КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/7679/23
Провадження № 2/552/948/24
18.09.2024 року Київський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді Кузіної Ж.В.
секретаря судового засідання Кумир О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Букіа Імеді про припинення права власності,-
Позиач ОСОБА_1 звернулась в Київський районний суд м. Полтави з позовом до Букіа Імеді про припинення права власності на частину квартири посилаючись на те, що на прохання відповідача, 18 липня 2001 року вона зареєструвала з ним шлюб, оскільки останньому необхідно було отримати посвідку для постійного проживання в Україні. Сторони однією сім'єю не проживали, сімейних відносин не мали, останній був тимчасово зареєстрований, як громадянин Грузії за адресою проживання позивача : АДРЕСА_1 . 05.04.2002 року позивач за особисті кошти та кошти її батьків придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Відповідач у 2009 році виїхав з України, його місце знаходження позивачу невідоме. Відповідач не приймав участі у придбанні спірної квартири, будь-яких коштів не надавав, проте дана квартира в силу ст. 60 СК України вважається спільною сумісною власністю подружжя. 20 травня 2011 року за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави шлюб розірвано. Просила припинити право власності відповідача на частину квартири АДРЕСА_2 так як вона не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю позивача.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 27 березня 2024 року справу передано на розгляд судді Кузіній Ж.В.
Згідно ухвали Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2024 року справа прийнята до провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 28 травня 2024 року закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що сторони спільно не проживали, шлюб фактично був фіктивним. Відповідач немає ніякого відношення до квартири. Просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзив до суду не надходив, причина неявки невідома.
Відповідно до довідки від 15 серпня 2024 року на офіційному веб-сайті Київського районного суду м. Полтави розміщено повідомлення про виклик ОСОБА_2 в судове засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Суд, керуючись ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача та не подання відзиву відповідачем ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з'явився на підставі наявних у матеріалах справи даних та доказів, з ухваленням заочного рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.
Судом установлено, що 18 липня 2001 року Букіа Імеді та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб .
Згідно договору купівлі-продажу від 05 квітня 2002 року , який посвідчений Першою Полтавською державною нотаріальною ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_2 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Букіа Імеді про розірвання шлюбу позовні вимоги задоволено. Шлюб зареєстрований 18 липня 2001 року актовий запис № 678 між Букіа Імеді та ОСОБА_1 в Полтавському міському відділі реєстрації актів громадського стану розірвано.
У позовній заяві про розірвання шлюбу, позивач зазначала , що шлюбні стосунки з відповідачем припинені з весни 2009 року.
Статтею 40 СК України визначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.
За таких обставин посилання представника позивача, що даний шлюб був фіктивним не доведений належними доказами.
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. У частині першій статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, аналізуючи наведені вище норми суд дійшов до переконання про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду 25.02.2021 у справі №335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження № 61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти.
У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суду пояснили, що знають позивача, яка перебувала у фіктивному шлюбі з відповідачем, вони спільно не проживали. Нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 вона придбали за свої кошти та кошти батьків.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що з 2003 року винаймав квартиру за адресою АДРЕСА_3 , яка на час його заселення була без речей та меблів.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч.3,4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи позивача у позовній заяві та представника позивача в ході судового розгляду суд оцінює критично, адже жодних доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не подано, а відтак наведені у судовому засіданні аргументи щодо придбання спірного майна за особисті кошти позивача не підтверджено жодними доказами.
Також суд приймає до уваги, що у ході судового розгляду, позивачем не доведено щодо наявності у неї особистих коштів на час придбання даної квартири, передачу коштів від третіх осіб, що має бути також підтверджено відповідними доказами.
Отже, позивач не довела належними доказами, що придбала спірну квартиру за кошти, належні їй на праві особистої приватної власності. У договорі купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2002 року відсутні будь-які застереження про те, що спірна квартира набута за особисті кошти позивача.
Згідно частини першої статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Положеннями частини першої статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини другої цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Один з таких випадків наведено в статті 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Позивачем відповідно до вимог ст. ст. 346, 365 ЦК України позовні вимоги про припинення права власності на нерухоме майно суду не заявлялись та як наслідок не дотримані вимоги ч.2 ст. 365 ЦК України щодо умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку ж, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно норм ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , а саме про припинення права власності відповідача ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_2 так як вона не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю позивача, підстави для позбавлення відповідача права власності на частину квартири за адресою АДРЕСА_3 відсутні.
Керуючись ст..ст.10,12,76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1
Відповідач: Букіа Імеді, останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 вересня 2024 року.
Головуючий Ж.В.Кузіна