач наділений повноваженнями щодо прийняття рішення, що впливає на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), тобто внаслідок проходження нею військової служби. Вважає, що на час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації її права на виключення квартири з числа службових. Звертає увагу, що позивачем дотримані всі умови, визначені Інструкцією №380, зокрема, на даний час він має календарну вислугу років на військовій службі більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з послужного списку, ОСОБА_1 на військову службу приступив добровільно 01.08.1991 та перебуває по даний час. Тобто, позивач має вислугу років на військовій службі понад 20 років.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.06.2020.
Перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні в загальній черзі з 22.10.1996, в першочерговій черзі з 30.10.2020 складом родини 4 особи: позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до витягу з протоколу №6 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.11.2023 за №875, розподілено службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , майору ОСОБА_1 разом з членами його родини (а.с. 17-18, 19).
В зазначену квартиру позивач разом з членами його родини вселився на підставі ордеру № 15457 від 12.02.2024, виданого на підставі наказу Чугуївської військової адміністрації №115 від 02.02.2024.
Позивач зареєстрований разом з родиною у зазначеному житловому приміщенні.
Із заявою від 27.03.2024 звернувся до відповідача про виключення з числа службового житла Міністерства оборони України, але отримав відмову.
Вказана відмова обґрунтована тим, що Рішенням заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол від 16.11.2022 №142, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти.
Не погоджуючись із такими діями суб'єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження прийняття житловою комісією відповідної військової частини рішення про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач, а також відповідного наказу командира цієї військової частини. Отже, позивачем не дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення. Враховуючи відсутність в матеріалах справи таких документів, як клопотання начальника гарнізону та командира військової частини, зобов'язання Харківське квартирно-експлуатаційне управління направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання, жодним чином не призведе до правового результату, на який очікує позивач.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених п. 10 цієї статті.
Згідно із абз. 1 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (далі - Порядок №1081), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.
Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку №1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов'язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.
Згідно із п. 22 Порядку №1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Відповідно до п. 10 розд. VII Інструкції №380, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Отже, на час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції №380 та абз. 3 п. 3 Порядку №1081 можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Згідно із ст. 5, 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій надається, зокрема, така пільга, як першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Враховуючи положення вище викладених правових норм, колегія суддів зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.
Відповідно до п. 11 Порядку №1081, житлове приміщення виключається із числа службового якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено із числа житлових приміщень.
Виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Питання виключення квартир з числа службових на засіданнях Комісії з контролю за розподілом житла у гарнізонах ЗС України слід розглядати за такими критеріями: для військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі не менше 20 календарних років, а для осіб, звільнених у запас або відставку, які звільнені з військової служби за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку з реформуванням ЗС України, зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі - незалежно від вислуги років; для сімей померлих (загиблих) військовослужбовців, сімей, які мають у своєму складі інвалідів та тяжкохворих.
Як встановлено судовим розглядом, що згідно витягу з послужного списку, ОСОБА_1 на військову службу приступив добровільно 01.08.1991 та перебуває по даний час. Тобто, позивач має вислугу років на військовій службі понад 20 років.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.06.2020, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивачем 12.02.2024 було отримано ордер № 15457 на житлове приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , який є достатньою правовою підставою для вселення його та членів сім'ї у службову квартиру, де позивач разом з членами родини, ОСОБА_2 , сином - ОСОБА_3 , донькою - ОСОБА_4 , постійно проживає (підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання).
ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні в загальній черзі з 22.10.1996, в першочерговій черзі з 30.10.2020 складом родини 4 особи: позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні усі, визначені пунктом 10 Інструкції № 380, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до п. 2.1 Регламенту Виконавчого комітету Чугуївської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 15.01.2021 №1, Виконавчий комітет є виконавчим органом ради, підконтрольним та підзвітним їй, а з питань здійснення ним делегованих повноважень органів виконавчої влади - підконтрольним відповідним органам виконавчої влади, у зв'язку із чим, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим розглянути питання про виключення житла, яке займає позивач, зі складу службових, є Виконавчий комітет Чугуївської міської ради, а не Чугуївська міська рада Харківської області.
Отже, питання виключення житла з числа службового має вирішуватися виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, а не відповідачем.
Крім того, відмова відповідача обґрунтована тим, що Рішенням заступника Міністра оборони України від 04.11.2022 №2551/з/5 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол від 16.11.2022 №142, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти.
Водночас, відповідач не зазначав про відсутність доказів на підтвердження прийняття житловою комісією відповідної військової частини рішення про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення, яке займає позивач, а також відповідний наказ командира цієї військової частини.
Відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання разом з клопотанням начальнику гарнізону та командира військової частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, не подаючи відповідне клопотання, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом 2011-ХІІ, в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови квартирно-експлуатаційного органу у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Колегія суддів наголошує, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції мав би зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перегукується зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. відповідно до якою, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту", у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача, позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійним житлом та зобов'язання Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Як наслідок доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є слушними та підлягають задоволенню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям постанови, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі №520/12589/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійним житлом.
Зобов'язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк